29. КНИГА МАНДРІВ
Лоцман довго перебирав стоси рукописів і книжок, поки, зрештою, доволі наковтався ядучого паперового пилу та видобув нагору потрібний словник. За допомогою словника, а де й просто по пам'яті, почав розшифровувати запис. Слова виходили арабські, але зміст їх був зрозумілий лише лоцманові, бо вони означали висоту зірок і стоянок місяця.
Коли старий зробив обчислення, то зрозумів, що лист написано не в одному з портів Суматри, а на африканському березі, десь північніше Канбали1. Затим лоцман почав складати місяці й роки, щоб взнати, коли чекати Алі в Басру. Виходило – через рік, а якщо затримається – то пізніше, через півтора роки.
Розшифрувавши знаки, спалив на жаровні всі розрахунки, щоб ніхто не здогадався, що він знає, звідкіля Алі відправив потаємного листа.
Мандеєць сидів, грів пальці над жаровнею і міркував, чи варто відривати латинську частину і обпалити її на вогні? Тоді ніхто не взнає, де насправді був Алі, коли складав дивовижного листа. Та вирішив, що не треба. Бо ж раптом наскочать хашашіни і вимагатимуть, щоб сказав, що було в спаленій частині?.. Ще почнуть катувати… А при цілому папері йому, найкращому звіздареві Басри, буде легше збити з пантелику хашашінів…
Він ретельно згорнув листа, вклав до бамбукового футляра, а футляр сховав межи книжками та інструментами.
Наступного дня його винайняли сусіди – купці, щоб він провів по Шатт-ель-Арабу сафіну з вантажем сандалового дерева та мангрової найкращої жердини і кори з Аль-Кумру2. А там далі по Євфрату вгору і по каналах до землі Харранської.
Повернення додому не принесло йому радості – він зразу кинувся до схованки і не побачив там бамбукового футляра з листом. Усе інше лишилось недоторканим.
"Значить, днями навідаються до мене в гості хашашіни",– вирішив мандеєць.
І справді, небавом до нього завітали пізно ввечері купці, що збиралися мандрувати до Китаю морським шляхом. Усі в темних бедуїнських плащах, вільним кінцем чалми прикривали лице.
Першим у будинку відкрив лице найстарший літами, і лоцман пізнав у ньому одного купця з Шама. Цей був правдивим купцем і його добре знали купці та руббани з басрійського порту. Він уже кілька разів відбував далекі подорожі, а в благословенну Мекку подорожував аж три рази. Після всіх належних вітань сірійський купець почав вибачатись:
– О, достославний шейх! Окраса всієї вченої Басри, кладезь мудрості, скарбниця знань! Вибачай нас, просторікуватих, що ми прийшли так пізно! Але бувальці казали нам в хані, що це єдиний час, коли тебе можна напевно застати вдома, бо щоночі ти спостерігаєш небо! Вибач, вибач нас, достославний муж!..
Запрошуючи їх до господи і далі на дах, мандеєць думав, що цей, напевно, не з хашашинського кубла гадючого. А от інші? Піди розберись, хто купець, а хто бойовик– хашашін? Адже все виглядає зовсім правдиво – до мусону лишився цілий місяць, і купцям потрібна порада і допомога справжнього фахівця.
Вони принесли із собою і пригощання, і вино.
Знов вибачався купець-сірієць.
– О шейх! Вибачай, тисячу раз вибачай, що прийшли без пахолків і самі розстеляємо скатертину. Ти найкраще знаєш, бо ти найстаріший і наймудріший із нас, що таке пахолки. Все вони підглядають, все підслуховують, і від них не можна сховати таємницю. Їх завжди можна підкупити і взнати, що говорив хазяїн.
Лоцман розломив з ними перший шмат хліба і зразу ж підвівся, щоб повернутись до своїх вимірів, приказуючи:
– Аллах милостив і вибачить мені, як вибачили ви, мої вельмишановні найдорожчі гості, але зорі і місяць невпинно обертаються, а мене Аллах милостивий і милосердний покликав споглядати його небесне творіння щоночі…
Так говорив звіздар-лоцман і справді вимірював, де знаходиться та чи інша зірка. А сам думав: "Наймолодший – хашашін. Чому? А тому, що дуже красивий, лагідної поведінки. Та ще й здоровенним глеком вина опікується!"
Страви були такі свіжі, пахучі й смачні, що лоцман, проходячи повз скатертину, часом нахилявся і брав шматочок чого-небудь.
Світив повен місяць. І обличчя двох він дуже добре бачив, ще двоє були в затінку, а обличчя ще одного було навпіл перерізане тінню. Лоцман спостеріг, що лише навпіл освітлений сирієць із Шама здивований його поведінкою, тобто порушенням усіх правил гречності та цими, ніби дуже терміновими, вимірами. Не дивувалися двоє – молодий виночерпій і зрілий муж, червонобородий купець, із північних областей Іраку. Значить, вони напевне хашашіни. Тепер залишалось питання, чи четвертий теж хашашін, чи випадкова людина, як і чоловік із Шама. "Довго не доведеться мучитись таємницею,– сказав собі мандеєць.– Якщо четвертий вп'ється і засне, значить, він справжній купець".
Та непевність для лоцмана скінчилася значно раніше. Скінчивши виміри, він, не попереджаючи нікого, запалив нафтову лампу від жаровні, яка стояла в кутку, в глибокім глинянім ящику. Сирієць і четвертий купець зраділи, а останні троє зразу ж забажали вниз до помешкання, мовляв, вони не звикли до насичених болотними випарами басрійських вітрів.
Спустились вниз, пили там вино, і тепер почалася розмова про замовлення мандейцеві.
О шейх! Ти окраса Басри, і тебе знають по обох річках 3 до тих вершин, куди заходять великі сафіни. І хоч ти багато років плаваєш лише по солодкій воді, тобі добре відомі й далекі дороги морем-океаном. Щоб не тільки покладатись на того руббана, який нас вестиме по зірках і сонцю, ми, твої нікчемні гості, хотіли б мати розписаний дороговказ з усіма стоянками зірок, сонця, місяця, відмінами вітрів та всіма прикметами вод, приток, скель і рифів аж до самого Ганджоу.
Достославний мандрівцю! Не перевищуй мою славу як лоцмана, це негоже… Прохання ваше, мої дорогі гості, я зможу виконати тільки при одній умові –якщо тиждень спостерігатиму сонце і небо. Після тих спостережень я зможу дати найбезпечніший дороговказ. Чи треба вам плисти по відкритих зелених водах, чи по білій прибережній воді4…
О славний наш шейх! Ми наперед вдячні тобі за твої турботи! І вони, повір мені, будуть щедро винагороджені! Але є питання – який дороговказ буде коштувати дорожче?
Ціна однакова, бо і там, і там треба багато писати, креслити й звіряти з написами інших мореходів та своїми помітками.