Таємниця Iндiанського острова (або "Десять негренят", або "І не лишилось жодного")

Страница 11 из 48

Агата Кристи

Запала тиша. Після хвилинної паузи рішуче заговорила Емілі Брент:

— У цій історії є щось надзвичайно дивне. Я одержала листа із досить нерозбірливим підписом. Писала, начебто, жінка, з якою я познайомилася влітку на одному курорті два чи три роки тому. Її прізвище, наскільки я могла розібрати, чи то Огден, чи то Олівер. Серед моїх знайомих є місіс Олівер, є також і міс Огден. Але я абсолютно певна, що ніколи не зустрічала й тим паче не приятелювала З будь-ким на прізвище Оуен.

— У вас зберігся цей лист, міс Брент? — запитав суддя Уоргрейв.

— Так, зараз я його принесу.

Вона вийшла і за хвилину повернулася з листом.

— Здається, я починаю розуміти… — промовив суддя, прочитавши лист. — Прошу вас, міс Клейторн.

Віра, розповіла про обставини свого запрошення на посаду секретарки. Суддя викликав:

— Марстон?

— Я одержав телеграму від мого товариша Берклі, на прізвисько Борсук, — сказав Ентоні. — Це мене тоді здивувало, бо я мав відомості, що старий подався до Норвегії. Він просив мене негайно прибути сюди, я й поїхав.

Уоргрейв задоволено хитнув головою і назвав нове прізвище:

— Доктор Армстронг?

— Мене запросили як лікаря.

— Еге ж. Раніш ви не зналися з цим сімейством?

— Ні. Але в листі, якого я одержав, посилалися на одного з моїх колег.

— Для правдоподібності, — прокоментував суддя. — Так, а цей колега на той час, певно, був десь поза досяжністю?

— Е… е… либонь, що так.

Ломбард, котрий увесь час не зводив очей з Блора, раптом утрутився:

— Зачекайте-но, я дещо надумав…

Суддя застережливо підняв руку:

— Хвилиночку…

— Але ж я…

— Даваймо не квапитися, містере Ломбард. Усе в свій час. Зараз ми розслідуємо причини, які звели всіх нас сьогодні на цьому острові. Генерал Макартур?

Посмикуючи вуса, генерал промимрив:

— Одержав листа… від цього типа Оуена… Він згадував кількох моїх армійських; дружків, що мають тут бути… Писав: "Сподіваюся, ви даруєте мені неофіційний характер запрошення". Боюся, що листа я не зберіг.

— Містер Ломбард? — викликав суддя.

Думка Ломбарда гарячково працювала: чи слід йому казати правду, чи дотримуватися попередньої версії? Зрештою він надумав.

— Те ж саме, — мовив він. — Запрошення, згадка про спільних друзів — одне слово, спіймався на гачок. Лист я розірвав.

Суддя Уоргрейв обернувся до містера Блора. Погладжуючи вказівним пальцем верхню губу, він промовив підкреслено ввічливим тоном:

— Щойно ми пережили кілька надзвичайно неприємних хвилин. Якийсь-то безплотний голос, звертаючись до нас усіх поіменно, висунув проти кожного серйозні, точно сформульовані обвинувачення. Незабаром ми повернемося до них. Та в даний момент мене цікавить одна дрібна обставина; серед тих, до кого звертався голос, було ім'я Уїльяма Генрі Блора. Але, наскільки нам відомо, серед нас немає особи на прізвище Блор. У той же час прізвище Девіс не було згадано. Що ви на це скажете, містере Девіс?

— Скидається на те, що далі нема рації грати у жмурки, — похмуро відказав Блор. — Мушу визнати, що справжнє моє прізвище не Девіс.

— Отже, ви Уїльям Генрі Блор?

— Саме так.

— Я маю дещо додати, — втрутився Ломбард. — Ви не тільки перебуваєте тут під чужим ім'ям, містере Блор, а, опріч того, як я виявив сьогодні ввечері, ви ще й страшенний брехун. Ви запевняли, що жили в Південній Африці, зокрема в Наталі. Я досить добре знаю Південну Африку й знаю Наталь і готовий заприсягнутися, що ніколи в житті й ноги вашої там не було.

Вісім пар очей витріщилися на Блора. Вп'ялися в нього недобрими, підозрілими поглядами. Ентоні Марстон, стиснувши кулаки, рушив до нього.

— Це твої витівки, падлюко? — спитав він. — Як ти це поясниш?

Блор підвів голову і випнув свою квадратну щелепу.

— Ви помилились адресою, джентльмени, — вибачливим голосом сказав він. — Я маю при собі посвідчення, ви можете подивитись. Я колишній співробітник відділу по розслідуванню кримінальних справ Скотланд-Ярду. Зараз я приватний детектив, маю свою контору в Плімуті. Мене згодили сюди для роботи,

— Хто вас найняв? — спитав Уоргрейв.

— Отой самий Оуен. До листа, в якому пояснювалось, що я маю робити, він додав солідний чек на витрати. Мені належало приєднатися до компанії, удаючи із себе такого ж гостя, як усі ви. Мені заздалегідь названо ваші прізвища, й я мав слідкувати за всіма вами.

— Вам дано було якесь пояснення, чому ви маєте слідкувати за нами?

— Коштовності місіс Оуен, — розлючено відповів Блор. — Тільки подумайте, місіс Оуен! Зараз я певен, що така особа взагалі не існує.

І знов суддя заходився погладжувати вказівним пальцем верхню губу, на цей раз уже із задоволенням.

— Ваш висновок я вважаю обгрунтованим, — мовив він. — Алек Норман Оуен! У листі до місіс Брент, хоч підпис такий, наче курка лапою надряпала, ім'я можна прочитати досить вільно — Ана Ненсі; отже, в обох випадках, як неважко помітити, фігурують ті ж самі ініціали: Алек Норман Оуен — Ана Ненсі Оуен, — щоразу виходить так би мовити, А. Н. Оуен. Не треба особливо напружувати свою уяву, щоби здогадатися: це означає невідомий![1]

— Так це ж неймовірно! Безглуздо! — вигукнула Віра.

— Авжеж, — лагідно кивнув суддя. — Я й сам тепер не маю жодного сумніву, що нас запросив на цей острів якийсь божевільний.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

1

На якусь мить запала тиша. Пройняті жахом, гості завмерли на своїх місцях. Мовчання порушив тихий, але виразний голос судді:

— А тепер почнемо нову стадію розслідування. Але перед тим я мушу приєднати до ваших і свої вірчі грамоти.

Він вийняв із кишені листа й кинув його на стіл.

— Лист написано ніби від імені моєї давньої приятельки — леді Констенс Калмінгтон. Я давно не бачив її, бо кілька років тому вона виїхала на схід. Але лист витримано в її стилі — написано так недоладно й плутано, як це зробила б вона сама. Вона запрошувала мене приїхати, про господарів же вілли згадувала в надто туманних виразах. Як бачите, аналогічний прийом. Це дає нам цілковиту підставу зробити висновок: хто б не була та людина, що заманила нас у пастку, — чоловік чи жінка, — вона добре знає нас, у всякому разі, потурбувалася одержати необхідні відомості про кожного з нас. Відомі їй, наприклад, і мої дружні почуття до леді Констенс, а також її епістолярний стиль. Знає вона й колег доктора Армстронга, та навіть те, де вони зараз перебувають. Їй відомо прізвисько Марстонового приятеля, як і стиль його телеграм. Вона у курсі справи про відпочинок дворічної давності міс Брент, в усякому разі, знає, з ким там міс Брент приятелювала. Знає ця людина й армійських дружків генерала Макартура. — Суддя зробив паузу. — Як бачите, наш господар знає про нас цілком достатньо. І на підставі наявних відомостей обвинувачує нас.