– Слухай, Алі І А що вони таке говорять, один до одного? Мова наче ваша, а що за слова – я не знаю…
– Вчені люди! Шейхи, одним словом. Книжники й мудреці!
– От цікаво! –Джарія приклацнула язиком. – Скільки живу, а таких цікавих людей не чула й не бачила, як гості твого Амара. Така співачка вчора була! У мене сукня змокла від сліз, коли я слухала її пісні! А цей, з аль-утом, теж співатиме?.. Га?
– Хіба я можу спитати? Я слуга!
На закуску-мазза всі приявні брали індійські маслини, потім лущене горіхове зерня, сушене насіння кавунів. І тут Абу Амар завів розмову про те, що йому сняться щоночі дві красуні. У них чарівні очі, як у пері2, величини небувалої, осяйності сліпучої, доброти і любові незрівнянної. Що серце його розривається, бо кохання його до обох красунь однакове і прагнення побачити їх втілення під сонцем серед людей висушує його душу. Його потаємне кохання таке, що він ось-ось збожеволіє! Бо де ж це чувано, щоб він запросив до себе трьох повій, молодих і красивих, чудову співачку на додаток до всього і незрівнянну музику-лютнистку, але не було в нього ніякого бажання з жодною із них злягтись. Бо його таємне кохання не дозволяє йому зрадити своїм сновидим красуням!
– Що зі мною діється?! О шейхи, поясніть мені! – заволав Абу Амар із сльозами на очах і тремтінням у голосі.
Перший сивий муж погладив свою пухнасту бороду і прорік:
– Це віддзеркалення потреби твоєї шляхетної душі.
Другий теж погладив свою розкішну бороду, підняв палець і виголосив:
– Отверзаючий Браму3 явив тобі лик краси. А краса є часткою вищої правди. А правда є часткою Всевишнього.
Третій мовчав довше, ніж перші два, але й він погладив бороду і мовив:
– Світ – це дзеркало Аллаха. І. в дзеркалі світу Аллах бачить своє віддзеркалення. А світ бачить у Всевишньому своє віддзеркалення. І таким чином до безкінця, до безкраю! І твоїх нічних красунь Отверзаючий Браму явив тобі, як віддзеркалення вищої правди у вигляді неземної краси!..
Абу Амар восславив Аллаха за те, що він напоумив його, простого і неосвіченого, відкрити свою пекучу таємницю найславетнішим шейхам Іраку!
Всі восславили Аллаха і по одному пішли змивати руки до сусідньої кімнати.
– Алі! – покликав Абу Амар. – Ще два світильники в маленьку кімнату. Підготуй все для винопиття. Та не заходь, поки не покличу!
Хлопчина споліскував чаші, обтирав глеки з вином і соками та розкладав на тарелях їстівну землю з Хорасану, фісташки, шпичаки цукрової тростини, вимочені в трояндовій воді, помаранчі-наранджі та айву з Балху.
– Слухай, Алі! Дай мені покуштувати хорасанської землі! Кажуть, вона така, така смачна! – просто лице в лице підступала Джарія.
– Не така смачна, як дорога, – буркнув Алі і відтрутив негритяночку.
Вона таки відщипнула крихітку і запхала за товстенні варги, а очима крутила, аж білки блискали і сміялись.
– А я все геть чула! Тільки про яке люстерко вони говорили?.. Нічого не зрозумієш у цих вчених шейхів!.. Слухай, а те, що твій Абу Амар розповів про цих двох красунь, то це точнісінько він про його наймолодшу жінку… Я їх бачила рік тому. У жінки чорні очі, а в доньки карі. І отакенні, завбільшки як у наших чорних антилоп. А самі білі-білі! І все тіло ніби з йєменського цукру зліплене! На тілі в них жодної волосинки – ні під пахвами, ні на лоні, ні на ногах, ні на руках. Аж блищить!.. Ти уяви собі, Рустем їх просто голодом морить – от скупий! А ревнивий! До їхнього свята навруз-байраму 3 готувались, і він наказав своїм євнухам лазню витопити для свого жіноцтва. Але не дозволив навіть євнухам у лазні їм прислужувати. Лише мені дозволив з ними бути, щоб прислужувала. Він за чотири фалси винайняв мене в Айші. І їй не дозволив із своїми бабами піти в лазню. Бо вона ще, мовляв, з кимось зведе його самиць. Мені ж дозволив дивитися на свій курятник. Всіх роздивилась! Всіх геть запам'ятала! Тільки я зовсім дурна – все про кожну розповіла Айші. А вона знаєш як мені за це подякувала?! Цілий рік, ні, вже більше року, не випускала мене з дому, навіть сміття в канал висипати!.. У старшої Рустемової жінки, матері тієї кароокої красуні, у неї очі недобрі, урочливі – геть блакитні! І волосся таке біле, як ніби сиве. Ти знаєш, а вони всі завжди голодні! У мене були у вузлику фініки-падалки, биті. Вони мені за ті фініки дали довгу стрічку червону й тонесеньку хустку. Не нову, але тільки в одному місці латану… Ця гієна все собі забрала… Слухай, а про що там говорять? Піду послухаю…
– Тільки спробуй! – Алі підвівся і став проти Джарії. – Коли мені сказали, щоб я йшов геть, то й ніхто інший не може біля дверей товктись. Я правдою служу!
– Ну й дурень! Всі слуги обдурюють своїх хазяїв. А якщо трапляються такі навіжені як ти, то їх хазяї обдурюють! Інакше не буває!
– А я не обдурюю і не дозволю себе обдурювати.
– Побачиш, що тебе обдурять! – із співчуттям і жалем вигукнула і зразу ж додала; – Твій іде до дверей. Відчиняє… Зараз покличе!
Згори почувся голос Абу Амара, а хлопець уже схопив дзбан червоного вина і поніс по сходах. Дзбан Алі поставив на голову, а лівою рукою тримав тацю з чашами і хорасанською землею (якби лишив при Джарії, хто зна, скільки б вона собі прихопила?).
Свіже повітря впливало крізь розчинене вікно, синє небо висвітлював на обрії здоровенний місяць і чітко-чітко вирізьблював чорні стріли мінаретів та візерунчасті вершки-опахала високих пальм.
Алі розлив у чаші густе червоне вино і не став чекати, поки гості почнуть пити, а побіг униз по цукрову тростину, горіхи, помаранчі та айву.
Стрибнув униз сходами і подумав, що застане Джарію за шкодою. Але Джарія кудись зникла, щоправда лишивши відкритою тацю із шпичаками тростини. Він покликав її.
Та на його слова відгукнулась стогоном господиня Айша. Алі поспішив до неї в закуток.
Місячні промені кинули чорну тінь віконної решітки на потріскану, колись визолочену стіну. Айша підвелась на лікті і попросила пити. Алі не став кликати негритяночку, а сам націдив у чашу холодної води з неполив'яного вогкого глека. Це був тут, у Басрі, єдиний спосіб дістати холодну воду – налити в обпалений та неполив'яний глиняний глек. Коли починає вода просочуватися крізь пористу глину, всередині вона, хоч зменшується в об'ємі, починає охолоджуватись.