— І він вів усі справи, пов'язані з островом?
— Так, сер, він брав участь в аукціоні, проте дав зрозуміти при цьому, що купує Індіанський острів для якоїсь третьої особи, котру не називає.
— Але ж можна, певно, щось відшукати у відповідних фінансових документах?
— Так, коли б це тільки був не Морріс, — посміхнувся інспектор Мейн. — Він завше ухитрявся так спритно заплутувати фінансові папери, що навіть найдосвідченіший у країні, найзаповзятіший експерт не второпав, би, з якого боку до них підступитися! Саме таке враження склалося в нас під час розслідування справи Беніто. Ні, він-то вже надійно заховав усі сліди свого наймача, будьте певні!
Його начальник зітхнув, а інспектор вів далі:
— Так, саме Морріс улаштовував усі справи там, у Стикльхевені. При цьому він офіційно заявляв, що діє від імені якогось "містера Оуена". І саме він оголосив місцевим жителям, що готується своєрідний експеримент — нібито побилися об заклад, чи проживуть люди тиждень на пустельному острові, — і що в зв'язку з цим не слід звертати увагу на будь-які заклики про допомогу, що можуть виходити звідти.
Сер Томас Ледж неспокійно завовтузився в кріслі.
— І ви ладні запевнити мене, що у цих людей не виникло ніякої підозри, що на острові коїться щось недобре? Навіть потім?
Мейн знизав плечима.
— Ви забуваєте, сер, що Індіанський острів раніше належав американцеві Елмеру Робсону. Він улаштовував там найвигадливіші оргії. Я не маю сумніву, що вони вже у печінки в'їлися місцевим жителям — і цілком слушно, — та до того ж жителі звикли, що на Індіанському острові неодмінно відбувається щось неймовірне. Це природно, сер, якщо проаналізувати як слід обставини справи.
Комісар похмурнішав і примушений був погодитись із висновком інспектора. А той вів далі:
— Фред Нарракотт — це той, хто перевіз усю компанію на острів, — розповів дещо істотне. Він сказав, що був здивований, побачивши, хто входив до цього товариства. "Це зовсім не такого гатунку люди, як ті, що приїздили до містера Робсона", — так він висловився. Я вважаю, саме через те, що всі вони виглядали такими звичайними і доброчесними, він дозволив собі знехтувати Моррісів наказ та виїхати човном на острів, коли дізнався про сигнали "SOS" звідти.
— Коли вони вирушили туди?
— Сигнали помічені були групою школярів 11-го числа вранці. Того дня не було ніякої можливості добутися до острова. Люди подалися туди тільки опівдні 12-го числа — одразу ж, як з'явилась можливість причалити до острова. Вони всі цілком одностайні в думці, що ніхто не міг залишити острів до їхнього прибуття, бо після шторму море ще не затихло.
— Чи міг хто-небудь дістатися до материка плавом?
— Від острова до материка відстань більше милі, а море того дня було надто неспокійне, величезні буруни накочувалися на берег. До того ж, на прибережних скелях було безліч людей — школярів і дорослих, які не відводили очей від острова і чекали дальших подій.
Сер Ледж знову зітхнув і запитав:
— А як з тією грамофонною пластинкою, що її виявлено в будинку? Чи пощастило вам дізнатися про неї щось таке, що допомогло б нам у пошуках?
— Я перевірив і це, — відповів інспектор Мейн. — Пластинку виготовила фірма, котра спеціалізувалася на виробництві реквізиту для театру й кіно, на замовлення А. Н. Оуена, есквайра, для передачі Айзекові Моррісу, нібито для аматорської вистави за п'єсою, що ставиться вперше. Надрукований на машинці текст повернули разом із пластинкою.
— Ну а зміст пластинки? — спитав Ледж.
— Я переходжу до цього, сер, — сказав інспектор і прокашлявся. — Я перевірив усі обвинувачення так ретельно, як тільки було можливо. Почну з Роджерсів, котрі першими прибули на острів. Вони справді слугували в міс Бренді, яка раптово померла. З лікаря, що лікував її, годі було намагатися витягти щось певне. Сказав тільки, що вони напевно не отруїли її, але особисто він убачає в її смерті щось дивне — вона, мовляв, померла внаслідок недогляду. Каже, що таке не може бути з певністю доведено.
Далі, суддя Уоргрейв. Тут усе гаразд. Він справді засудив Сетона. До речі, Сетон виявився винним — беззаперечно винним. Несподівано, вже після його страти, виявлено було неспростований доказ того, що він винний. Після цього відпали всі сумніви. Але в свій час було достатньо чуток з цього приводу — дев'ятеро з десяти були переконані, що Сетон не винний і що суддя в своїй заключній промові керувався якимись особистими мотивами.
Дівчина Клейторн, як я з'ясував, працювала гувернанткою в родині, де хлопчик, який був під її наглядом, утопився. Проте, здається, вона до цього зовсім не причетна, до того ж її поведінка тоді була бездоганною: вона попливла на розшуки хлопчика далеко в море, й саму її ледве врятували.
— Продовжуйте, — зітхнувши, сказав комісар.
Мейн набрав побільше повітря в груди і продовжив свою розповідь:
— Тепер доктор Армстронг. Відомий лікар, мав кабінет на Харлі-стріт. Професійно чесний, щирий і непідкупний. Я не знайшов жодних слідів незаконних операцій або чогось подібного. Дійсно, була жінка на прізвище Кліз, котру він оперував ще в 1925 році в лікарні Лейтмора, де проходив стажування. Вона хворіла на перитоніт і померла на операційному столі. Можливо, він не дуже вправно здійснив цю операцію — зрештою, йому тоді бракувало досвіду — та, однак, невправність не є кримінальним злочином. І цілком певно, що тут не було ніякого заміру.
Далі міс Брент. Дівчина на ім'я Беатрис Тейлор служила в неї. Завагітніла, господиня звільнила її, і вона втопилася. Негарна, звичайно, історія, але… знову нічого кримінального.
— У цьому-то й річ, — зауважив комісар. — Цей А. Н. Оуен, певне, тяжів до випадків, що поза досягом закону.
Мейн викладав далі свій страхітливий перелік:
— Молодик на прізвище Марстон був відчайдушним автомобілістом, шибайголовою. Його двічі позбавляли прав, а як на мене, йому слід було зовсім заборонити водити автомашину. Нічого більше про нього не відомо. Два ймення — Джон та Люсі Комбес, — які згадуються, належали тим двом дітлахам, котрих він збив на смерть поблизу Кембриджа. Кілька його приятелів дали свідчення на його користь, і він одбувся штрафом.