— Мені вже краще. Все було так несподівано, що в мене здали нерви…
— І не лише в тебе, — похапцем підтвердив Роджерс. — Мене це теж уразило. Від несподіванки я навіть упустив тацю. Можу запевнити вас, що все це — мерзенна брехня, з початку до кінця! Хтів би я знати…
Його монолог обірвав кашель. Це був просто кашель — сухий, тихий кашель, але він чомусь справив паралізуюче враження на Роджерса, зупинивши його в розпалі оповіді. Він уп'явся поглядом у суддю Уоргрейва — той багатозначно помовчав, ще раз кахикнув, потім спокійно спитав:
— Хто поставив оцю пластинку на грамофон? Чи не ви, Роджерсе?
— Я не знав, що то за пластинка, — виправдувався Роджерс. — Побий мене сила божа, коли я знав зміст цієї пластинки, сер. Коли б знав, нізащо не зробив би цього.
— Охоче вірю вам, Роджерсе, — сухо зауважив суддя. — Та, мабуть, ви мали б докладніше все це пояснити.
Дворецький утер носовичком піт із чола й щиро мовив:
— Я лише виконував накази, сер, от і все.
— Чиї накази?
— Містера Оуена.
— Дозвольте прояснити деякі обставини, — сказав суддя Уоргрейв. — У чому саме полягали накази містера Оуена?
— Мені наказано було взяти пластинку в шухляді й поставити на грамофон, — упевнено відповів Роджерс, — а моя дружина мала запустити грамофон, тільки-но я зайду до вітальні з кавою.
— Вельми дивна історія, — промурмотів суддя.
— Але ж це суща правда, сер, — викрикнув Роджерс. — Богом присягаю, що так. Я найменшого уявлення не мав, що саме записано на тій пластинці — у мене й на мить не виникло підозри. На пластинці була якась наклейка — я вважав, що це назва музикального твору.
— На пластинці є назва? — звернувся Уоргрейв до Ломбарда.
Ломбард ствердно кивнув головою. Й несподівано ошкірився, вищиривши свої гострі білі зуби.
— Так точно, сер, — відповів він. — її назва — "Лебедина пісня".
3
Генерала Макартура раптом прорвало.
— Це все якесь безглуздя, абсурдна вигадка! — заволав він. — Хіба ж можна ось так чіпляти ганебні обвинувачення… Необхідно вжити якихось заходів. І хто б не був отой тип Оуен…
Його різко перебила Емілі Брент:
— Оце найголовніше — хто він такий?
Втрутився суддя. Владно — далися взнаки довгі роки, проведені в суді, — наказав:
— Насамперед ми повинні з'ясувати, хто такий містер Оуен. Я пропоную, щоб ви, Роджерсе, поклали свою дружину в постіль. Потому повертайтесь до нас.
— Слухаю, сер.
— Я допоможу вам, Роджерсе, — відгукнувся доктор Армстронг.
Спираючись на обох мужчин, місіс Роджерс хиткою ходою почвалала з кімнати. Коли вони пішли, Тоні Марстон сказав:
— Не знаю, як ви, а я не від того, щоб вихилити скляночку-другу.
— Гаразд, — відповів Ломбард.
— Тоді я піду пошукаю, — сказав Тоні, вийшов з кімнати й одразу повернувся з тацею в руках — Пляшки, як я виявив, стояли біля дверей — чекали на нас.
Він обережно поставив тацю на столик, наповнив келихи. Генерал Макартур узяв собі чистого віскі — так само, як і суддя. Кожний відчував потребу в міцному збадьорливому напої. Лише Емілі Брент зажадала склянку води.
Невдовзі повернувся доктор Армстронг.
— З місіс Роджерс уже все гаразд, — оголосив він. — Я дав їй снотворне. Хилите? Либонь, і я хочу наслідувати вас.
Чоловіки знову наповнили свої келихи. За кілька хвилин повернувся й Роджерс. Уоргрейв рішуче взявся за розслідування. Кімната перетворилася на імпровізований зал суду. Суддя розпочав допит:
— Так от, Роджерсе, ми повинні будь-що доскіпатися до суті того, що скоїлося. Хто такий оцей містер Оуен?
Роджерс витріщив очі:
— Власник цього острова, сер.
— Це я знаю. Від вас я вимагаю зізнання: що ви особисто знаєте про цю людину?
Роджерс заперечливо похитав головою:
— Нічого не можу сказати вам, сер. Справа в тому, що я ніколи цього пана не бачив.
Легкий шерех пролунав кімнатою. Генерал Макартур втрутився:
— Як, ви ніколи його не бачили? Що ви хочете цим сказати?
— Ми тут усього кілька днів, сер, — моя дружина і я. Нас найняли листом, через агентство… Я маю на увазі агентство "Регіна" в Плімуті.
— Знаю, це давня й порядна фірма, — повідомив Блор і схвально хитнув головою.
— У вас зберігся цей лист? — вів далі Уоргрейв.
— Ви маєте на увазі лист, яким нас запросили сюди на роботу? Ні, сер. Я його не зберіг.
— Що ж, продовжуйте вашу розповідь. Отже, вас найняли, як ви кажете, листом.
— Так, сер. Нас повідомили, в який день ми маємо прибути. Так ми й зробили. Тут усе було заздалегідь наготовлено. Вдосталь продуктів про запас і взагалі налагоджене господарство. Нам залишилось лише трохи прибрати кімнати.
— Що було далі?
— Ні чого особливого, сер. Ми одержали — знов листом — розпорядження підготувати кімнати для гостей, а вчора вечірньою поштою я одержав ще одного листа від містера Оуена. В ньому повідомлялося, що він та місіс Оуен затримуються, отже, ми мусимо не шкодувати зусиль, щоб якнайкраще прийняти гостей. Ще там були інструкції про обід, про каву, а також про ту ж пластинку.
— Вважаю, що вже цього листа ви зберегли, — різко кинув суддя.
— Так, сер, ось він.
Роджерс витягнув листа із кишені, подав судді.
— Гм, — вимовив Уоргрейв, — видруковано на друкарській машинці, відправлено з готелю "Ритц".
— Дозвольте мені поглянути! — Блор кинувся до судді, буквально вихопив у нього з рук лист, швидко пробіг очима.
— Друкарська машинка марки "Коронейшн", — промимрив він. — Зовсім нова — жодного дефекту. Папір звичайний, найбільш уживаного сорту. З цього нічого не висмокчеш. Можуть бути відбитки пальців, але навряд.
Уоргрейв прислухався до нього з несподіваною уважністю. Нараз Ентоні Марстон, що, стоячи позаду Блора, повз його плече розглядав лист, роздумливо промовив:
— Якісь дивні імена в нашого господаря. Хіба не так? Ви тільки послухайте: Алек Норман Оуен. Язика покалічиш.
Старий суддя аж підскочив на стільці:
— Я вам дуже вдячний, містер Марстон. Ви звернули мою увагу на одну вельми цікаву деталь. Вона наштовхує на деякі висновки. — І суддя зверхньо оглянув присутніх, настовбурчив голову, як розгнівана черепаха — Я вважаю, що настав час узагальнити всю нашу інформацію стосовно господаря цієї вілли. — Зробивши паузу, він вів далі: — Усі ми гості його. Вважаю, буде корисно, якщо кожен із нас точно пояснить, яким чином він тут опинився.