Арчибалд Крейвен уважно слухав кожне слово сина і не міг надивуватися. Бо те, що відбулося у саду, — це справжнє диво. Коли Колін розповідав про хитрощі, до яких вони мусили вдаватися, аби зберегти таємницю, містер Арчибалд сміявся до сліз. Проте часом очі його зволожувалися і без сміху, коли думав: ось цей милий веселий хлопчина, у майбутньому атлет і вчений — його син.
— Ну, здається, таємниць більше не залишилося, — врешті підсумував Колін, завершивши свою лекцію. — Гм, думаю, зараз там, — кивнув на дім, — усі впадуть від несподіванки, коли побачать мене на ногах. Бо ти собі не думай: тепер, коли ти тут, я нізащо вже не сяду у цей візок. Ходімо, тату, ходімо додому.
Бен Везерстаф зазвичай працював надворі — на городах та у садах маєтку, тому в самому будинку з'являвся рідко. Але сьогодні був особливий день, отож Бен за всяку ціну мусив потрапити у дім. Він позбирав на грядках овочі і сам приніс їх до кухні, а за це місіс Медлок запросила його на гальбу пива.
Річ у тім, що вікно кімнати для слуг виходило саме на травник перед будинком. Ну а старий конче мусив бачити усе, що там відбудеться. Отож запрошення на пиво було якнайбільш доречне у цій ситуації.
Місіс Медлок також з'їдала цікавість. Вона хотіла розпитати Бена, бо знала, що він щойно був у саду.
— Бене, може, ви виділи кого з господарів? — спитала вона, подавши старому наповнену гальбу.
Бен надпив трохи, а тоді обтер губи.
— Ая', видів, — відказав багатозначно.
— Обидвох? — нетерпляче допитувалася місіс Медлок.
— Ая', обидвох, — повагом кивнув головою старий. — Дякую вам за пиво, мем, але я би і від другої гальби не відмовився.
— То вони були разом? — широко відкрила очі місіс Медлок. Вона страшенно хотіла довідатися, що бачив Бен Везерстаф: жінка навіть не помітила, що пиво вже перелилося і тече через край.
Бен без поспіху взяв наповнену гальбу, одним ковтком осушив її майже до половини — і лише тоді відповів:
— Разом, мем, разом.
Місіс Медлок засипала старого новими питаннями:
— І що Колін? Як він виглядав? Вони говорили? Про що? Ви чули?
— Що говорили — того не чув, бо я тілько ся дивив з драбини через стіну, — відказав Бен. — Одно можу вам сказати, мем: ту' останнім часом таке ся діялося, що вам ані ся приснити не могло. Зачекайте, мем, не спішіться: скоро самі все зобачите.
Лукаво посміхаючись, старий допив своє пиво, обтер губи, а тоді показав порожньою гальбою у вікно.
— Як такі'сте цікаві, то дивіться! — радісно вимовив він. — Дивіться, хто до нас йде!
Місіс Медлок повернула голову — і приголомшено скрикнула. Всі слуги, що були поблизу, один поперед другого кинулися до вікна. Їхні очі від несподіванки, здавалося, ось-ось випорснуть з очниць.
Через галяву ішов господар Мізелтвейтського маєтку. Містера Крейвена годі було впізнати: він увесь сяяв від щастя.
А поруч, гордо піднявши голову, усміхаючись від вуха до вуха, впевнено крокував пан Колін!
І виходило це у нього ніяк не гірше, ніж у будь-кого з його ровесників-йоркширців.
Кінець