Роздивившись Шевченкові малюнки, Іван Максимович яко художник зразу звернув увагу на те, що вони незвичайно походять на оригінали, з яких їх малював Тарас.
— А чом у тебе нема ні єдиного малюнку відтушованого?
— Я малював їх до схід сонця.
— Значить, не бачив їх освітленими?
— Бачив, але тоді ходили люди і не можна було малювати.
Вже після третього побачення Сошенко прилип до свого земляка-крепака; полюбив його — "справді, в тварі його було щось таке, що не можна було не полюбити його; твар-/77/його — правда не вродлива, щогодини більш та більш вабила до себе".
Сошенко вельми зрадів своїй "знаходці". Лишивши Тараса обідати у себе, він по обіді ліг спочити, а йому пораяв або книжку читати, або йти гуляти на бульвар. Заким Сошенко спав, Тарас прибрав і причепурив його світличку; вичистив палітру так, що вона аж блищала, а тоді сів біля вікна і взявся малювати маску з знаменитої натурщиці Торвальдсена — Фортунати 154.
На отсей випадок треба зауважити хоч би вже ради того, що по деяких життєписах Шевченка і споминках про його є непевні звістки, що він був людина неохайна. Тим часом усе життя його, найпаче на засланню, як легко запевнитися з його листів і записок, свідчить нам, що він любив охайність, чистоту і сам був великий чистюк.
Розпитавшись у Тараса про його долю гірку, спостерігши у його велику кебету і ще більші поривання до малярства, Сошенкові не можна було не спочувати йому, не можна було не вболівати над його долею; не можна було не загадатися: чим би і яким робом помогти йому? Але сам злидар, людина стільки ж скромна, скільки добра й гуманна, — чим йому самому по собі без поради і запомоги людей видатніших можна було реально запомогти крепакові, заневоленому до цехового деспота-маляра?
Між професорами Академії художеств був тоді добряга чоловік Венеціанов; відав Сошенко за ним велику силу вчинків добродійних на користь художників. Тим-то перш за все він і вдався за порадою до його. Людина досвідчена і практична, Венеціанов жодної обіцянки зразу не дав, а пораяв Сошенкові спізнатися з Ширяєвим і, скільки буде спроможно, впливати на поліпшення сучасного жорстокого побуту Тараса.
Сошенко так і вчинив і на другий день пішов до Ширяєва і упрохав його не боронити Тарасові приходити до його в свята, та й в будень, коли, як-от зимою, нема часом роботи. Ширяєв згодився, хоча й мовив, що се сама тільки пустота і ні до чого путнього вона Шевченка не доведе.
От з сього часу починає більш розвиднюватися, більш займатися на світ, починає дніти в горопашному життю генія українського слова.
154 Див.: Художник. — С. 9 (Кобзар. — Т. III). /78/
VI
В Петербурзі завжди перебуває велика сила українців 155; чимало їх було і того часу, про який у нас бесіда; були між ними письменники, педагоги, художники і, вже річ звичайна, найбільш урядників: в синоді, в сенаті, по канцеляріях міністрів і т. ін. Ледві чи є в світі друга така нація щоб її інтелігентні люди жили так врозтіч, як українці, доки вони живуть на рідній землі, так мовити, у власній господі. Не до речі б було тут здіймати широку бесіду про те, що спричинювалось і спричинюється такій розтічі, але не мож на не вказати на одну найголовнішу рису яко на прародительку розтічі нашого часу — се брак самосвідомості національної, або інакше, густа хмара темноти національної, а через те і нетямок дійсних першорядних інтересів України. Отже, скоро доля закине українця на чужину, тут — інші обставини життя, інші умови, чуже сонце, чуже небо, чужі люди, чужа мова і психологія — все оце зразу розбуджує в українцях інстинкти національні і оця незрима сила стягує українців докупи, гуртує їх і вони пильнують визначити себе навіть прилюдно, що вони "хахли", і часом визначують так не добре задля української ідеї, що не можна тоді не сказати: бодай би ви на світ не родилися. В роках тридцятих нашого віку бачимо в Петербурзі між освіченими українцями, що в житті Шевченка мали більшу чи меншу вагу, письменника нашого Гребінку, художника і секретаря Академії художеств Григоровича і ін. Гребінка, покинувши службу військову, був тоді урядником в комісії "духовных училищ" 156. Ще року 1834 він видав в Петербурзі перші свої байки українські під назвою "Малороссийские приказки", а року 1836 видав їх вдруге і окремо переклад поеми Пушкіна "Полтава". Певна річ, що Шевченко, ще до знайомості з Сошенком, читав Гребінчині твори і впивався їми, бо вони живо переносили його на рідну Україну під рідну стріху. Василь Григорович був вже кільки років конференц-секретарем Академії художеств. З обома їми Сошенко був знайомий і познайомив з ними і Шевченка, розповівши їм і про його гірку долю, і про його незвичайну кебету.
155 Нині, кажуть, в Петербурзі більш 20 000 українців.
156 Ліцей князя Безбородька. [Гимназия высших наук и Лицей князя Безбородко. — Изд. 2-е — Спб., 1881. — С. 279].
В товаристві оцих двох людей Тарасові поталанило спізнати знов інших освічених людей; знаменитого тоді художника Карла Брюллова і московського поета Василя Жуковсько-/79/го — напівукраїнця і інших. Брюллов, Жуковський та граф В’єльгорський більш за всіх спричинилися визволенню Шевченка з крепацтва. Про першу знайомість з Брюлловим Шевченко в "Художнику" ось як розповідає: раз якось Брюллов зайшов до Сошенка, він любив провідувати своїх учеників. Вони умовилися йти увечері в театр. Треба було послати записку по білети. Брюллов написав її. У Сошенка тоді саме був Шевченко, але він доти не знав ще особисто Брюллова. Сошенко прохав. Тараса збігати з запискою. Шевченкова твар зацікавила Брюллова; заким Тарас ходив з запискою, Брюллов розпитав у Сошенка: хто він, роздивився його малюнки; з них спостеріг кебету і, сказавши Сошенкові, що про Тараса треба подумати, прохав привести Тараса до його (Брюллова) на квартиру. Небавом після того Шевченко був вже в квартирі Брюллова...
Таким чином, впродовж часу, може, вельми недовгого, Тарас опинився, можна сказати, — в "іншому царстві". Легко зрозуміти, що тоді коїлося в душі у його! Впервах, мабуть, Тарас не йняв віри такій переміні, не йняв віри в реальність фактів, з якими так несподівано зустрівся; і, може, не раз хватався обіруч за голову і питався сам у себе: чи се все правда? чи се не галюцінації? чи не сон? Дійсне, і в обставинах, і в людях була занадто різка переміна. Контрасти, — хоч би й не для крепака-маляра в замизканому демикотоновому халаті, — були б незвичайними; не могли вони не брати його за очі, не западати глибоко в душу і в серце, хоч би й не такі вразливі й перейнятливі, як у Шевченка. Не могли вони не зворушити усього духового і морального організму Тараса! Зауважте собі: з одного боку темна і сувора постать скупого, гнівливого маляра цехового Ширяєва і його пиндючної жінки, а коло їх темні шклярі і малярі костромські — мужики; з другого боку — такі ясні зорі — такі добрі, гуманні, світлі люди, як Брюллов і Жуковський, а коло їх плеяда художників і письменників!.. Там — абияке помешкання робітників Ширяєва і брудне горище, тут — "червона світлиця" Брюллова!.. Там — брудна майстерня з партацькими малюнками; тут — галереї Академії з ліпшими творами штуки, з "Останнім днем Помпеї"; тут Ермітаж; майстерня великого художника з "Розп’ятієм Христа"; з головою "Заплаканої Марії Магдалини", дивлячись на котру, Жуковський плакав!.. Там, у Ширяєва, — темнота, сварка, бійка; тут, у Брюллова, — світ, любов, братерство братнєє!..