А пісок ще досипав у суми і відніс скляру Йоні. Той казав, що благословення таки було. Бо тоді всі пляшечки свої, з того піску зварені, він спродав.
Та мати про це десь обмовилась родичкам.
Микита ж, узнавши, що мати мимоволі його виказала, не став їй дорікати. А ще раз, набравши піску, пішов по благословення до монастиря. Але цього разу він солі не прохав ні дати, ні продати. Тільки він усипав у пісок стерте у ковганці сухе насіння чорнобилю. Виходить він із брами з торбами. А стражники хапають його за руки! Той, якому поперек прихопило, яриться, радіє:
— Ага, попався, сучий син! Зараз ми тебе посолимо! Ану висипай свій "пісок"!
Микита каже:
— Та дайте я плаща постелю!
— Е ні, сучий син солоний. Сам сип і на землю.
Микита, таки "Солоний", став проти брами так, щоб протяг був йому в спину і віяв на того стражника. Розпустив торочки, підіймає вгору обидві торби і... як шарпоне, як посипле пісок. Тонка піщана пилюка з тертим чорнобилем їм в очі, в носа та в рота! Як зачав стражник страшенно чхати, терти очі. Його вояки стоять осторонь і дивуються, що воно з ним. А він чхає та чхає! Очі розтирає, а вони ще сильніше сльозяться, сльози ручаями по щоках котяться. Не наважились стражі схопити і мордувати Микиту. Бо свідків була ціла юрба, і жодного слова Микита не мовив ні проти князя, ні проти стражі. Але візник Стефан — люди?га, яка з дня на день чинила узвіз по всьому нижньому місту і по Граду і все чула та все бачила, — порадив на час брату Микиті щезнути. Бо стражники з Копирова кінця замислили проти Микити зло.
І Микита в одну ніч зник. Повернувся лише через три роки, коли вже народився Ілько. Повернувся до теслярської справи. Але не завжди допомагав батькові та дідові. Іспиту теслярського не складав, щоб його в братство взяли при Миколі Притиску. Хоча раз по раз працював у артілі лодійників. От і цього разу збудували здоровенну лодію-набойну і подались на Десну по вапняк-камінь.
З такими балачками вони всі гуртом дійшли до садиби кожум'яки Карпа. Носії пройшли між розіп'ятими на рамах кожами вже без волосин. Одні були сухі, на інших виблискувало якесь мастило. Теж смердюче. Шкіри телячі та козячі вимочувались у трьох ямах, обшитих дошками. Дошки були старі, темні, ослизлі. І сморід від ний йшов добрячий.
Під парканом була викопана свіжа яма. Отут всі й поскидали дошки. І троє ще пішло за дошками для дна та стовпами до Ількової садиби. А той найстарший, із синцем на скилиці лишився на подвір'ї. Ілько до нього підступив і сказав:
— Господине парубче! Треба ці дошки розібрати на купи. Я вам покажу, куди яку. Так батько сказав.
— Як тобі батько сказав, то ти й роби, — повернувся і спустився в істобку. А істобка та була майже наполовину занурена під землю. Он і віконця-заволоки підносяться майже на два лікті над землею. Зате над істобкою був другий поверх із сіньми на стовпах на два боки. Туди йшли широкі сходи окремо від входу до істобки. До неї був окремий хід по широких сходах на сіни.
В істобці щось гомоніли, а через чільне вікно курів дим.
"Іч! Кажуть, що Карпо — заможний майстер, а в нього істобка курна! А в нас хата маленька, зате і димник, і стіни вибілені".
В Ілька все кипіло, що парубок його не послухав, бо він малий. І тоді, хоч батько його научав, що не треба напружуватися, щоб не заробити килу, Ілько взявся до праці. Та не кинувся одразу тягати дошки. А обійшов купу. Обдивився, де які знамена. І почав стягувати дошки по одній та волочити до боків ями. Розпиляні навпіл дошки легше тяглися по землі. Та й скільки їх тягти — може, два сажні! Не більше. Ілько, зрештою, впорався з дошками заздалегідь, поки прийшли носії зі стовпами та дошками для дна. І батько.
Все було добре, тільки страшенно упрів, що аж від поту плями на спині виступили, чуб змок, а поділ сорочки він з одного боку вмастив глиною.
Коли всі частини кожум'яцького чану опинились на подвір'ї, батько сказав принести йому заступ.
— Для чого? Яма вже викопана... — Засумнівався той, із синцем на скилиці.
— Батька свого спитаєш, а мені неси заступ.
Парубок хмикнув, але наказав підмайстрові принести заступ. Батько щільно зсунув дошки для дна. На чотирьох кінцях надкопав ямки. І поставив у них стовпи. Трохи наживив ударами киянки.
— Тепер візьміть молоти і позабивайте на півліктя в землю! Чого стоїте? Швидко. У мене часу мало.
Поки підмайстер бігцем поспішив до комори по молоти, батько оглянув, як складені дошки.
— Молодець, синку! Добре їм розказав розклад. — І батько погладив хлопчика по голові. — Чого це в тебе голова мокра? — Спитав батько.
— Та то... від спеки... від сонця... я отут на сонці...
Тут підмайстер приніс два здорових молоти. Парубки почали забивати в землю стовпи, а батько — ходити з обвісом і міряти, чи рівно все.
— Досить. Потім я вас покличу.
Парубки пішли хто в комору, хто — до старих ям перебирати глистами шкіри. Від того на подвір'ї пішов ще сильніший сморід.
— Отепер, синку, найскладніша робота. Треба загнати в пази нижні дошки. А в тих дошках є утори. Ось бачиш? І треба так зробити, щоб спідні дошки увійшли торцями до уторів бокових дощок.
Батько підняв першу дошку з позначками і почав заганяти її в пази стовпів, поки вона міцно не сіла. Ходив, постукував киянкою то з одного краю, то з другого, і дошка опускалася в пазах, поки й стала на місце. Так само батько загнав і три спідні дошки. Ілько тільки ходив за ним і зазирав, як то батько киянкою постукує, як свинцевим одвісом на шворці перевіряє, чи не відхилилися стовпи та дошки. Ось і багато часу не минуло, а вже чотири стовпи міцно з'єднані між собою спідніми дошками в пазах.
— От тепер, синку, ми їх з'єднаємо ще шипами. Бо коли будуть все спускати до ями, можуть порушитись дошки і з'явиться між ними щілина.
Батько відміряв обвісом і зовні, і зсередини чану і поставив там позначки. Наживив дірочки пробоєм. А тоді врізався туди вістрям бурава, щоб воно пройшло крізь першу бічну дошку і просвердлило отвір у спідній. Висвердлив отвір і зразу загнав туди дубовий шип. І так — вісім разів, по два шипи з кожного боку.
Батько та Ілько так поринули у діло, що й незчулись, як до воріт побіг підмайстер. Розчинив не хвіртку, а стулки воріт, оббиті кожна аж трьома штабами заліза. Кожум'яка Карпо заїхав верхи у двір на мухортому конику. За сідлом в нього були дві перекидні суми. Повні-повнісінькі.