– О шейх! Чекатиму після вранішньої молитви у старому хашашінському млині. Знарядись туди ніби для риболовлі…
І мандеєць зразу пішов до великої гостьової кімнати для гостей та й завалився ніби спати. А господарям пояснивши свою втому похилим віком та слабістю від вистояного вина.
Після вранішньої молитви мандеєць не лишився трапезувати з господарями, а поплив до знайомих поселян позичити риболовні снасті.
З часу першої подорожі Алі в цьому місці Шатт-ель-Арабу багато хороших каналів замулило, протоки позаростали очеретом-касабом, цілі острови розмило водою. І прекрасні фінікові пальми або впали в каламутні води або засохли від оголення коренів.
Старий млин, потаємне пристанищем хашашінів, опинився на відмілині. Трударі з ближніх поселень були люди набожні і на чуже майно руки не підіймали. То млин сяк-так, а стояв і не розвалювався, хоча на ньому вже кілька років нікого не бачили й не чули.
Протока біля млина заросла густим та височенним очеретом.
Тільки-но мандеєць закинув снасть у яму, де могли бути соми-кармути, стіна очерету розійшлася, і на чисту воду вислизнув Алі-каландар в оплетенім і вимащенім у бітум човні.
Мовчки показав лівицею старому, куди треба направляти човна.
І небавом вони опинились у затишку під товстенними стеблинами очерету на малесенькому плесі чистої води.
Вийшли з човнів на хиткий зелений берег, обнялись і стояли мовчки кілька хвилин. По щоках обох бувальців котилися рясні сльози. Нарешті, схлипнувши, першим озвався мандеєць:
– Мій друже! Попереджаю тебе і заклинаю ім'ям милостивого і милосердного – вони знову чатують на тебе!…
О мій шейх! Я все знаю і підготувався цього разу до зустрічі з ними. Та цидулка була від мене. Ти все добре зрозумів і вдало сповістив Абу Сабаха. Але не в тому справа, не для того прагнув я цієї зустрічі, щоб говорити про цих скажених псів, мисливців за людськими черепами! Не хочу говорити про слуг смерті, хоч вони весь час чатують на мене! Часом здається мені, що вони ось-ось мене прихоплять…
І мандеєць подумки сказав собі таке: "Вони за ним полюють тому, що він знає, де знаходиться синій діамант. Та я не повинен і знаку йому дати, що знаю про це чи здогадуюсь. А особливо їм, бо ці різники ще схоплять мене, якщо він не відкриє таємниці схованки чи таємниці володаря цього діаманта!"
Після перших привітань і пересторог Алі витяг зі свого просмоленого бітумом човна скатертину, зав'язану важким пакунком. Розстелив на хиткому болотному березі, і очам лоцмана відкрилися різні дорогі наїдки – халва, грудки шербету, сірійські зимові яблука, левантинські гранати, сушені смужки дині, їстівна земля, індійські сушені фіги та ізюм з далекого Мерва.
– О шейх! Пригощайся! Ці пундики не милостиня, а заробіток. Ті вискочки, твої сусіди, мої боржники. Завдяки моїй пораді вони чистого прибутку загребли не менше десяти тисяч дирхемів!.. Та ну їх!.. Випиймо з тобою, о му'алліме, з цього глека найчистішої води! Адже у Басрі чиста вода солодша за вино і бажаніша за любовне побачення!
І вони задовольнили спрагу і вгамували голод, а тоді Алі почав розмову:
– О мій шейх, о мій учителю! Сьогодні в мене велике свято, за розкошами більше, ніж кінець рамадану! Бо я можу насолоджуватися найпрекраснішим, що є на цім світі,– бесідою з людиною яка розуміє тебе! О мій му'алліме, я часто згадував свого бідного батька, але ще частіше згадував тебе! Яке це щастя – бачити й слухати людину, про яку думав роками! Але, мій шейх, словами всього не перекажеш. А касиди7 я складати не вмію. Співаю тільки морські пісні під барабан. Мій лист, я знаю, ти одержав. Його писав один портовий катіб із Канбали. 3 листа ти довідався, як стара мулатка-бахрані подарувала мені свою єдину козу. Після того вздовж ріки я дістався до болотного краю. А там ішов від племені до племені вздовж узбережжя на південь, поки зовсім не оклигав.
На узбережжі я найнявся на сафіну з ловцями перлин. Сезон був щасливий. Ми втратили лише двох нурців від уколів отруйних риб. Я теж пірнав, і щастя повернулося до мене. В одній скойці знайшов не дуже велику перлину, але надзвичайної чистоти. Я пішов на хитрість і приховав її. Завдяки цьому зміг заплатити нахуді, корабель якого йшов до Індії. На гроші за перлину зміг купити в Калікуті різних товарів, привезених з Адена – червоних коралів, зливки міді, дві паки сап'яну, глеки з фарбою циноброю, а також сокотранське алое, та різного індійського зілля. Знов піднявся на корабель з командою хормузських персів і поплив до Гуанджоу. Я добре запам'ятав слова тієї падлюки в мечеті про бідність і безрідність. І я кинувся добувати засоби до існування й примножувати їх.
У Китаї я пробув більше року. Надивився там усіляких дивин і багато чому навчився. Особливо поводженню з горючими засобами – селітрою, нафтою та порохом… Усе в Китаї було б добре, бо люди там навдивовижу гречні, працелюбні й ощадливі. Але китайські кадіби багаточисленні і в'їдливі, мов кровососні п'явки! Все вони роблять, щоб іноземець продав свої товари найдешевше. Та кадіби скрізь однакові. Одним дав хабаря грошима, інших обдарував індійським зіллям, третім підніс корали. За це мені дозволили винайняти джонку і плисти вгору по річці та продавати свої товари… Жив я в Китаї дуже щасливо, тільки багато гараздів пішло на хабарі й дарунки… 3 Китаю повернувся на кораблі суматранських мусульман. Завдяки їхній допомозі зміг вивезти аж чотири порохових ракети у бамбукових стовбурах! Якби ти знав, яких грошей мені коштували ці ракети!
На Малакку ми прибули зарання, і там я зміг пересісти на арабський вітрильник. Минулого сезону вони боялися ураганів і чекали змінного вітру майже рік.
У протоці між Малаккою та Суматрою напали на корабель пірати-баркі. Отут стали в пригоді мої знання, здобуті в Китаї.
Нас наздоганяли. Перший їхній корабель був уже на відстані пострілу з арбалета. Я швидко поставив жолоб із тикових дощок на кораблі і по ньому запустив ракету. На жаль, вона навіть не долетіла до піратів… Відстань зменшувалась. Небавом їхні стріли почнуть знімати наших людей! А я ніяк не міг запустити другу ракету. І почав чингалом розколупувати хвіст ракети, бо думав, що від вологи порох у запалі затвердів. Та вогонь якось збоку, повз запал проник усередину. Порох миттю рвонув і підкинув ракету вгору. А мені спалило тюрбан, волосся на черепі і всю бороду, обпекло плечі. Одяг мій зайнявся, я катався по палубі й ніяк не міг згасити вогонь!