Він не відставав від Многогрішного і незабаром побачив, як той завернув у глухий провулок і, відпустивши там пахолків, завів дівчат до невеликої хатини-пустки. Перечекавши, поки пахолки зникнуть у нічній імлі, Кучук з людьми оточив хатину і тихо посту-кач у двері.
— Хто там? — почувся голос Многогрішного. — Це ти, Федоре?
Мабуть, він ждав когось.
— Відчини, пане хорунжий! Це я — Кучук! Многогрішний довго мовчав. Потім брязнув засув. На ганку з'явилася темна постать.
— Чого тобі, мурзо? Як знайшов мене тут?
— Йшов по сліду... От і знайшов!
Многогрішний злякався і хотів було шуснути в сіни, та мурза, а потім і Чора перегородили йому шлях до відступу.
— Чекай, пане хорунжий, маю щось сказати! — притиснув його до стіни Кучук.
— Що ти маєш сказати? — видихнув злякано Многогрішний, відчуваючи, як цупкі пальці підбираються йому до горла. — Чого тобі треба?
— Ми бачили, як ти викрав дівчат... Скажи — для чого? Куди маєш подіти їх?
Многогрішний затіпався, але мовчав.
Кучук притиснув його дужче, а Чора приставив до грудей ятаган.
— Мурзо, не змушуй мене розкривати чужу таємницю! — прохрипів Многогрішний. — Бо не зносити нам обом голів!
— Байдуже! Якщо будемо розумні, то не загубимо їх — ні я, ні ти!.. Скажи — це наказ гетьмана?
— Так.
— Я здогадувався... Куди ж ти маєш їх подіти?
— Відвезти в Кам'янець...
— Паші?
— Щоб передав самому Кара-Мустафі.
— Обох?
— Власне, одну — Адіке...
— А другу?
— А другу — за компанію... В подарунок паші Галілю... Не розумію, для чого це тобі треба знати?
— Віддай мені ту другу — Стеху! Ось що мені треба!
— Але ж...
— Ти нічим не ризикуєш, пане Хорунжий. Звідки гетьман дізнається, — довіз ти обох дівчат чи одну? В разі чого — скажеш, що тікала і... А щоб не вважав себе скривдженим, я добре заплачу! Ось маєш! — і Кучук потряс перед носом ошелешеного і в смерть переляканого Многогрішного невеликим оксамитовим капшуком. — І держи язик за зубами! А я теж, звичайно, держатиму!
Дзвін золота подіяв магічно. Многогрішний обм'як і, відчувши, як розслабли на горлі пальці, полегшено зітхнув:
— Ху-у! Ну, й налякав же ти мене, мурзо! І чого б відразу так не сказати — по-людськи?.. Заходьте до хати — беріть собі ту дівку! Та мерщій тікайте, бо незабаром сюди прибудуть мої люди! — і він, зваживши на долоні, опустив собі в кишеню туго напханий капшук.
8
Відштовхнувши варту, до світлиці вбігли вкрай стривожені й схвильовані Младен, Ненко і Якуб. Не дотримуючись правил етикету, заведеного при гетьманському дворі, вони оточили Юрася Хмельницького, котрий стояв біля столу з Азем-агою і мурзою Кучуком.
— Гетьмане, що це все означає?! — вигукнув Ненко, люто блискаючи чорними очима. — Де поділися дівчата? Де моя сестра?
— Я теж хотів би це знати, — не ображаючись на тоя, яким звернувся до нього молодий ага, відповів Юрась. — Мені ось тільки що доповіли, що салтан Газі-бей, від'їжджаючи до Криму, сплюндрував навколишні села і взяв ясир... Я не допущу, щоб союзники грабували і розоряли мій край! Я напишу великому візирові про це...
— Але ж хтось мусить знати! — втрутився Младен. — Де була варта?
— Варта нічого не знає, — подав голос мурза Кучук і згорда кинув погляд на розгублених і пригнічених турків. — Після півночі біля воріт стояли мої люди, і жоден з воїнів не помітив нічого підозрілого.
— Але ж не нечистий дух виніс їх із посаду, мурзо! — раптом люто гаркнув Юрась. — Ти перший мусиш дбати за безпеку міста і всіх нас!.. Якщо піде так і далі, то одної ночі, чого доброго, викрадуть не тільки наречену гетьмана, а й самого гетьмана!
Він розлютувався не на жарт. Зблід. З рота бризкала слина. Палаючі очі метали блискавки. Права рука судорожно шарила біля боку, де мала бути шабля, але не знаходила її.
Ніхто ще не бачив гетьмана таким схвильованим і гнівним. І, головне, його схвильованість і гнів здавалися цілком природними й щирими.
Ненко переглянувся з Младеном. В очах посивілого воєводи стояла безмірна туга. Йдучи сюди, він сподівався, що Златка тут, що викрадення її і Стехи — діло рук гетьмана. Тепер же він не знав, що й думати. Якщо правда, що кримчаки взяли ясир, то можна гадати, що вони могли викрасти і дівчат, тим більше, що стара Звенигориха і дід Онопрій в один голос твердять, що напали на них татари.
Мурза Кучук намагався виправдатися, але Юрась не захотів його слухати, і мурзі не залишалося нічого іншого, як відійти до вікна і, склавши на грудях руки, заглибитися в свої думки.
А думав він про те, що ніхто з присутніх, крім нього, не знає правди. Гетьман гадає, що в цю мить Свирид Многогрішний везе дівчат у Кам'янець і там передасть кому потрібно. Азем-ага, напевне, думає те ж саме, бо навряд щоб Юрась утаїв від нього цю свою затію... І не знають вони, що Кучук-бей обвів їх обох навколо пальця, що одна з дівчат у цей час у супроводі Чори і вірних сей-менів верстає шлях у зовсім протилежний бік — на схід...
В серці Кучук-бея клекотіла радість. Уявивши, як розлютується — на цей раз не удавано, а насправді — гетьман, коли дізнається про це, він ледве стримав зловтішну усмішку.
Тільки Азем-ага був незворушний, хоча в душі дивувався умінню гетьмана вдавати із себе невинне ягнятко.
— Треба кинути всіх людей на пошуки, — сказав Ненко. — Не гаючись!
— Так, ми кинемо всіх на пошуки, — погодився гетьман. — І передусім — у погоню за Газі-беєм... Думається мені, що дівчата не поминули його рук.
— Я поїду! — вигукнув Ненко. — Дайте мені загін воїнів!
— Ні, поїду я! — раптом виступив наперед мурза Кучук. — Моя провина, що варта нічого не помітила, тож я і мушу спокутувати її... Клянусь аллахом, якщо дівчата викрадені Газі-беєм, йому непереливки будуть!.. Я відберу їх і привезу до Немирова!
Юрась мовчки хитнув головою, і Кучук швидко вийшов з покою.
— А ви, — гетьман глянув на Ненка, Младена і Якуба, — переверніть увесь Немирів! Не виключена можливість, що дівчата десь тут.
Коли всі вийшли, він повернувся до Азем-аги:
— Дорогий мій Азем-ага, тобі ж доведеться прослідкувати, щоб ніхто не кинувся вслід за Многогрішним... І щоб взагалі всюди був належний порядок...
— Гаразд, гетьмане, — коротко відповів Азем-ага і, не поспішаючи, з незалежним виглядом вийшов надвір.