— Сам пити хочеш?
— Ні, пити я не хочу.
— Диви який витривалий!… А мені дуже хочеться. Та май на увазі – води в нас обмаль… Ти сам щоб ні краплі не брав!
— Коли дозволиш, тоді й питиму, о му'алліме!
— Оце розмова! – Капітан потихеньку свиснув у срібний сюрчок. І зразу ж біля нього опинився йєменець, вищий за капітана зростом, міцніший, але такий же горбоносий і лупатий. Руббан проговорив йому щось на вухо, і той відповів: "Добре!" Йєменець і Алі спустилися в трюм. Алі ніс запалений ліхтар, а йєменець, крекчучи і важко видихаючи, тягнув на плечах здоровенний бурдюк.
У дерев'яну миску йєменець з бурдюка відміряв воду.
Вони на кожного коня дали по дві чаші.
Корабель хитало і гойдало з боку на бік. Алі подобалася хитавиця. Від неї аж млосно ставало в грудях. Він зовсім не розумів, як люди можуть через неї блювати до повного змертвіння.
Та виконувати таку делікатну працю, як напування коней та ще в темному, претісному трюмі, було нелегко.
Однак через якийсь час біг корабля, плюскотіння за дерев'яною обшивкою стишилось, і судно злегка гойдало з боку на бік. Корабель поволі просувався вперед.
Чувся тупіт ніг веслярів по дошках. Раз, два, три, чотири, п'ять! Вперед заносять весла для загрібання! Гуп! Спинились! Занурили весла! Потягли назад. Раз! Два-а! Три-и! Чотири-и! П'ять! Назад повільніше – вода не дає! Потім знов уперед… І ще наче шепіт, наче тихий дзвін струни – то вгорі, в снастях починав свою гру вітер.
І от капітан засвистів і загорлав різні накази. Забігали над головами, загуркотіли по дошках моряки.
Тоді родич руббана кинув Алі одного внизу при конях. І ліхтар, і бурдюк порожній полишив у трюмі.
Алі видерся тільки до ляди і, витнувши голову над дошками, ловив усе, що міг зловити поглядом.
Руббан стоїть на носі, вчепившись у форштевень, і з усіх сил кричить, що робити.
Світить майже повен місяць. От коли буде друга чверть на підході, тоді й почнеться відмінний вітер – мусон.
А зараз тільки жах смерті спроможний гнати в море на зелену воду вітрильники.
Чого тільки не може статися, коли кінчаються одні вітри, а інші ще не наступили?
Вся команда, тягнучи за линви – хаблі, з великою напругою бігла навколо щогли, щоб обернути навкісну рею з вітрилом з лівого борту на правий. Спочатку це було зроблено з першою реєю, потім з другого. Тільки після цього команда спинилась і, повисши на линвах, почала підтягати реї вгору.
Зморщені, зів'ялі вітрила почали розправлятись, надиматись, туго випинатися вперед. Руббан був справжнім ловцем вітру. Вмів ловити нетривкі струмені, а зловивши – тримати.
Цей нічний вітер над Персидською затокою мав би бути свіжим, полегшуючим. Та ба! Він повіяв із Аравійської пустелі гарячим подихом –туманний вітер, насичений не вологою, а пустельним пилком. І поступово сяючий місяць та іскристі зорі почали блякнути. Руббан встиг вивірити місце корабля за зірками і стоянкою місяця. Тоді зазирнув у воду, наче в цій темряві, в глибоких хвилях з якимось смарагдовим блиском на гребенях, ніби світились світлячки, міг щось побачити.
Він принюхувався до вітру, роздуваючи гостро вирізані ніздрі свого горбатого, мов дзьоб папуги, носа. Підіймав руки, міряв пальцем відстані в зірках. І, вдоволений, промовив до команди:
– Можете всі спати. Спіть!
І вся команда цього разу, ані ті, що не могли заснути, чекаючи на веслування, ані ті, що встигли підновити мозолі на долонях, не промовили й слова. Ніхто не розмовляв, ніхто не базікав. Усі кинулися на свої місця на палубі в затишку під паками з різним начинням. І в одну мить поснули. Стерновий виспався і, сотворивши молитву-прохання, взявся за довжелезний румпель, і тільки тоді капітан полишив стерно.
Поволі, стомлено підступив до ляди в палубі і наказав хлопцеві:
— Спускайся вниз, що надивишся на море!– та й поліз по драбині до Алі.
Сказав своєму родичеві, що знов був у трюмі:
— Іди на гору і лягай біля ляди. Нікого не пропускай до коней. Зараз повартуй уважно – я поговорю з хлопцем.
Руббан перевісив на один із кілків ліхтар під скляним ковпаком, як на отих велетенських сторожових вежах-щоглах, що стриміли в сипучих пісках та на острівцях Шатт-ель-Арабу, показуючи морякам прохід.
Разом з Алі потиху, обережно протисся між кіньми і почав оглядати кожного, починаючи від першого. Обмацав, огладив, перебрав шовковисту фарбовану гриву, обдивився уважно копита.
А корабель наче дихав і ворушив рипучими ребрами-шпангоутами.
— Отакої! Товар я взяв дивний, небачений. Коні справні. Але чим тим доведеш, що вони крадені? Де тавро?
— Дай мені, руббане, поташу, або натру з олією, і я тобі виявлю ті місця, де були поставлені клейма. Де було поставлено тавро еміра, то воно зовсім не збігається з тим тавром, що стоїть тепер на крупах коней,
— Ну добре, ти кмітливий хлопчик! Але, зрештою, не це головне. Все сходиться – я тобі вірю. Тільки тепер все залежить від тебе. Ти мені повинен допомогти…– Руббан наблизив до нього обличчя, прикрив рота долонями. Зашепотів на вухо Алі:
— Той чоловік з моєї команди, який мене підбив на це діло, або сам помилявся, або був другом тих крадіїв – тих, що мені коней збули,– або ж він друг митника. От у чому справа.
— І як це взнати? – спитав Алі.
— Тихше! – засичав крізь зуби руббан.– Це мені ти допоможеш зробити. Я зніму сторожу біля ляди. І в якусь із ночей цей спробує проникнути туди. Якщо проникне, то повинен скоїти лихо з кіньми, значить, він куплений начальником митників Басри. Але якщо туди ніхто не полізе і не нашкодить, то цей чоловік – друг конокрадів і проти мене нічого не мав, просто він намагався позбутися хоч частини здобичі, яка стала путами на ногах самих крадіїв. Я тепер розумію, вони сиділи на островах з цими кіньми і не могли нікуди податися, бо були обложені з усіх боків. Якщо ж цей від еміра, то він, не виконавши того, щоб схопити мене з кіньми і стратити, спробує завдати шкоди коням.
— Але ж, руббане! Якщо ти даси йому залізти, то він може їх отруїти. Може з них кров вицідити, може їх заговорити.
— Заговорювати він не вміє. Якби умів, то зачаклував би, щоб потрапити мені з усіма кіньми до лабети митника. Та бачиш – цього не сталось. Як би він міг отруїти? Він не отруїть. У мене є проти нього одна хитрість. А проколоти всіх коней він зразу не зможе. Якщо ти мені допоможеш, я його вловлю, можеш бути певний!..