Алі нахапав на тацю всього потроху і з такою мішаниною підійшов до співачки, як до найстаршої.
Вона ж узяла тацю з його рук і подала музиці.
Та вибрала собі якийсь медовий коржик і обережненько відхилила пригощання. А співачка без поспіху вибрала найсмачніші і найдорожчі солодощі. І, не озираючись, передала трьом дівкам решту. А ті вже заходились над пундиками, аж плямкання було чути.
Музика тим часом підтягла струни, підправила лади аль-ута і тонесеньким голоском заспівала:
Щедрий господар –
Взірець для купця-багача,
Щедро подав його слуга
Щедрі дари землі –
Все гостям запрошеним
Для веселої втіхи,
Слуга твій хлопець меткий,
Добрий буде із нього
Товариш в кривавім бою.
Алі вперше чув, як складаються вірші, отак зразу, як ото птах щебече? На багдадських базарах співці часом складали пісні в присутності захоплених болільників-слухачів. Але то були пісні про військові подвиги предків чи про нещасне кохання, а малого Алі те зовсім не цікавило. Знов дивне відчуття якогось чи то туману, чи то млості напливло на хлопця, хоча в цієї плосколицьої невеличкої дівчини не було ні сили голосу, як у персіянки, ні п'янкого звучання.
Здивувався собі Алі і навіть вщипнув себе, бо подумав, що він сьогодні цілий день крутиться, а їв лише в полудень. І чи млость у нього не від голоду раптом? Але й голоду особливого він не відчував – їсти хотілося як завжди.
Хлопець перевів очі на свого тимчасового господаря. Бо він знав, що настане час, коли Аллах поверне до нього обличчя удачі. І він, Алі аль-Багдаді, попливе за обрій на білобокому, крутобокому басрійському вітрильнику.
Побачив, що ніздрі його хазяїна роздулися, немов ніздрі ошалілого коня. Подумав він: "Чом я не мандеєць?! Що вона, ця музика, проспівала образливого, поганого? Коли такі обличчя у вантажників на багдадськім базарі-суку, вони вже не сперечаються – в їхніх руках блищать ножі!"
Абу Амар же клацнув пальцями, і Алі, немов стрибунець, підскочив до нього.
Мосулець стяг з мізинця важкий перстень з червоним лалом, поклав на порожню тацю і прошепотів:
– Віднеси музиці Кадарії і скажи їй, щоб вoна згадала сліди старого бабія Омара і пройшлася по тих слідах своїми маленькими ніжками.
Хлопець виконав побажання хазяїна.
Запала дивна тиша, коли музика Кадарія крутила в тонких пальчиках іскристий червоний лал. Її подруга Ніссо збіліла лицем під товстим шаром рум'ян, а нігтями вп'ялася у власні долоні.
Троє повій виструнчились, витягли шиї, як базарні голодні суки біля брами бойні. Музика вдягла перстень, і тепер лал спалахував за кожним злетом руки над золотавою декою аль-ута.
Кинули мене друзі і серце страждає,
Прагну стріти кохану, зітхаю весь час,
І для чого поради, і для чого люб'язні підказки,
І на що сподіватись, як невірна кохана?
Хто потішить мене? Нащо в серці надію плекати?
Так і буду я жити, лише смерть мені душу розрадить.
На очі красуні-персіянки Ніссо напливли сльози, вона до крові прикусила нижню губу.
От її Алі зрозумів зразу – вона не знала цієї пісні і не могла її проспівати своїм чародійським голосом, від якого наморочиться в голові і млость розливається в грудях.
Зате наступну пісню – тільки почала Кадарія, як Ніссо підхопила ридаючим солодким голосом і вже вела всю до кінця.
В цей час стали в дверях троє – два купці, що вже трапезували сьогодні вдень з мосульцем; третій був у шкіряній куртці-панцирі і при зброї, одязі стражників. За поясом Йєменська джамбія 21 в дорогоцінних піхвах, при боці дорога дамаська шабля2.
Ніхто з трьох не порушив співу пишногрудої персіянки. Абу Амар теж не ворухнувся, не повів і пальцем, поки лилася пісня і дзвеніли струни під тонкими пальчиками Кадарії. Лише коли відбриніла остання струна, Абу Амар підвівся і. пішов до дверей вітати гостей.
І що здивувало Алі: коли мосулець вітав озброєного чоловіка – очі його світилися щирою радістю, а усміхнене лице було сповнене великої поваги.
Далі пішла робота для Алі – він допомагав змити руки гостям, подавав їм солодощі, бігав униз до господині Айші за глеками вина. Обносив усіх вином, всім підливав у чаші, дозирав за світильниками – щоб гноти не чаділи і полум'я не блимало.
Лише озброєний робив вигляд, що перед ним не вино, а запечатаний глечик яблучного соку з лавки торгівця Сахла, того самого, в якого росли біло-червоні троянди.
– Це правда яблучний сік? Так? На вино зовсім не схоже.
Йому всі хором відповідали;
– Це чистий яблучний –сік! А яблука найкращі – сірійські!
Якраз Алі підливав у чашу одній повії пахуче солодке вино, і вона не втрималась, прошепотіла:
– П'яниця і бабій! Ще й удає з себе, шакал, чистого мухтасіба
Озброєний гість чи не найбільше випив повних чаш "соку" і покликав після цього Алі.
– Принеси мені ще соку яблучного! Тільки дивись, щоб не було в ньому й краплі вина! Пророк заборонив нам уживати вино, а його заповіти – святі! – Він підняв товстого пальця вгору і похитнувся усім тілом, ледь не завалившись на скатертину з пригощанням.
Гості-купці були добре підпилі, тільки мосулець не виявляв ознак сп'яніння, хіба що легкий піт виступав на його засмаглому обличчі.
Повії та співачка теж добре сп'яніли, певно, що й музика Кадарія трохи підпила, бо вона, це добре Алі помітив, час від часу крутила на пальці перстень і милувалася спалахами кривавого лала.
Мосулець попрохав проспівати вірша Омара про газелей, і Кадарії довелось і співати, й грати самій – Ніссо лише весело хихотіла і розпустила поли свого халату так, що у вирізі сорочки були добре видні великі білі опуклості грудей.
Та стражник чомусь не зацікавився її щедротами, а тоді, коли стомлена Кадарія попросила перепочинку, покликав до себе дівчину, перевдягнену на хлопця.
– Я стражник і всі це знають! А тому я повинен пересвідчитися – чи ти дівчина, чи ти хлопець? Якщо ти хлопець, то ти біглий раб Сахла. І я маю тебе йому повернути. Я давно вже йду по цьому сліду.
Мосулець напружився, це зразу помітив Алі, та крім нього ніхто на мосульця не звернув уваги.
Обидва купці почали переморгуватись між собою і тихенько похихикувати в бороди.
Тим часом стражник посадовив повію поруч себе на килим і почав розв'язувати її пояс, здирати з неї каптанчик, знімати з голови шапку і залазити в пазуху.