Щороку рада племені визначає чотирьох наречених Великого Духа Сонця. Це висока шана для родини й теж урочисто відзначається. Нареченим Великого Духа не дозволено мати дітей. Вони з п'ятирічного віку виховуються в оселі головної жриці, а коли мине ще стільки нових років, скільки пальців на обох руках, наречених віддають Духові Сонця. Й вони пишаються своєю долею.
Тоді Сергій поспитав:
— І Танго теж пишається?
Дівчина гордовито випнула груди й коротко відповіла:
— Так!
У глибоких і гарних очах засвітилося стільки самоповаги та відчуття своєї значимості, що Сергій від здивування аж губу закусив.
— І як же Великий Дух Сонця… забирає своїх наречених? — по хвилі спитав Ряжанка.
Танго заходилась пояснювати, але забачивши, що її не розуміють, вламала шмат сухого пальмового листа, намалювала на ньому людину й кинула у вогонь, який чадів біля кам'яної брили. Листок скоцюрбився й спалахнув, а Сергія аж морозом продерло. Невже наречених спалюють живцем?!.
Але Танго відповіла: ні, вони спочатку вмирають, а потім їх спалюють, і дим — то їхня душа — здіймається до Великого Духа Сонця.
— Від чого ж вони вмирають? — перебив Ряжанка, подумавши, як це п’ятнадцятирічна здорова дівчина — й раптом з доброго дива вмре.
Індіянка й собі замислилась. Певно, така проблема досі не турбувала її. Потім таки пояснила:
— Вмирають від кохання.
— Хіба таке буває?
— Буває, якщо покохаєш Великого Духа Сонця, — відповіла дівчина й по хвилі додала: — Хіба грінго не знає? Великий Дух Сонця дуже палкий…
Не доскіпуючись глибше, Ряжанка почав розпитувати, що ж являє собою отой "образ" чи "зображення", чи як його там. Дівчина намалювала тичкою на землі чимале коло й кілька променів од нього. Сонце?
— Де ж воно зберігається?
Виявилось — у глибокій темній печері, куди заглядають лише раз на рік — як від застромленого в землю списа не падає тіні. Ага, мабуть, у тій печері викарбуване на стіні зображення сонця, якому плем'я поклоняється. Але про що розповідає Танго? Наречені гуртом виносять "зображення", й коли воно побачить сонце, починає співати? Хто — співати? Малюнок?!
Дівчина звелась на ноги, й з грудей її полинула мелодія, яка так уразила його торік. Сергій слухав, боячись поворухнутися, щоб не злякати оте невідоме й трагічне, що раптом прилетіло сюди на крилах дивної пісні. Де він чував щось подібне? Де?.. Сергій напружив пам'ять і несподівано згадав. Скільки карався торік, намагаючись пригадати, — й не міг. А тепер згадав: так співає Імма Сумак, популярна на ввесь світ перуанка. Невже-таки стародавній мелос народів Перу має щось спільне з культурою оцього ніким не знаного племені марауаку? Однак пісні Імми Сумак схожі з піснею Танго не більш як двоюрідні сестри.
Дівчина давно змовкла, а Сергій сидів, неспроможний позбутися дивного враження. Ось ця юна індіянка щойно розповіла йому гарну казку. Але хто її автор? Та й хто, врешті-решт, і сама дівчина? Вона притягала його до себе якоюсь чародійною, мало не міфічною силою. Скільки правди в тій поетичній казці й скільки вигадки?..
Коли Сергій нарешті подививсь на Танго, в очах її блищали сльози. Вона рвучко обхопила його за шию. Дихання їй стало вривчастим, і нервово засіпались плечі. Сергій розгублено гладив дівчину по хвилястому волоссі. Нарешті Танго втихла й звела очі.
— Грінго дуже любить Танго?
Сергій відітхнув:
— Дуже…
Обличчям її промайнула тінь.
— І що грінго робитиме?
Ряжанка довго мовчав. І те, що відповів, уразило його самого:
— Одружиться з Танго.
Вона випручалася й злякано замахала руками:
— Ні, ні!.. Грінго не повинен цього робити!
— Чому? Танго не любить мене?
— Ні, ні! — ще дужче замахала вона руками, аж бронзове наруччя забряжчало. — Танго любить, дуже любить грінго. Але Танго… наречена Великого Духа Сонця! Танго незабаром умре…
Сергій став палко вмовляти дівчину залишити все й поїхати з ним. Житимуть самі в цілому світі, їх не обходитиме нічогісінько, що там робиться. Нехай божевільні ламають собі в’язи, а вони житимуть лише для себе.
Дівчина дивилась на нього широко розплющеними очима. Сергій лише тепер схаменувся — спохвату перейшов на українську мову. Хотів повторити все заново, а тільки розпачливо махнув рукою. Однак не зрозуміє. На пальцях можна випросити їсти, можна, зрештою, навіть освідчитись у коханні, але як передати ті почуття, що ось уже відколи мордують тобі душу, коли їх і рідною мовою не висловиш…
Сергій сказав:
— Я тебе кохаю.
Це вона зрозуміла, відповіла ж те саме:
— Танго — наречена Великого Духа Сонця… О-о, Танго нещасна…
Ряжанка показав рукою вдалину:
— Їдьмо зі мною. Назавжди. Хочеш?
Вона ствердно кивнула головою: "Хочу!" А очі промовляли: "Не катуй мене, ти ж бачиш сам, що кохаю, але обов'язок перед племенем та Великим Духом Сонця…" І вголос повторила знову те саме:
— Танго — наречена…
* * *
Надвечір Сергій відвіз дівчину досеред озера й повернувся назад. У табір їхати не хотілось. Лихий його знає, що там зараз діється. Він уже не господар навіть у своїй експедиції. Та й узагалі… Революції роблять! Оці латиноамериканські країни не вилазять з революцій. І кожен черговий диктатор вважає, що зробив переворот в історії свого народу. Зробити б раз та гаразд таку "революцію", щоб випекти всю оцю заразу, всю багнюку, яка оповила землю…
Сергій зашукав собі на ніч притулку. Просто на березі не заснеш — треба всю ніч пантрувати. Коли б якась неприступна скеля. Але де її візьмеш!
І він вирішив переночувати в човні. Всукав з тонких ліан довгий мотуз, припнув ним суденце до кореняги, що стирчала посеред течії, намостив трави й ліг. Але, згадавши, що зранку й рісочки не мав у роті, дістав консерви й повечеряв без особливого апетиту. В такій "фортеці" почувався впевнено, однак заснути довго не міг. До човна, мов мухи на мед, незабаром назлітались хмари комарів. Сергій укрився зверху травою, та кусливі комахи швидко надибали його й там. А по півночі зробилось холодно, хоч вилазь на берег та розкладай багаття.
Коли ж над верховіттям спалахнули перші сонячні списи, комарі зникли. Сергій, виморений вкрай, заснув міцним сном.
Спав, доки сонце не випекло його з "лігва".