23. ПАЦЮКИ ТА КРИЛАТІ РИБИ
Та ось, день на дев'ятий, вітер задув з рівною силою від самого сходу сонця. Не змінився опівдні і так само наповнював круто випнуті вітрила на вечірній зорі.
Капітанвкляк на кормі і зносив молитву подяки за те, що зрештою відмінний вітер, му'асим1, настав.
Усі мололися – кінчилося каторжне веслування для всієї команди!
Тепер була тільки робота руббанові – зорі міряти і шлях незримий по воді прокладати, стерновому – перевіряти вірність звороту лопаті стерна, дидбану2 в гнізді на щоглі – спостерігати, чи не з'явиться де яке судно чи сплячій кит, обом конярам – Алі та рабу-слов'янину – порати коней,
Інші більшу частину доби тепер відсипались або віддавалися розвагам. Грали в кості, але не на гроші – капітан заборонив. Танцювали до нестями під барабан чаклуна й дудку оманця-відступника. Та через день виявилася біда – майже третину кавунів пожерли пацюки. Виїдали середину, прогризаючи знизу дірку. Береш кавун – а в руках лише шкаралупа зелена!
Почали ганятись за ними, та марно,– кілька штук забили, останні сховалися по найдальших закамарках.
Тоді руббани наказав перепинити переслідування.
Якщо ми їм перекриємо шлях до кавунів, вони від голоду ще почнуть жерти жирні линви! І ми всі підемо на дно!
Всі згодились з капітановою мудрістю і лишили кавуни на знищення пацюкам.
Та слов'янин заповзявся. Він нічого не сказав – тільки за якусь годину сплів з волосіні добру вудочку, з м'якого заліза африканського зігнув гачок і почепив до нього кілька пір'їн свого поборканого папуги. Зовсім мало часу минуло, зовсім ніщо, а папуга вже звик до нового господаря і за всі піклування віддячував тим, що смикав слов'янина за вухо, коли хотів їсти, та безбожно гидив своєму хазяїну на плече. Але слов'янин не сердився – підклав на плече шмат повсті і все говорив і говорив до папуги своєю повільною, тягучою мовою. На зауваження матросів, що папуга не зможе так повільно говорити, слов'янин поблажливо махав рукою:
— Побачимо!
А вудочку він змайстрував не для того, щоб ласувати рибою. Смажена свіжа риба – найкраща приманка для пацюка! Так він пояснив Алі. Ще змайстрував із мангрової палиці два маленьких луки і з очеретяної циновки наробив стріл. Наконечники з обгорілого, обпаленого мангрового дерева прив'язав волосінню.
Один лук дав Алі, другий іграшковий лук лишив собі,
І вони завісили ввечері смажену рибу над кормою на міднім ланцюжку. Погойдувався корабель, перекочуючись із хвилі на хвилю, і гойдалася смажена риба. Гойдалася, то залітаючи за борт, то перехиляючись над палубою.
Лампа під скляним ковпаком ледь висвітлювала кормову будову і снасті.
Дидбан з височини свого сідала побажав усім добрих снів.
Слов'янин і Алі сиділи за паками нерухомо. Ось на палубі наче пролетіла якась тінь, за нею друга, третя.
Одна тінь стрибає і зависає на рибі.
Алі спускає стрілу. Та тінь висить на рибі. Тоненько цвьохкає тятива другого лука. Тінь з писком підстрибує вище риби і зникає за бортом.
Тепер друга тінь підскакує вгору і зависає на рибі. Алі швидко приміряється і пускає стрілу. Довгаста тінь висить на рибі, метеляється разом із нею, а потім відпадає кудись униз за борт. Третя тінь ніяк не наважується стрибнути на рибу. І зникає. За якийсь час Алі і слов'янин бачать, що тварина спускається на рибу по мідному ланцюжку. Не змовляючись – обидва випускають стріли. Третя тінь з писком летить у хвилі. Після того біля риби довго не з'являється жодна тінь. Коли ж іще "мисливці" побачили дві тіні, слов'янин поклав руку на плече Алі: "Не стріляй!" І вони дивились, як два здоровенних пацюки шматують рибу, зависши над водою. Наситившись, тварюки важко зістрибнули вниз і вмить щезли серед різного начиння на палубі.
Чому ти не вбив цих двох?
Це розумні пацюки. Завтра вони інших приведуть… Не можна всіх стріляти-інші почують небезпеку і не прийдуть.
Так за кілька ночей Алі й слов'янин вибили всіх пацюків на кораблі.
І вже не було жодного пожованого кавуна. Та руббан зауважив ніби незадоволено, що його звільнили від пацюків.
— А ти ще й хитрий до всього, слов'янине! Якщо ти перемудрував пацюків, то тебе треба стерегтися. Хто зна, яку ти пастку кому придумаєш?!
— А поки що настало на кораблі райське життя – пацюків немає, вітер не стишує і не прискорює свого повівання, їжі вдосталь і води помірно на кожного виділено.
Та найбільшою радістю була вранішня подія.
Слов'янин примостився на кормі ловити рибу. Алі ж заліз на самий ніс, розпластався там і споглядав, як унизу під форштевнем піниться зелена важка вода, як погойдуються лапаті китиці, підвішені на брусах. І раптом з корми почувся крик слов'янина.
Що він кричав – Алі недібрав, та зразу ж звівся на ноги і обернувся до корми. І завмер від дивного дива – навкіс до корабля велетенською зграєю летіли блакитні риби. Одні вже падали в зелені важкі склисті вали хвиль. Інші неслись, розставивши темні плавці – довженні, мов у ластівки крила. Треті з'являлись над водою і, біжучи по самій поверхні, штовхались хвостом і в стрибку зависали над водою. А вітер зносив їх на корабель. І тоді ті риби якоюсь чудодійною силою, бо не махали своїми плавцями-крилами, не били роздвоєним хвостом, але зносились вгору-вгору і перелітали через палубу. 3 кожною миттю їх ставало все більше й більше. Вони бились об снасті, вдарялись у вітрила і падали на палубу. На палубі підстрибували, танцювали свій смертельний танець. А проте деякі так високо підскакували, що перелітали через невисокий фальшборт назад у смарагдові хвилі моря-океану. Інші проскакували у отвори для весел і з плюскотом занурювались у яскравий смарагд хвиль.
На кораблі почалася справжня веремія. Мов скажені, стрибали по палубі моряки і хапали з палуби, витягали із закутків летючих невдах. Папуга па плечі слов'янина кричав чи не найголосніше. Він розмахував своїми обчикриженими крильцями і волав дурним голосом: "Го-го-го! Га-га-га!" Навіть капітан не витримав і заходився підбирати крилатих риб з палуби.
Та Алі закляк від захвату – він не хотів, не міг прогавити жодної подробиці цього чудесного видовища! Ось у ліктях двадцяти заструменіли по похилому валу води кілька смуг, мов хто пустив по воді стріли. Смуги розірвались, і з них, таки паче справжні стріли, вилетіли й полетіли навкіс до корабля сині крилаті рибки. Вітер зносив їх до баку корабля, і вони пролетіли просто перед очима в Алі. Простягни руку – він би їх збив. Та хлопець не зробив цього. Він намагався запам'ятати, які вони. Багато всяких риб він бачив у своїх незліченних подорожах за дивами, але ці вкарбувалися йому в пам'ять найсильніше і назавжди. І коли він їх потім пригадував, то заплющував очі – я зразу ж йому ввижались у стрімкому леті стрункі сині рибки. 3 чорними гагатовими плавцями і золотими круглими очима.