Горек хлеб подаяния,
И жестки ступени чужого крыльца.
Випадок прикрий, але я тепер почуваю себе вільніш і спокійніш, ніж під меценатством оцих дійсно добрих людей".
Не вгадати, до чого туга і безнадійність довели б безталанного страдальника, коли б графиня Анастасія Толстая, вернувшися з-за границі, не поспішилась повідомити його, що і після коронації надія на амністію не зникла. "Не гадайте, — писала вона 8 жовтня, — що коли мене не було в Петербурзі, так хоч на одну хвилину я забула про вашу справу. Все, що можна було зробити, те зроблене. Небавом сподіваюся подати вам звістку, а може, й побачитися з вами, а до того часу нехай не хвилює вашої душі безнадійність. Сміливо вдавайтеся до мене з вашими нуждами, так як би ви вдавалися, не скажу до матері (у мене старша доня 13 літ), але так, як до рідної сестри своєї" 761.
Лист сей, висланий тоді вже, коли пішла крига Волгою і навігація по Каспійському морю спинилася, прийшов до Новопетровського в кінці грудня, мабуть, одночасно з урядовими звістками про амністію 26 серпня.
Запевне невідомо мені, через що лист графині Толстої доручено Шевченкові лишень 1 січня р. 1857. Відповідаючи на його 9 січня, поет, перш за все нарікає справедливо за таке дляння: "Вони, — каже він, — несвідомо крадуть з мого катованого життя найясніші і найрадісніші дні" 762.
760 Киев[ская] стар[ина]. — 1883. — Кн. IV. — С. 856,
761 Чалий, с. 89.
762 Русская старина. — 1877. — Кн. X. — С. 289.
Я гадаю, що опріч листа Толстої, були у Шевченка ще інші, які до нас не дісталися і які надавали йому надії на /381/ амністію через 6 місяців. В листі до Толстої він говорить. "Досить і шестимісячного дожидання, що гнітить душу". Може, в тих листах звістки були виразніші і, може, амністію зв’язували або з будущим Великоднем, або з 17 квітня, днем царського народження. Тоді як раз виходить шість місяців від дня написання Толстою останнього листа, 9 жовтня, до Великодніх свят — 7 квітня р. 1857. З листів поета до Залєського, писаних 15 лютого і мая 1857, знати, що амністії він сподівався спершу в січні, а потім на Великодень того року.
З листа до Толстої, писаного 9 січня, ми не помічаємо у Тараса безнадійності, хоча і цілком повного спокійного сподівання не бачимо. Бачимо тільки, що змучена душа його перейнялася пориванням радісного почуття до волі і світу, властивого узникові темного льоху, коли туди зазирне до його соняшний промінь. "Богові мила сестро моя, ніколи мною не видана, — пише поет до Толстої, — чим я віддячу, чим заплачу за радощі, за щастя, якого ти наділила моїй скорботній душі. Сльози безкрайої подяки приношу до твого серця благородного! Радуйся, найблагородніша заступнице моя! Радуйся, сестро, моя сердешная, так як я тепер радуюсь! Радуйся, ти з безодні розпуки вивела душу мою малу, горопашну. Ти помолилася тому, хто, опріч добра, нічого не діяв. Ти помолилася йому молитвою ангелів безтілесних, і радість твоя, як і моя подяка, без краю Заким взявся я написати оцей лист, я кілька день ходив навкруги форту, не з самим тільки листом вашим безцінним, але й з вами, сестро моя, Богові люба! І про що тільки я з вами не роз мовляв, чого тільки не розповів! усе темне минуле і ясне сподіване. В своїх гадках я дійшов до того, що мені ввижалося, буцім я вже на Васильєвському острові 763 в убогій келії художника з одним вікном, працюю над мідяною дошкою. Далі марив, що я вже добрий гравер, роблю гравюри сепією зі знаменитих творів в Академії і в Ермітажі, та з отаким запасом рушаю на мою любу Україну, і там на хуторі у кого-небудь з моїх приятелів, поклонників муз і грацій, творю гравюрою знамениті малюнки! Які солодкі, радісні мрії! Яке повне, тихе щастя! І я йму тому віри! Я мацаю моє щастя — пришле".
763 Частина Петербурга; там і Академія художеств.
З яким веселим упованням сповідає художник свої надії про будущу роботу свою! Ще й раніш того він у листі до Залєського висловлює бажання і надію взятися до гравюри! І з яким кротким серцем /382/ незлобним він поглядає на своє минуле! "Як золото з огню, як немовлятко з купелю, я виходжу тепер з свого суворого чистилища, щоб розпочати нову благороднішу путь життя" ! 764
XVI
Час ішов собі своєю чергою: обставини околишні не перемінилися: "гидота" не поменшала, але з тогочасних листів Тарасових бачимо більш спокійне і надійне становище його духа. Знати, що надія міцно перейняла його. Можна навіть думати, йому здавалося інколи, що визволення його вже факт, що цар підписав вже амністію коли не 1 січня, так 19 лютого; коли ж не приходить про се урядова звістка, так причиною тому бюрократичне дляння та брак зимою комунікації, бо зимою почта з Петербурга до Новопетровського йшла часом три місяці, напр[иклад]. Лазаревський Михайло вислав до його лист і цигари 17 січня, а Тарас прийняв їх тільки 7 квітня.
Той лист Лазаревського 765 хоч і не приніс Тарасові певної звістки про визволення яко про факт, але не приніс і розчарування, навпаки, приніс йому бадьорості і разом з листами старого приятеля Якова Кухаренка з Чорноморщини 766 і Андрія Марковича з Петербурга 767 став Тарасові світлим і радісним привітом на Великдень.
Тим часом коло амністії Шевченкової працювали не тільки граф і графиня Толстії, а ще й інші люде, між ними Сєраковський, Лазаревський і граф поет Олексій Толстой, котрого любили і цар, і цариця і котрий користався кожною зручною нагодою посприяти Шевченку. Граф Олексій Толстой хоча особисто і не знав Шевченка, але відав про його і високо становив його поетичний талант 768.
764 Основа. — 1862. — Кн. III. — С. 6.
765 [Киевская старина. — 1901. — Кн. II. — С. 285 — 286].
766 Основа. — 1861. — Кн. X. — С. 8.
767 Чалий, с. 94.
768 З приватного листа Л. М. Ж[емчужникова (ІЛ. — Ф. 77. — № 127. — Арк. 160 — 161, зв.)].
Петербурзькі земляки Шевченка були певні, що на сей раз цар дасть поетові амністію і тямили потребу Шевченкові грошей на дорогу. Вони поспішили запомогою. Андрій Маркович, посилаючи гроші, писав: "Відай, що добрі люде пильнували і пильнують перед царем про тебе, і, може, він /383/ помилує і верне тебе на ясні зорі, на тихі води, у край веселий, у мир хрещений" 769.