Але що то за робота конкретно? Цей Морріс був страшенно таємничим:
— Воля ваша, капітане Ломбард, дати згоду чи відмовитися від доручення.
Філіп розважливо спитав:
— Ви пропонуєте сотню гіней, так?
Це вимовлено з такою байдужістю, наче сто гіней для нього — суща дурниця. Цілих сто гіней! Це тоді, коли в нього й ламаного шеляга не зосталося, коли він уже й не пам'ятав, як востаннє сито пообідав! Втім, він вважав, що й Морріс не програв на цьому, — така вже в нього вдача, — кого-кого, а цього Морріса в грошових справах не обдуриш — це він знав напевно!
Та він додав тим же байдужим тоном:
— І ви не можете подати мені додаткової інформації?
Містер Айзек Морріс заперечливо похитав своєю маленькою лисою голівкою.
— Ні, капітане Ломбард, справа з'ясується на місці. Моєму клієнтові відомо, що ви маєте репутацію спритної людини, котра не розгубиться в будь-якій скрутній ситуації. Мені наказано вручити вам сто гіней з тим, щоб ви приїхали до Стикльхевена, в Девоні. Найближча залізнична станція — Оукбридж. Там вас зустрінуть і доставлять машиною до Стикльхевена, а звідти моторним човном на Індіанський острів. Там ви віддастеся в розпорядження мого клієнта.
— На який строк? — відрубав Ломбард.
— Щонайбільше — на тиждень.
Підкручуючи свої вусики, капітан Ломбард промовив:
— Сподіваюсь, ви розумієте, що я не згоджусь чинити якісь протизаконні дії?
Вимовляючи цю фразу, він кинув на співбесідника пронизливий погляд. На товстих губах містера Морріса промайнуло щось подібне до посмішки, коли той поважно відповідав:
— Якщо вам запропонують щось протизаконне, ви, звичайно, матимете цілковите право вийти з гри.
Ач ти, миршава, прилизана тварюка! Він ще й посміхався! Посміхався так, начебто достеменно знав, що в Ломбардових діях законність не завжди обов'язкова…
Ломбард, у свою чергу, теж посміхнувся самими вустами. Тільки бог знає, що раз чи двічі йому вже доводилось опинятися на самій межі закону! Та він завше виходив сухим із води! Ні, він не дозволить собі зайти надто далеко. І він подумав, що на Індіанському острові, певно, нудьгувати йому не доведеться…
4
Міс Емілі Брент урочисто сиділа у вагоні для некурців, як завше, струнко, неначе аршин проковтнула. Їй уже виповнилося шістдесят п'ять, і вона не схвалювала сучасної недбалості манер. Її небіжчик батько — полковник старого гарту — був надто вимогливим до цього. То нинішнє покоління поводиться безсоромно, розбещено — варто лиш подивитися, як вони сидять, та й по всьому видно…
Оповита ореолом праведності і непорушних моральних принципів, міс Брент, сидячи в переповненому вагоні третього класу, зловтішалася з приводу задухи в ньому і незручностей для пасажирів. Ач, як вони звикли до пестощів?! Їм, бачте, обов'язково потрібний знеболюючий укол перед видаленням зуба; вони вживають спеціальні ліки, щоб заснути; сидіти вони можуть не інакше, як на м'яких, зручних стільцях та канапах, а молоді дівчата дозволяють собі зодягатися казна-як, влітку ж на пляжі валяються зовсім напівголі…
Міс Брент міцно стулила губи. Своїм прикладом хотіла вона показати, як слід поводитися особам певного кола…
Вона згадала, як провела минуле літо. Ні, цього року все буде по-іншому. Індіанський острів… Міс Брент повторила в думці текст листа, що його не раз перечитувала:
"Люба міс Брент!
Сподіваюсь, Ви ще пам'ятаєте мене? Кілька років тому, в серпні, ми відпочивали разом у Белхевенському пансіоні й, як на мене, в нас виявилось багато спільного. Тепер я відкриваю власний пансіон на одному острівці біля узбережжя Девону. Немудра, але гарна кухня, прості, милі, старого гарту люди, — все це, я певна, створить сприятливі перспективи для мого пансіону. Всі матимуть пристойний вигляд. Ніяких там напівроздягнених дівчат, непристойних танців, грамофонного вереску за північ. Буду вельми рада, якщо знайдете можливість провести свій літній відпочинок на Індіанському острові — звичайно, цілком безплатно, як моя гостя. Чи влаштовують Вас перші числа серпня? Наприклад, з восьмого?
Щиро Ваша А. Н. О…"
"Як же її прізвище? Розібрати підпис неможливо. Тепер усі так недбало розписуються", — роздратовано думала Емілі Брент.
Вона знову перебрала в думці публіку Белхевена — відпочивала там два літа підряд. Там була така досить мила, середнього віку жінка — місіс… місіс… Як же її прізвище? Її батько ще був каноніком. Була там і міс Олтон чи Ормен. Та ні, здається, її прізвище — Олівер! Так, так — Олівер!
Індіанський острів! Про нього були якісь повідомлення в газетах — щось пов'язане чи то з якоюсь кінозіркою, чи то з американським мільйонером? Звичайно, такі місця продаються задешево — не кожного приваблює перспектива жити на острові. Спочатку захоплюються романтичною ідеєю, а коли на практиці стикаються з умовами життя, усвідомлюють усі незручності й раді позбутися острова.
Та одна думка цілком задовольнила Емілі Брент: "В усякому разі, на мене чекає безкоштовний відпочинок". Тепер, коли доходи набагато зменшилися, а дивіденди виплачують так рідко, нехтувати цим не слід. Коли б тільки вона могла згадати трохи більше про цю місіс — чи, може, міс — Олівер.
5
Генерал Макартур визирнув з вікна вагона. Поїзд якраз підходив до станції Ексетер, де в нього мала бути пересадка. Під три чорти ці забарливі поїзди на другорядних залізничних вітках! Адже навпростець цей Індіанський острів зовсім поряд.
Він так і не второпав, хто такий, власне, був цей тип Оуен. Начебто приятель Спуфа Легарда і Джонні Дайєра. "Приїде дехто з ваших армійських друзів… хотілося б згадати про старі часи".
Що ж, і він з охотою згадає старі часи в колі друзів. А то в нього почало створюватися враження, наче друзі цураються його. І все через оту проклятущу плітку! Їй-богу, це дуже несправедливо — адже минуло близько тридцяти років! Либонь, Армітидж вибовкнув, — здогадувався генерал. Нахабне цуценя! Він-то що знав про все це? Так, невеселі роздуми викликають ці спомини! До того ж, багато що просто ввижається, інколи ніби ловиш на собі чийсь підозрілий погляд.
Цікаво буде подивитися, який він, оцей Індіанський острів. Немало чуток витає довкола нього. І такі чутки, буцімто Адміралтейство, чи то воєнне міністерство, чи військово-повітряні сили заволоділи цим островом — не такі вже й далекі від дійсності.