— Я вважаю так само.
— І нарешті ще йшлося про те, аби зробити релігію "природною".
— Що це означає?
— Релігію потрібно було узгодити з людським "природнім" розумом. Чимало хто боровся за те, що ми називаємо гуманістичним християнським світоглядом. І це вже шостий пункт у нашому списку. У той час було багато переконаних матеріалістів, котрі не визнавали жодного Бога і стояли на позиціях атеїзму. Однак більшість філософів-просвітителів вважала нерозумним позбавляти людський світ Бога. Для цього світ надто мудро влаштований. Такого ж погляду притримувався, наприклад, і Ньютон. Розумною вважалася і віра у безсмертя душі. Для Декарта питання, чи має людина безсмертну душу, було більше питанням розуму, аніж віри.
— Саме це й дивно. Для мене це типовий приклад того, у що можна вірити, але ніяк не знати.
— Але ж ти живеш не у XVIII столітті. На думку філософів епохи просвітництва, християнство слід було очистити від усіх неосягнених розумом догм та постулатів, котрі дописувалися до Ісусового вчення впродовж усього існування церкви.
— Тут я з тобою погоджуюся,
— Багато хто визнавав деїзм.
— Поясни!
— Деїзм — це погляд, згідно з яким Бог створив світ дуже-дуже давно, але згодом світові не об'являвся. Отже, Бог зредукувався у "найвищу істоту*, яку людям дано пізнати лише через природу та її закони, і яка ие об'являється навіть у "надприродний* спосіб. Такого "філософського Бога* зустрічаємо ще в Аристотеля. Для нього Бог був "першопричиною* універсуму або ж "першим рушієм*.
— Залишився ще один пункт, а саме — права людини.
— Останній, але, мабуть, найважливіший пункт. А загалом можна сказати, що французька філософія епохи просвітництва була більше прикладною, аніж британська.
— Вони зробили висновки зі своєї філософії і діяли згідно з ними?
— Так, французькі просвітителі не обмежувалися тільки теоретичними мудруваннями про місце людини у суспільстві. Вони активно боролися за так звані "природні права" громадян. Насамперед йдеться про боротьбу проти цензури, тобто за свободу слова. Що стосується релігії, моралі та політики, кожна людина також має мати гарантоване право на свободу думки та висловлювання свого погляду. Окрім того, вони виступали за відміну рабства та за людяне ставлення до злочинців.
— Я підписалась би під кожним з цих положень.
— Принцип "недоторканості людської гідності" знайшов згодом своє вираження у "Декларації прав людини", яка була прийнята французькими Національними зборами у 1789 році. Ця "Декларація" лягла в основу норвезької конституції 1814 року.
— Але багато людей і досі не припиняють боротьби за ці права.
— Так, на жаль. Однак філософи-просвітителі прагнули утвердити певні права, котрі належать усім людям, хоча би тільки тому, що вони народилися людьми. Саме це вони мали на увазі, говорячи про "природні" права. Ми і далі говоримо про "природне право", яке часто суперечить із законами, прийнятими у даній країні. Часто чуємо, як окремі особистості або цілі групи людей, покликаючись на це "природне право", бунтують проти безправ'я, неволі та гноблення.
— А права жінок? Як до цього ставилися?
— Революція 1789 року утвердила багато прав, котрі стосувалися усіх громадян. Але ж "громадянами" вважали осіб чоловічої статі. Та все ж під час Французької революції бачимо перші приклади боротьби за права жінок.
— Найвищий час.
— Ще 1787 року філософ Кондорсе видав трактат про права жінок. Він вважав, що жінки мають такі ж "природні права", як і чоловіки. А під час самої революції 1789 року жінки брали активну участь у боротьбі проти феодального суспільства. Власне жінки очолили, наприклад, демонстрації, котрі змусили короля покинути палац у Версалі. У Парижі було створено чимало жіночих груп. Поряд із вимогами однакових з чоловіками політичних прав, вони вимагали також змін шлюбного права та змін соціальних умов для жінок.
— І добилися правди?
— Ні. Як це не раз було і в наступні часи, питання про права жінок виникали тільки у зв'язку з революціями. Та щойно усе ставало на місця у новій системі, поверталися давні порядки "суспільства чоловіків".
— Типово.
— Однією з поборниць прав жінок під час Французької революції була Марі Олімп де Ґуж. У1791 році, тобто через два роки після революції, вона оголосила "Декларацію прав жінок". Бо ж у "Декларації прав громадян" не було ані слова про "природні права" жінок. Олімп де Ґуж вимагала для жінок рівних з чоловіками прав.
— Що було з нею далі?
— її стратили 1793 року. Цього ж року жінкам була заборонена будь-яка політична діяльність.
— Чортзна-що!
— Щойно в XIX столітті боротьба за права жінок розгорілася на повну силу, не лише у Франції, але й у всій Європі. Поступово ця боротьба стала приносити результати. Але у Норвегії, наприклад, жінки отримали виборче право тільки у 1913 ропі. Ще й донині жінки у багатьох країнах світу змагаються за свої права.
— Можуть розраховувати на мою підтримку. Альберто змовк, задивившись на озерце. За хвилю промовив:
— Оце, напевно, й усе, що я хотів розповісти тобі про філософію епохи просвітництва.
— Що має означати "напевно"?
— Не здається мені, аби мало прибути щось ще.
Як тільки він промовив ті слова, на озерці стали відбуватися дивні речі. Посередині плеса здійнялася фонтаном вода, і раптом над поверхнею звелося щось велике і бридке.
— Морський змійі — вигукнула Софія.
Потворне страховисько кілька разів вигнулося усім тілом і поринуло в глибінь, а поверхня озерця знову стала спокійною.
Альберто тільки відвернувся.
— Зайдімо досередини, — сказав він.
— Вони обоє підвелися й увійшли до хатини. Софія стала перед картинами Берклі та Б'єркелі. Вона показала на Б'єркелі і промовила:
— Мені видається, Гільда живе десь тут, на картині. Поміж картинами тепер висіла ще й вишивка з написом: СВОБОДА, РІВНІСТЬ, БРАТСТВО. Софія обернулася до Альберто:
— Ти це тут повісив?
Філософ з невтішною міною тільки похитав галовою. Раптом Софія помітила на камінній поличці конверт. "Для Гільди і Софії" — було там написано. Софія відразу ж зрозуміла від кого він, новиною було тільки те, що почав зважати щей на неї.
Софія відкрила конверт і прочитала вголос: