Підстаркуватий, кривоногий, але ще дужий мурза, видно, не зовсім уторопав, чого хоче від нього уруський отаман. Він швидко заморгав вузькими очицями і вклонився.
— Я слухаю тебе, шановний бею.
— Твоя доля теж у твоїх руках.
— Як я маю це розуміти, вельмишановний бею?
— Перед нами стоїть з військом хан Мюрад-Гірей. Бачиш?
— Бачу. Хай береже його аллах!
— Ти поїдеш до нього.
— Я? — У мурзи забігали очиці. — Що я там маю робити?
— Ти повинен сказати, що тебе прислав перекопський бей, який іде на допомогу ханові. Спитаєш, куди йому ставати з військом, і негайно повернешся назад.
— О!
— З тобою поїде турецький ага Баяр. — Палій кивнув у бік Звснигори, який вирядився в яничарський одяг і саме накручував на голосу чалму.
— О вай-вай!
— Я розумію, мурзо, для тебе велика спокуса — залишитися у хана. Але в наших руках твої діти, твої жінки, старі батьки. Весь твій рід у наших руках... Якщо з голови нашого друга впаде хоч одна волосина, ми винищимо всю твою рідню.
— О аллах! — Мурза позеленів, кволо усміхнувся. — А якщо я відмовлюся поїхати до хана?
— Тоді ми зараз же зітнемо тобі башку! Родину твою це також не врятує.
— О, я нещасний!
— Отже, ти поїдеш, мурзо?
— Ніби у мене є інша можливість!
— От і добре. Якщо все щасливо закінчиться для нас, ти будеш вільний.
— А родина?
— Родина теж. Обіцяю тобі.
— О вай-вай, великий аллах! О, нещасний я! — почав приказувати в розпачі мурза.
Та на нього вже ніхто не зважав. Палій обняв Звенигору, по цілував.
— Рушай, Арсене!.. Пробач, що посилаю тебе до чортів у пекло але, сам бачиш, іншого виходу в нас немає!
Звенигора міцно потиснув руки друзям, торкнув бранця за плече.
— Гайда, мурзо! — І вони швидко помчали по сірій рівнині туди, де на обрії здіймалася над ханським військом хмара куряви.
6
Орда чекала наказу наступати, але Мюрад-Гірей все ще вагався. В його серці боролися два почуття: бажання помсти і страх. Бажання помсти — за розорені улуси, за тисячі полонеників, за ганьбу, яку він пережив під час втечі з Бахчисарая. Це почуття було таке сильне, що він ладен був без роздуму, наосліп кинути свої чамбули на клятого Урус-шайтана, щоб винищити його військо. При цьому він не думав, що Сірко і його воїни, як і весь їхній народ урусів, мають ще більше право ненавидіти кримчаків і мстити їм не за один, а за сотні кривавих наскоків на Україну геть стоптану ординськими кіньми. Сам хижак, він керувався законом хижаків нападати на слабшого і тікати від дужчого.
Але від нерозважного сліпого нападу його стримував страх. Він боявся досвідченого козацького ватага, боявся вогнепальної зброї запорожців і особливо їхньої артилерії. Врешті, боявся ще раз протягом одного тижня випробовувати долю: а якщо фортуна відвернеться від нього? Що тоді?
Тому він невимовне зрадів, коли йому сказали, що прибули гінці від перекопського бея.
— Слава аллаху, якраз вчасно! — вигукнув він, не приховуючи перед мурзою Ізмаїлом та Звенигорою, які вклонилися йому, своєї радості. — Скільки бей привів з собою вершників?
— П'ять тисяч, великий хане, — відповів мурза, радіючи, що розмову повів хан і доводиться відповідати тільки на запитання.
— Чому ж він сам не прибув до мене?
Мурза не знав, що відповісти, і безтямно кліпав очицями.
— Великий хане, — втрутився в розмову Звенигора, — бей не хоче необережним маневром зламати стрій ханського війська, що вже приготувалося до бою... Він чекає вашого наказу — де йому стати?
— Це добре. Бей — досвідчений воїн, — погодився хан. — Передайте йому, щоб приєднався до мого чамбула. Ми в центрі завдамо Урус-шайтанові могутнього удару, розтрощимо його найкращі курені, розколемо його військо навпіл... Та бей, здається, і сам сюди повертає, — додав Мюрад-Гірей, вдивляючись у загін Палія, що швидко наближався.
— Ні, він зупинився, великий хане, — заперечив Звенигора, боячись, що хан не відпустить їх назад.
— Так, він зупинився, — погодився хан. — Негайно передайте йому, щоб тримався мого бунчука! Ми зараз розпочинаємо! — Хан, підвівшись на стременах, махнув шаблею і крикнув:— Вперед, правовірні! Вперед, доблесні сини Магомета! Смерть гяурам!
Орда сколихнулась і важкою лавиною рушила на запорожців. Мурза Ізмаїл розширеними від жаху очима дивився на незліченні чамбули хана і думав: "О, аллах, що буде зі мною, якщо ти принесеш перемогу моїм єдиновірцям і виявиться моя зрада? Мюрад-Гірей накаже живцем зварити мене в котлі. О вай-вай!"
Він аж поривався щось сказати ханові, але страх сковував його вуста. Мюрад-Гірей помітив душевні переживання мурзи, його незвичайну блідість і розгубленість.
— Що з тобою, мурзо? Ти не захворів?
— У нього страшне лихо, великий хане, — поспішив з відповіддю Звенигора. — Уруси захопили в полон усю його родину...
— Ми визволимо її сьогодні! Не сумнівайся в цьому, мурзо! — самовпевнено сказав хан.
Мурза поплямкав губами, але Звенигора шарпнув його за рукав.
— Їдьмо! Нас чекають! Дорога кожна мить...
Він ударив коней, і вони помчали з вируючої орди в степ, де за версту чи дві стояли Палієві козаки. На півдорозі Арсен зірвав з голови чалму і підняв її високо вгору на вістрі шаблі. Це був умовний знак, що все гаразд і що можна розпочинати атаку.
Зразу ж козацький загін сколихнувся, зірвався з місця і, високо піднявши вгору малинові прапори і сяючі проти сонця шаблі, помчав на ворога.
— Мурзо! — гукнув Арсен, спиняючи коня. — Тепер ти вільний і можеш їхати до своєї родини! Я тебе відпускаю, але знай: життя і безпека твоїх рідних залежить від того, чи аллах не скаламутить твого розуму. Досі ти поводився розумно...
— О аллах! — простогнав мурза і прудко помчав убік, щоб вчасно випорснути із вузької щілини, яка ще розділяла орду і загін Палія.
7
Бій розпочався навальною атакою татарської кінноти. Багатотисячна лавина ординців ринула на неглибокі козацькі шанці. Над степом знялася курява. Застогнала земля. Грім від ударів кінських копит відлупився аж на пологих берегах Сиваша. А над усім линуло грізне "алла", що дзвеніло високо натягнутою струною і холодило серця.
З висоти шпиля Сіркові було добре видно все поле бою. Він зразу відзначив у думці неодночасовість татарської атаки. Здавалося, що наказ до чамбулів доходив із запізненням, тому орда йшла тупим клином, вірніш — туго натягнутим луком. "Мюрад-Гірей хоче розітнути наші сили надвоє, — подумав кошовий. — Хитро, але не зовсім. Наші гармати заряджені картеччю. Якщо влучно пальнути по кінноті, то..."