— Ну, а Граціанські?
— Сьогодні вранці прибули признаватися. Самі. Мабуть, через те, що син у них пропав, утік.
— Куди?
— Мий самі спершу не знали. Але вдень поїхали на "фазенду" Ригоренка робити обшук. Пам'ятаєш, був колись серіал "Рабиня Ізаура", то Ригоренко й досі свій маєток "фазендою" називає… І ти знаєш, там у підвалі несподівано знайшли Вітасика Граціанського. Знесиленого, ледь живого від страху й переживань. Каже, що його викрали й три дні тримали під замком.
— Що ж, цілком імовірно.
— Я б теж так подумав, якби…
— Що?
— …якби Граціанські не запевняли, що син зник тільки вчора.
— Може, хлопець перебільшує. Коли сидиш під замком, час тягнеться так повільно… Здається, що минув цілий день, а минуло всього три години. Тим більше коли тебе викрадено і в тебе такий стан.
— Стан справді дивний. Бо Граціанські запевняють, що їхній Вітасик утік із села. І дід Гогоня про це говорив — що він навіть випустив хлопця з льоху, допоміг утекти. А юний Граціанський твердить, що в селі зовсім не був, що його викрали одразу після школи, в суботу.
— Що?
— От-от. І якби ж не ще одне "якби"…
— Яке?
— Якби не розповідь Вітасика Дорошенка… — Ану-ну! Що він розказує? Куди він зник? Де він був?
— Він говорить, що сам несподівано перетворився на Вітасика Граціанського.
— Що-о?!
— Тобто прийняв його подобу.
— Як це?
— А отак. Почув таємничий голос за спиною… Пам'ятаєш, я тобі говорив… І той голос йому запропонував…
— Нісенітниця! Казки! Містика!
— З точки зору формальної логіки і здорового глузду, звичайно, повірити в це важко…
— Неможливо повірити! Бо це неймовірно! Бувають речі ймовірні і речі неймовірні! Це — річ неймовірна!
— Багато у житті неймовірних речей, які, як не дивно, реально існують.
— Знову ти за своє!
— Твоя версія?
— Моя версія — твої хлопці фантазери і авантюристи. Такі характери бувають — це науково доведений факт. Вигадують і самі вірять у свої вигадки. І так переконливо доводять, що тільки вуха розвішуй. Ну, гаразд, облишмо цю фантастику. Скажи мені краще, як це кришталево чистий, поза всякими підозрами Борис Борисович Граціанський так ганебно вталапався у той бруд?
— Усе почалося з малого. Один раз дозволив, щоб його дружині зробили цінний подарунок на іменини. Потім сам не відмовився від подарунка. Потім іще, ще… І почав брати хабарі, "відкати", відмивати гроші. Через його ж руки тече готівка. Не останню роль зіграв також брат його дружини Здоровега, через якого ділки налагоджували зв'язок з Граціанським.
— А як його здоров'я, до речі?
— У сорочці народився. Житиме. Тільки не на волі.
— А чого все-таки Борис Борисович зірвався і поїхав до матері відкопувати гроші?
— Знову ж таки родич Здоровега. Повідомив, що треба негайно зібрати велику суму, щоб начебто відкупитися від слідчого, який зібрав докази проти Граціанського. Але то була пастка, розставлена "доном Ригоренком". Вони хотіли вислідити, де ховає готівку Граціанський. І це їм удалося. Вони вірно розрахували. Дізналися адресу матері та влаштували там засідку.
— Значить, Здоровега був у них на гачку? І "заклав" родича? — Авжеж. А потім вони вирішили його прибрати. Коли заволоділи грішми Граціанського. Щоб не навів на слід. Причому руками неповнолітнього. Провести цю операцію чисто ми їм перешкодили. Знову ж таки завдяки Жені, який навів нас на Шипулю. І ми почали за ними стежити…
— Ну, Здоровегу і Граціанського я в тебе, мабуть, заберу. Вони проходитимуть по моїй парафії.
— Забирай. Хоча доведеться нам працювати в контакті.
— Авжеж. І розкрадачі, і вбивці тепер в одній компанії.
Капітан Попенко на хвилину замислився, дивлячись на пригасаючі вже вогні майже нічного міста. Потім запитав:
— А чого все-таки Шипуля зазирав у бінокль до квартири Граціанських? Адже він чудово знав, що Граціанські поїхали у село. Шипулині "самбісти" уже ж були там.
— По-моєму, ці злодюги, крім усього, збиралися попросту ще й обчистити квартиру Граціанських, користуючись їхньою відсутністю. Було що взяти. І Шипуля приглядався, розвідував, як би відключити сигналізацію.
— А для чого було викрадати Женю?
— По-перше, щоб залякати. Щоб не плутався під ногами. По-друге, їх справді цікавило, чи під підозрою в нас Граціанський. Від цього залежало їхнє до нього ставлення. Якщо під підозрою і його от-от заарештують — це одне, можна з ним не церемонитися. Якщо ні — то інша справа: його можна залякувати, шантажувати, вимагати, щоб він працював на "організацію".
— Той "дон Ригоренко" не дурний чоловік. Тому й небезпечний.
Вони трохи помовчали.
Потім капітан Горбатюк зітхнув і сказав:
— Одного лише ніяк не можу збагнути.
— Чого?
— Що ж то був за таємничий голос за спиною? Я ж його сам чув. На власні вуха.
— Знову ти! Ну, як хлопчисько! Кажу ж тобі — звичайнісінькі слухові галюцинації. Під впливом розповідей отого твого Жені. Дуже ти вразливий. А тут іще нервував, спав погано…
— Ні… ні… не в цьому справа… Дуже ти просто все пояснюєш, — капітан Горбатюк похитав головою. — Ех! Якби все незбагненне пояснювалося так просто…
— Тобі не в карному розшуку працювати, а у театрі юного глядача. Режисером. П'єси-казки ставити…
Капітан Горбатюк тільки махнув рукою.
Розділ останній
Землетрус у школі. Козак усміхається. "Все добре, що добре закінчується!"
У той час, коли два капітани гомоніли на балконі, Женя Кисіль лежав у ліжку і ніяк не міг заснути. Та й хіба можна було спокійно заснути після такого дня?
У школі був сьогодні невеличкий землетрус. Якби сейсмічна станція поставила у коридорах свої вимірювальні прилади, вони напевне зареєстрували б поштовхи силою два-три бали, не менше. На перервах робилося таке тупотіння, що дзвеніли шибки і падав на підлогу скелет у кабінеті анатомії. Вся школа бігла з усіх поверхів, з усіх класів на третій до шостого "Б" — подивитися на Вітасика Дорошенка та Женю Киселя.
По-перше, тому що Вітасик нарешті знайшовся.
По-друге, ходили якісь дивовижні чутки про його неймовірне перетворення.
По-третє, всі вже знали, що сьогодні вранці директорові Регіні Ігнатіївні дзвонив по телефону капітан Горбатюк і сказав, що порушує клопотання перед Міністерством Внутрішніх Справ про нагородження учнів шостого "Б" класу Віталія Дорошенка та Євгена Киселя цінними подарунками "За мужність і кмітливість, виявлену під час знешкодження і затримки небезпечної групи організованих злочинців". Так і було сказано. Дослівно. Секретарка директорки Стелла чула це на власні вуха. Двері кабінету були прочинені, і Регіна Ігнатіївна голосно повторила ці слова капітана Горбатюка.