— Ради бога, але то вже давня історія, — каже Ролан на крутому віражі.
— Я теж так гадала. Майже сім років. І раптом випливає. Чомусь саме тепер...
— Помиляєшся: якщо вже мусило колись випливти, то саме тепер. Навіть виходячи з того, що це абсурд, тут є якась логіка. Я сам... Буває повертається до мене уві сні, віриш... Не можна забути, як ми його убили. Правда, тоді не було, власне, виходу, — каже Ролан, натискаючи на педаль.
— Вона цього не знає, — каже Бабетта, — знає тільки те, що невдовзі його вбили. Було б справедливо, щоб вона дізналась, хоч би про це.
— Припустімо. Але ж йому це зовсім не видалося справедливим. Пригадую його обличчя, коли ми в лісовій глушині витягли його з авто. Відразу зрозумів, що це — кінець. Треба віддати йому належне — в ту мить він був мужнім.
— Завжди легше бути відважним, аніж бути людиною, — каже Бабетта. — Зґвалтувати дитину... яка... Коли згадаю, як я мусила стежити, аби Мішель не наклала на себе руки. Ті перші ночі... Не дивно, що все те нині повертається до неї. Мабуть, це навіть природно...
Автомобіль на великій швидкості в'їжджає на вулицю, де розташована вілла.
— Такий був мерзотник, — каже Ролан. — Чистокровний арієць, — як вони себе тоді називали. Звичайно, попросив цигарку, все, як належить. Хотів також знати, чому його кінчаємо. Ну, то ми йому пояснили, пояснили аж надто вичерпно. Коли, бува, він сниться мені, то завжди із тим виразом зверхності і подиву, з тим своїм мало не елегантним запитанням. Пам'ятаю, як упав розквашеним обличчям в опале листя.
— Досить, прошу тебе.
— Він дістав по заслузі, не кажучи вже про те, що іншої зброї ми не мали. Якщо добре вцілити, мисливський набій... Це там, ліворуч, у глибині?
— Так, ліворуч.
— Сподіваюсь, коньяк тут теж знайдеться, — каже Ролан, гальмуючи.
З іспанської переклав
Юрій ПОКАЛЬЧУК