Вони зупинились перед братами. Звідкись виринув ще один чоловік у коротких червоних шароварах. При поясі в нього висів триглавий канчук із свинцевими намистинами на кінцях. Відсунулися з страшним скреготом грати. Всі вступили до темного, похмурого приміщення, дуже смердючого. Чулось, як неподалік плюскотіла вода.
Забрязкотіли, задзеленчали ланцюги.
Зарухались купи якогось дрантя. І виявилось, що то почали підводитись в'язні. Стражник виступив на середину і сказав:
— Ану! Вас сьогодні годували вранці? Хочете, щоб вечерю дали?! Я питаю ще раз – хочете?!
— Хочемо, хочемо,– прохрипіло кілька горлянок.
— Ну тоді отак! Бачите ось ці лахи – штани і сорочку, пояс, хустку?
В'язні мовчали.
— Малу нужду справте на них, тоді одержите на вечерю і їжу, і питво… Не справите нужду – і завтра без страви перебудете! Це я вам обіцяю.
Кинув на середину ослизлої кам'яної підлоги вбрання хлопця.
Алі обвис ганчіркою в руках негра. І лише чув, що робиться, а очі заплющив, щоб не бачити всієї ганьби.
— Ану Селіме, візьми його і постав, хай він дивиться. А то і очі закотив! Ач, яка чутливість!!!
Коли негр поставив Алі й відпустив свої руки, хлопець не втримався і з розмаху впав на підлогу. Тоді сталося змішання серед в'язнів, і вони перепинили свою мерзотну дію.
— Я вас на два дні лишу не тільки їжі, а й води! – обісіло загорлав страж.– І подивлюсь тоді – може, хто здохне? Щоб мені було менше клопоту з вами!
І в'язні підходили до одягу Алі і поганили його.
— А тепер вдягніть його!
В'язні підняли голого хлопця і натягли на нього мокрий, невимовно смердючий одяг. Обкрутили на голову хустку, просичену гиддю. Іще й шапочку згори настовбурчили.
— Тепер зв'яжіть йому руки за спину і посадовіть під стіну. Якщо хто підійде й допоможе, тому зроблю те ж саме! Тільки замість сечі вимочу одяг у нафті! А в кого одягу нема – я не пошкодую витратитись на нові сорочки й штани! І побачимо тоді – що приємніше для тіла – нафта чи сеча? Га?!
Страж засміявся, і склепіння розбили на стократ його голос.
— Знайте! Вже кілька днів я – найдотепніший жартівник у Басрі! Це і його господар визнав! Він перший таке про мене сказав! І при відомих шейхах. Отак!
Лишив хлопця з в'язнями та й пішов. Китаєць і негр вийшли за грати і про щось тихо говорили з наглядачем.
Хоч наче у цьому узилищі було вогко, однак Алі відчув – мокрий одяг починає на ньому висихати, стягуватись. Одяг в'їдався в місцях суглобів і складок, чим далі, тим сильніше пекло, і свербіла шкіра. Від гидкого смороду нудило. Від нудоти розривало його нутрощі, а блювати не було чим. І він відригував слизом і гіркою жовчю. Здавалось, уже лопнули всі кишки.
Відчув, як різонуло болем по нутрощах. Він звалився на каміння. І вкотре за сьогодні втратив свідомість.
Алі швидко повернувся до тями, та ні говорити, ні рухатись не міг. Він чув, що в узилищі захвилювались люди. Та ніхто не підступив до нього і не допоміг йому, не зняв з нього обгиджений одяг. Почали в'язні, хто арабською, хто фарсі, хто ще якоюсь, кричати. Бряжчали ланцюгами, тупотіли, ляскали в долоні. Горлали з усіх сил:
– Ганьба! Ганьба! Вбивці дітей! Гієни! Шакали!
Гвалт здійнявся неймовірний, кричали вони, аж бризкали слиною. Очі їм вилазили із зіниць. Цей гармидер рознісся по всій башті, підсилений луною. Та й назовні якимось гомоном долинув.
Десь нагорі відчинилися двері, в темний завиток сходів проникло розпорошене світло. По сходах важко погупав турок-страж. Він підскочив до грат, перед якими спинились негр, жовтовидий і наглядач.
Страж притис обличчя до грат і зі світла спочатку не міг нічого розгледіти.
Потім роздивився лежачого на підлозі, при відкритих очах і з піною на вустах, Алі.
— Ану швидше витягніть цього шакала на свіже повітря! Відмочіть його у воді, щоб отямився!!!
Алі схопили і потягли кудись. Занурили по шию у водойму, звідкіля брали воду для обмивання коней та миття підлог у фортеці.
Поволі вода розчиняла гидоту, прохолоджувала його тіло. Та водночас заходила в рани під нігтями і билась там пульсуючим болем.
15. ПІДСТАВНИЙ ЧОВНЯР
Негр тримав за комір сорочки хлопця, щоб той не захлинувся у водоймі. Та не тільки щоб не захлинувся, а й щоб не напився. Коли кат пхнув його у воду, то Алі встиг зробити все ж два ковтки. Ця смердюча вода здавалась йому, для його пересохлого, перепаленого рота, солодшою за найкращий багдадський шербет! Та трохи згодом ті два ковтки спричинились до такого болю в шлунку, що Алі не міг себе стримати й стогнав, і йому було байдуже, чи когось радують його муки, чи хтось радіє його горю. Часом в голові у нього наче вибухав білий туман, як ото вибухає дим і пар, коли заливають водою вогнище. Алі різало очі світло, хоча вже наближався вечір. Він заплющив очі і подумав, коли на мить спазм відпустив його нутрощі: "А Джарія там усе готує до банкету… Дурна негритяночка – їй аби пшоняні оладки й барабан…" Та водночас і шкода стало, що вона дарма старається, дарма там клопочеться… Далі він подумати нічого не зміг, бо знов налетіла болюча задуха, і його почали бити корчі, пливло в очах червоне марево. Лише дзвін стояв у вухах і ніяких звуків, слів навколо і над собою він не міг розрізнити й зрозуміти…
Знайомий, рідний дим від кізяка залоскотав хлопцеві ніздрі.
Перед лицем хлопця тонкі вправні руки жовтолицього. За руками – пласке чорнооке лице. Власне, не очі, а чорні щілини. Вивернуті вуста розкриваються і говорять:
— Хлопчику! Твоя моя слухай! Моя твоя не мордуй. Лікуй твоя. Сиди тихо –голка не рухай!
Алі подивився, куди показував палець чужинця – і аж шарпонувся від страху – з верхньої губи і з підборіддя в нього стирчали дві тонкі сталеві голки. Але болю в губах не відчував, лише в місцях уколів ніби набряк і тепло.
Алі чув від базарних брехунів, що китайці так уміють лікувати проколюванням, як ніякі арабські лікарі не здатні лікувати ані припіканням, ані розтинами розпеченим різцем.
Китаєць відкілясь узяв ще голку її всадив хлопцеві в тім'я. Запекло вогнем і спало з болем, перетворилось на тепло і розлилось по всьому тілу, біль відступив наче не дуже, але голова проясніла. А за якийсь час Алі відчув, що в нього геть змінився настрій і він отак би сидів і сидів, так йому було добре сидіти і зовсім-зовсім ні про що не думати й не рухатись. Та китаєць зняв із жаровні казанок і вилив у чашу якесь пійло. Пахло гірким, кисло-терпким і ніби соком молочаю.