Пишноволоса все щось не приносила квітів, і Алі спостерігав, як над глеком з трояндами зависли зразу три нічних метелики-бражники… А Бен Сахл з любов'ю роздивлявся на кожну монету, що вторгував за сьогоднішній вечір. І хлопцеві зовсім не хотілося покидати подвір'я з таким яскравим нафтовим ліхтарем. І ще – так хотілося побачити біло-рожеву троянду! Аж калатало серце і пересохло в роті.
– Господине! Я чув, що ти володар надзвичайного дива… Червоно-білої троянди…
– Де ти про це чув?
– У Багдаді, в кварталі золотарів. Казали на тому базарі, що один торговець вином у Басрі має таку троянду…– збрехав Алі.
– А ти хіба бував у тому кварталі?
– Я по всіх кварталах, по всіх ханах і суках бував.
– А ти, часом, не багдадський базарний злодюжка?
– Аллах мені свідок – ні! Я носив їм рибу.
– Яка ж риба найкраща? Яка найгірша?
– Сазан – окраса святкової трапези, вусач дає міць і вбиває недосвідчених, сом – аль-кармут – їжа бідняка.
– Знаєш…
– Господине мій! благаю тебе – дай поглянути лише раз на червоно-білу троянду!..
Торговець випростався за столом і зразу став наче більший удвічі.
Голос його забринів холодно й неприязно:
– Для чого тобі зазирати на диво? Ти слуга, і знай своє місце!
– Я слуга випадком. Дочекаюсь щастя і попливу до Індії. Я ж полишив домівку, щоб побачити дива світу, про які чув у Багдаді. Твоя троянда – перше диво.
– Ні, це неможливо! Ми різної віри, а в моїм саду жоден чужий чоловік не бував.
І Алі зрозумів, що прохати і молити про ласку – зайве.
Пишноволоса принесла квіти, й Алі поскладав їх до корзини, поверх глечиків.
Човняр лаявся, що Алі змусив його стільки чекати.
Та зайва монета заткнула йому пельку, і він в одну мить пригнав човна до садиби Айші.
Коли Алі відчинив потаємну хвіртку і зайшов на подвір'я, то почув, як з розчиненого вікна неслися пісня і ляскання в долоні.
Джарія покликала його згори, але хлопець не спинився і не піднявся до неї на дах, а поспішив до бенкетуючих.
У кімнаті чаділи світильники, пахло розлитим вином і розкритими, розлущеними помаранчами…
Всі були підпилі і то добре – і співак, і Абу Амар, і обидва шейхи. Третій же, похмурий, мов хворий крук, сидів і жував стеблину цукрової тростини.
Алі поліз до корзини і доставив перед ним великий глек.
– Що ти мені ставиш? Я виконую всі заповіти Магомета і вина не вживаю!
– О достославний і найшановніший! Тут ось печаткою відтиснуто на воскові, що ще сік, пальмовий сік.
– Ну наливай, побачимо, чи не шахраї наші торговці!
Алі стало страшно – раптом Бен Сахл жорстоко над ним посміявся? Що тоді буде?!
Шейх понюхав, зробив кілька великих ковтків золотавого прозорого вина.
Віддихнув, заплющив очі, облизав губи.
Всі принишкли.
Шейх поколупався в поясі і витяг звідтіля тонесеньку половину дирхема.
– Ти вгадав мої побажання, хлопчику! Це найкращий сік, який я будь-коли пив! А їм подай вино! – наказав старий, наче він, а не Абу Амар тут був господарем…
– Молодець! – шепнув Абу Амар і стис лікоть малому, коли Алі наливав йому у чашу багряне вино.
– Гроші лишились, – зашепотів Алі господареві.
– Гроші потім, – також пошепки до Алі, а тоді голосно до всіх: – Пиймо і славимо життя! Співаймо, поки співається!
Співак вдарив по струнах і аль-ут голосно відповів йому, наповнивши дзвоном усю кімнату і вилившись у зоряне синє вікно.
– Ех, якби ще й квіти буди на нашій шляхетній учті! – виголосив наймовчазніший шейх.
Абу Амар ляснув у долоні. Алі миттю приніс корзину із запашним жасмином та пряно-терпкими гвоздиками.
Додаткові глеки зовсім неймовірно подіяли на шейхів.
Двоє підвелися і почали танцювати, намагаючись наслідувати виверти танцівниць.
А той, що пив "пальмовий сік", не міг підвестися і тільки прохав:
– Мені для повного кейфу не вистачає вінка на голові.
– Стійте! – закричав добре-таки підпилий Абу Амар. – Скажіть, о шейхи преславні, чи дійсно не вистачає вінків?
– Не вистачає…– проспівали два шейхи, вихляючи стегнами і потрясаючи руками.
А третій закивав головою по-кінському.
– Алі! – звернувся вперше до нього по імені мосулець. – Можеш сплести вінки?
– Можу! – збрехав Алі (хоча в житті ніколи не рвав квітів і не бачив, як то дівчата плетуть вінки) й вискочив з кімнати.
В покої знов зчинилась веремія і заголосила п'яна пісня.
Хлопець підкріпився оладками, з'їв рештки сушених смоков, а тоді, надівши на руки, поніс нагору ромашкові вінки.
Його появу зустріли оплесками і радісними вигуками.
Старі, огрядні шейхи скакали, наче обісілі цапи, бризкали один на одного вином, вмочали бороди у вино і співали непристойних пісеньок, що їх співають козолупи та золотарі у шинках.
Алі крадькома поглянув на щілину під стелею. Дві пари очей уважно стежили за тим, що відбувається у помешканні.
Тут шейх, який пив "пальмовий сік", покликав Алі.
– Слухай, малий!.. І ти слухай, музико!.. Ти заграй нам танцювальної, а ти потанцюй нам, як маленька циганочка!.. Тобто голяка, – пояснив він п'яним і хитрим усміхом.
Алі аж млосно стало від несподіванки й страху – ось якої ганьби від нього вимагають! Мало їм того, що вони, мов різники, повпивалися, так ще його хочуть у лайно закаляти?!! І лють шибонула йому в голову гарячим струмом.
Але тут не сафіна, а Абу Амар не лоцман-мандеєць – не заступиться! Он він як сміється на всі зуби! Тому Алі вгамував себе вмить і відповів:
– Не можна мені! Бо, по-перше, я мужчина, а по-друге, я рибалка, а не танцівник.
– А чим ти доведеш, що ти мужчина? – спитав, п'яно похитуючи головою, Абу Амар, зневажливо посміхаючись. – Хоча… ось тобі ніж, – Абу Амар звідкілясь висмикнув ножа з чорним держаком і недбало кинув хлопцеві.
Алі перехопив його на льоту, і всі схвально загукали.
– Попадеш в отой одвірок – і ніж твій!
Алі розмотав хустку з шапочки, той кінець, що з перснем, обкрутив на зап'ясті, склав удвоє і вільний кінець прихопив двома пальцями. Натягнув хустку і вставив у складку колодку ножа, а лезо повернув до себе.
Крутонув щосили, щоб ніж не випав.
Десь на десятім оберті розігнав отаку пращу до повної сили і відпустив кінчик хустки. Ніж зблиснув гостренним лезом і майже на третину зайшов у кедровий різьблений одвірок.