Як же погодити оці геть не однакові звістки і яку з них уважати певною?
Споминки Зарянка я приймаю так скептично, що мушу майже цілком їх знехтувати скрізь, де тільки вони не підперті іншими певними звістками. Споминки Зорянко написав властиво не свої, а переказані йому донею Ускових Наталкою (вона, опріч того, надрукувала свої споминки і в другому ще місці ). Відаємо, що Наталія Іраклієвна побачила світ Божий вже в Новопетровському, значить, не раніш літа року 1853, і була на четвертому році, коли Шевченко покинув Новопетровський форт. Які ж споминки про поета могла зберегти така мала дитина? Що могло лишитися в пам’яті її майже через тридцять літ?
Споминки Косарєва треба брати теж вельми обережно, хоча вони і більш правдиві. На лихо, Косарєв переказав їх генералові Миколі Дементієвичу Новицькому тоді вже, коли пам’ять його зовсім зрешетіла, не слухала його, а через те в споминках його стільки плутанини і суперечок , що брати з них можна тільки те, на що не падає ні на зерно тінь непевності.
720 С[анкт]петербургские ведом[ости]. — 1882. — № 75. — [18.03], з підписом "Ната": так звав Шевченко Наталію Іраклієвну.
721 Киев[ская] стар[ина]. — 1889. — [Кн. III. — С. 581 — 581].
722 Щоб не бути голословним, подам кілька прикмет такої плутанини і суперечок. "Шевченко, — каже Косарєв (Киев[ская] стар[ина]. — 1893. — Кн. 2. — С. 245 і далі), — написав в Новопетровському "Кобзаря". — Знаємо, що там Шевченко до мая р. 1857 не написав по-українськи ніже єдиного слова! Шевченко виїхав з форту через Астрахань 2 серпня 1857, а Косарєв каже, що він поїхав в кінці серпня через Уральськ до Києва і т. далі. /361/
Щодо звісток Агати Омелянівни, так їх підтримують і власноручні споминки Шевченка. З записок його бачимо, що Новопетровське "інтелігентне" товариство він називає "брудною ковбанею". Ми вже бачили, що за люде були офіцери Обрядін, Потапов, Мєшков; подивимося ще на декого з них і тоді скажемо, чи можна чистій душі Шевченка товаришувати з такими людьми?
От напр[иклад] поручник Кампіоні, інженер, значить, людина з освітою вищої школи. Перегодом я подам факти, який се був п’яниця і людина високо неморальна 723.
Бачимо другого офіцера, що, взявши четвертину відра горілки, торжественно йде з нею до свого нареченого тестя, п’є з ним і свариться доти, доки "тесть потяг по лобі свого нареченого зятя так, що з шляхетного чола заюшила кров. Поранений зять біжить окровавлений до швачки, бере там ту сукню, що казав пошити під вінець своїй молодій, і віддає її шинкареві в заставу за дві чарки горілки 724.
А от третій зразок 725. Прийшла думка одному офіцерові повеселити свою молоду; він скликав з обох рот солдатів співаків з бубоном, з тарілками, з ложками, з трьохкутником і ще з якимись брязкальцями. Коли переспівали, звісно, з танцями, увесь солдатський репертуар, тоді офіцер казав солдатам "покачати" його. Але коли солдати, підкидаючи вгору в десятий раз свого п’яного начальника, гукали: урра! — показався несподівано комендант; солдати з переляку покинули серед вулиці свого "отця-командира" та навтікача, а він не спроможен був підвестися, "був бо на смерть п’яний".
Річ зовсім натуральна, що Шевченкові не можна було товаришувати з такими людьми. І якої розваги він зазнав би в товаристві таких офіцерів? "Хто не пиячив, той в карти грав; а Шевченко, — пише пані Ускова, — карт не любив, гидував їми".
Так само уникав він і жіночого товариства, бо там панувало пащиковання. "Бачучи раз у раз перед себе людей або тупих, або п’яних, — каже Тарас до Залєського 10 лютого р. 1855 726 , — чоловікові і більш за мене байдужому не диво збожеволіти". В листі до Осипова 727 20 мая р. 1856 читаємо:
723 Записки Шевченка... — С. 30 — 34. [(Запис від 27, 28, 29 черв.)].
724 Ibidem. — С. [14] — 15. [(Запис від 15 черв. 1857 р.)].
725 Ibidem. — С. 48. [(Запис від 6 лип. 1857 р.)].
726 Киев[ская] стар[ина]. — 1883. — Кн. III. — С. 612.
727 Москов[ские] ведом[ости]. — 1862. — № 45.
"Я дуже радію, що вам трапилося побачити хоч одну з /362/ тих амфібій, серед яких я стільки вже літ чеврію. Одначе зауважте, що ви бачили ліпший екземпляр, одухотворений чимсь таким, що скидається на думку і почуття, а коли б ви побачили інших з оцієї породи! Та ні! не приведи, Господи, щоб вам і в сні привиділася така гидота людська. Готи, між якими на берегах Дунаю доживав віку Овідій Назон, так і ті найцілковитіші створіння Божі. Вони були хижі варвари, та не п’яниці, а оці, що округи мене, так і те і друге", "І в отаких людей, — читаємо в листі Тарасовому до Артемовського 728, — я в кулаці сиджу: давлять, без всякого милосердя давлять, а я повинен ще й кланятися, а то візьме, та й роздавить, наче ту вош між ногтями".
Звісно, не без того, що і в "брудній ковбані" були такі люде, до яких навідувався Шевченко, щоб трохи розвіяти свій сум. Се було старе супружжя Зигмунтовських. Побачимо зараз, що вони не могли задовольнити Шевченка, але коли б і таких не було, так, певна річ; Тарас навідувався би хоч вряди-годи і до кого-будь гіршого, бо чоловік по своїй природі може обходитися без усього, але без чоловіка — нізащо не обійдеться.
Зигмунтовські були люде доволі цікаві й оригінальні. Колись він був латинської, вона лютеранської віри, потім перейшли на православіє. "Він, — читаємо в Шевченковому журналі 729, — дідусь простосердий, доброї душі і зовсім не шкідливий брехунець. Свій рід він виводив з якогось Зигмунда, короля польського. Про ближчих предків і про батьків не згадував. Дитинний вік його поринає в якійсь темряві. Першу половину віку парубочого учителював він у фабриканта тютюну в Петербурзі Головкіна. Отоді-то й сталася з ним чудна пригода. Буцім би то раз якось серед вулиці схопили його два гайдуки, зав’язали йому очі, посадили в темну карету і привезли до якоїсь красуні-богатирки в розкішний будуар.
728 Основа. — 1862. — Кн. VII. — С. 16.
729 Записки... — С. 36 — 38. [(Запис від 30 черв. 1857 р. — Кобзар, т. III)]
Тут пішло у них таємниче кохання. Потім знов відвезли його з зав’язаними очима, давши йому 20 тисяч карб. Перегодом пішов він в актори, зажив собі незвичайної слави, але через інтригу актора Яковлєва мусив покинути сцену і пішов служити на флот. З корабля перейшов на службу в земський суд в Одесі; став би то голінним чаркуном, пристав до якогось товариства політичного і попав в тюрму без терміну, а потім послали його поліціантом в Астрахань. Звідсіля вже він і перебрався до /363/ Новопетровського форту. Пані Зигмунтовська була невинна цокотуха і трошки сентиментальна бабуся. Тарас прозвав їх Філемоном і Бавкідою. Він приносив їм з городу петрушки, кропу, редьки, за те читав у них "С[анк]т[петер]бургские ведомости", пив чай і слухав оповідання про чарівні події Філемона.