– Є корзина добрих басрійських фініків ,– відповів кухар йому. – Найкращих. Для себе купував.
– Неси! – видихнув Джафар нетерпляче. Коли ж малий з корзиною прибіг, то Джафар, відкривши кришку, уважно оглянув, чи всі фініки, і подивився підозріло на малого.
– Ти не вкрав хоча б одного, га? Ти, син жебрака і повії.
– Хіба ви знали мою маму? – відповів йому хлопчик. – Бо я про неї нічого не знаю… А от тато мій людина поважна – він уже двадцять п'ять років працює сміттярем на базарі біля Зеленої Брами. Це там, де торгують живою і битою птицею ти різним м'ясом…
Джафар на слова Алі ледь не вдавився кісточкою від фініка, з шумом виплюнув її і гаркнув:
– Пішов геть звідсіля, скелетина чортова!
Джафар, сопучи та гикаючи, жер фініки. А хлопчина поспішив чистити цибулю, часник, кришити різну зелень до соусу і глядіти за тим, щоб вогонь на жаровні був рівний і курка рівно виварювалась у бронзовім казані.
Коли кухар різав курку, то він виціджував з неї кров на дно розбитого горщика, довго струшував, щоб усі краплини крові впали на денце, не забруднивши дощок палуби. І наказав малому викинути черепок з кров'ю у річку. Тільки обережно, щоб не забруднив корабель кров'ю, бо це погана прикмета!
Та хлопець не виконав його наказ. Він згадав слова одного вченого суфія на базарі, де той тлумачив слова хадисів і Корану, що всі закони добрі, якщо вони йдуть на користь людині, якщо ж вони проти людини, то їх можна полишити без уваги!
Алі зробив вигляд, що кинув черепок у воду, а сам запхав його в щілину між паками.
Коли кухаря покликав Джафар і знов почав йому торочити про курку, хлопець поставив черепок на жарини. – і вмить кров була готова. Видер її з черепка і заковтнув просто з пір'ям. Бо всередині його рвало на шматки від голоду. Подумав, що дивна річ, але йому, як і Джафарові після такої веремії, захотілося не просто наїстися, а нажертися від пуза.
Алі і кухар порпалися з куркою.
Джафар запихався фініками і крадькома зиркав на молодого мосульця. Відчувалося, що він таки не втерпить і спитає в молодика, чого той не править гроші за розбиту корчагу олії? Та молодик сидів з усім гуртом купців. І Джафарові довелося би йти до них. А цього товстун не міг собі дозволити – він був найбагатшим і не до лиця йому мішатися з гуртом!
Та й покликати його теж було не з руки Джафарові. Для чого показувати всім, що ти стурбований, чи доведеться тобі платити за корчагу олії, чи ні?
А тим часом обварена курка була поділена на частини і кухар занурив її настоюватись у часниковий соус.
Алі за той же час почистив луску з великих вусачів, випотрошив, попластав навпіл та й склав на решітку.
І під доглядом кухаря почав потроху смажити рибу для купців.
Вони ж усі зібралися на носі й сиділи там щільним гуртом.
Джафар же сидів на порозі своєї каюти і нетерпляче й гучно втягував носом повітря, принюхуючись до таких спокусливих запахів курячого бульйону, часника і кислого вина, кунжутної олії та смаженої риби, шафрану, солодкої цибулі та духмяної кіндзи.
І от малий на великій таці поніс до купців гору смаженої риби. І ще приніс їм корзину вчорашніх пампушок. Кухар вправно випікав їх на глиняній сковороді.
Купці по черзі підходили до борту судна, а хлопчина поливав їм на руки з довгогорлого мідного глечика, щоб усі вони змили руки й обличчя перед трапезою.
Їли правою рукою лише, як їдять виховані й шляхетні араби. Вони чудово вправлялись однією правицею із шматками риби і з пампушками.
Спочатку купці мовчали, а далі знов загомоніли. Хлопець, коли кухар не кликав його, підходив до гурту і сидів з рушником і глеком, чекав, поки купці скінчать трапезу і захочуть змити руки. Слухав, про що говорили купці. Звичайно, балачки точилися про розбійників. Один купець середніх років, з пасмами сивини в густій бороді, говорив, що річкові розбійники вбивають людей зрідка, хоча грабують догола. Вони, як і пірати з Персидського моря, обберуть купців і кажуть: "Ми з вас трохи вовни настригли. Ідіть собі вільно, обростайте, тоді ми вас знову обстрижемо!"
Один підстаркуватий в засмальцьованім дорогім персидськім каптані, обсмоктуючи кісточку, прохрипів:
– Часом та вовна дорожча від нашої крові. Часом так пострижуть нашого брата купця, що вже він ніколи й не зведеться на рівні. А жебрацтво – не життя для колишнього купця. То смерть живцем!
Тоді той ставний, чорнобородий, в зеленій чалмі (знак прощі в Мекку) проводив своє далі.
– Озерні розбійники – грубі дикуни, пожадливі й темні, їх можна задобрити, якось улестити. Знаєш, зрештою, де їх можна сподіватись, коли вони можуть наскочити! А ті, отруйні змії, оті кляті ісмаїліти2, невідомо коли, невідомо де, невідомо як з'являються на погибель людей! І ніхто не може від них уберегтись: ні шах, ні султан, ні імам, ні купець, ні воєначальник чи вчений богослов! Отруйні змії, скажені, заюшені пси, обпоєні гашишем, розбещені повіями в потаємних замках, розбещені і обдурені своїми пірами 3 та потаємним імамом – ото страшні злочинці! Навіть славній Садах ад-Дін 4 через підступні зазіхання асасінів мусив стерегтися щодня і щогодини. Звитяжець не спав на одному місці двічі! Ви це знаєте, чи ні?!! А він же не боявся жодного найстрашнішого франка-хрестоносця. І він тремтів, бо не знав, чи побачить він уранці сонце!
Купець у дорогому халаті криво всміхнувся і відповів:
– Ми подорожні, купці. Що нам ті хашашини? Вони вбивають можновладців, суддів, емірів, тих, хто переслідує їх. Вони ріжуть вельможних, владців, а ми хто, а ми що?..
– Вони всіх ріжуть! – чорнобородий перебив його навіть непоштиво. – Вони хочуть, щоб усі їм корилися, вони хочуть собою заполонити світ! Щоб усі були слухняні й безмозкі – бо їхній "Гірський Дід" 5 за них думає! Темна голота й учені дурні вірять, що вони принесуть людям рівність! Не може бути в оцьому світі рівності між багатими й бідними, розумними й дурними, щасливими і невдахами. Шейхи хашашінів спокушають голоту тим, що ніби всі рівні, і всі потраплять до раю! І змушують голодранців виконувати кожен наказ свого потаємного імама. Я знаю – це рівність рабів, слухняних рабів свого кривавого господаря!.. Ті ж, хто навколо "Гірського Діда", нагромадили в своїх руках скарби незліченні, а голоту обдурюють рівністю!