— Якщо ясновельможний пан круль такий ласкавий, то хай він дозволить нам побувати на сеймі, — вклонився Спихальський.
— Гаразд. Мій секретар проведе вас. Я скажу йому.
Король поспіхом склав листи в зелені сап'янові палітурки і попростував до дверей. У цю хвилину, судячи по виразу, що з'явився на його обличчі, він уже забув і про шляхтичів, які йшли за ним, і про все на світі, крім одного — як покласти на лопатки ненависну йому французьку партію в сеймі.
Однак, проходячи мимо секретаря, він не забув на ходу кинути йому кілька слів, і той зробив Арсенові й Спихальському знак, щоб ішли за ним.
У великому залі, де засідав сейм, яблуку ніде впасти, і друзі стали біля вікна, між колонами.
Раптом пролунали оплески: до залу ввійшов Ян Собеський у супроводі маршалка сейму.
Після запальних, бурхливих промов, після гострих суперечок між прихильниками австрійської і французької партій, що мало не закінчувалися збройними сутичками, посли ждали, що скаже король.
Оплески стихли, настала тиша. Але відчувалося, що це тиша перед бурею. Всі бачили, як гуртувалися і пробиралися наперед змовники — великий підскарбій Морштин, брати Сапеги великий коронний гетьман Яблоновський та ті, хто їх підтримував. Було ясно, що вони сьогодні готуються дати Собеському рішучий бій. І коли б їм пощастило, коли б за французькою партією пішла більшість, то це б означало не тільки те, що Річ Посполита не підтримала б Австрію у війні з Портою, а й те, що постало б питання про заміну короля. Недарма останнім часом ходила чутка, що змовники хочуть висунути на польський престол Станіслава Яблоновсько-го. Недарма й сам коронний гетьман сьогодні, як і в усі дні засідання сейму, такий ласкавий з усіма і вітається за руку не тільки з магнатами, а й з тими, кого раніш просто не помічав.
Зараз він стояв посередині залу, де проходила невидима межа між змовниками і прихильниками Собеського, ніби підкреслюючи цим, що прагне об'єднати всіх і повести за собою.
Арсен легенько штовхнув Спихальського ліктем.
— Глянь, яким півнем виступає. — Поглядом показав на коронного гетьмана. — Ще, мабуть, не знає, що листи посланника і великого підскарбія в руках короля!
— Холера ясна, уявляю, якої він заспіває, коли дізнається про це! — відгукнувся Спихальський. — Ото буде фортель, як пан круль витягне ті листи і підсуне їм під самий писок! Га?
— Тс-с-с! — зашипів Арсен, помітивши, що на них оглядаються. — Здається, пан круль збирається говорити.
Справді, маршалок сейму оголосив, що перед послами виступить король.
У повній тиші Собеський зійшов на трибуну. Бистрим поглядом окинув строкате вдягнених шляхтичів, розкрив сап'янові палітурки.
— Панове посли, на сеймі існує дві думки з приводу нашого вступу у війну проти Туреччини. Вам належить зараз визначити чи має Річ Посполита вступити в священну лігу і спільно з Австрією Венецією і німецькими князівствами розгромити нашого споконвічного ворога султанську Порту, чи, навпаки, відмовитись від участі в спільній боротьбі і ждати, поки турки переб'ють нас поодинці. Та перш ніж ви подасте голоси, я хочу познайомити вас із цікавими листами, що мають безпосереднє відношення як до обговорюваної тут справи, так і до окремих осіб, що знаходяться серед нас. — Король зробив паузу і глянув на передні ряди, де сиділи змовники. Від нього не приховалося напруження, що промайнуло в очах Морштина, і в серці Собеського ворухнулася зловтіха. Голос його загримів:— Це, панове, листи великого підскарбія. сенатора Морштина в Париж, до секретаря міністерства Кольєра. В них він прямо говорить про те, що постійно доносить французькому посланникові при нашому дворі де Бетюну про переговори між Річчю Посполитою та Австрією, а також про все, що відбувається в Польщі... Тут є також супровідний лист пана де Бетюна, в якому він сповіщає свій уряд про те, що йому пощастило підкупити деяких послів сейму і що, коли б були гроші, він міг би на цьому шляху домогтися ще більшого успіху...
По залу прокотився грізний гул обурення. Почулися вигуки:
— Ганьба! Ганьба!
Морштин схопився, налився кров'ю, мов буряк.
— Неправда! Я не писав таких листів!
Яблоновський палаючим поглядом своїх сивих очей мовчки дивився на короля. Поволі лице його покривала смертельна блідість.
Собеський же, почувши вигук Морштина, теж почервонів, але від спалаху гніву стримався.
— Ось рука пана Морштина. Він пише: "Ліга в кабінеті плететься, та ми її розірвемо на сеймі!" Тепер стало зрозуміло, чому так запально виступав пан Морштин за союз з королем Людовіком і проти угоди з Австрією. Не люблячи мене, він уже довгий час на сеймиках підлесливістю, хитрістю, обманом вербував собі спільників і перетягнув на свій бік братів Сапег, великого коронного гетьмана Яблоновського та декого ще. Кажуть, великий підскарбій обіцяв, при підтримці французького двора, звести замість мене на польський престол Станіслава Яблоновського...
Зал загув, як роздратований вулик.
— Ганьба! Ганьба! — знову пролунали крики. Яблоновський знітився і мовчав. Король почекав, поки настане тиша.
— Не знаю, що думати про ці листи, — промовив спокійним голосом, ніби справді вагався, яке рішення прийняти. — Зрозуміло, що Морштин та інші дали себе підкупити. Але не розумію, як Сапеги, ці палкі патріоти, продали свою вірність в такий тривожний для ойчизни нашої час... В таку скрутну годину.
Брати Сапеги схопилися з місця. Старший вигукнув:
— Пане круль, панове посли! Сапеги — лицарі честі! Ми могли помилятися, але продаватися — ніколи! Слово гонору!
— Я вірю вам, бо справді давно знав вас як лицарів честі, — жваво відповів Собеський, відчуваючи радість від того, що одним розумним ходом пощастило відколоти від змовників таких впливових магнатів, як Сапеги. — А помилка в провину нікому не ставиться...
Сапеги сіли. Зал глухо рокотав.
Собеський знову виждав, коли настане тиша і вляжуться пристрасті. А потім, дивлячись на коронного гетьмана, повів далі:
— Ще менше я вірю тому, щоб Яблоновський помишляв про корону, зраджуючи своєму королю й ойчизні... Я давно знаю пана Станіслава як опору нашого трону і Речі Посполитої і не можу повірити в брехливі слова де Бетюна про те, що пан Станіслав дав згоду, а також що йому пощастило підкупити деяких послів сейму. Ображає нас посланник, малюючи націю нашу продажною, без вірності й честі. Ні, панове, хто б що не говорив, ми не такі!