— Не знайдеться такого ножа.
Альберто згідливо похитав головою і показав на стіл між ним та Софією:
— Найвідомішими філософами XVII століття були Декарт і Спіноза. їх теж цікавили відносини між "душею" та "тілом". З поглядами цих філософів ми ознайомимося докладніше.
— То починаймо. Але якщо ми не завершимо до сьомої, я попрошу у тебе дозволу зателефонувати мамі.
ДЕКАРТ
...він хотів забрати з будівельного майданчика усі старі матеріали...
Альберто підвівся, скинув зі себе червону пелерину, поклав її на бильце крісла і знову зручно вмостився на канапі.
— Репе Декарт народився 1596 року і, подорожуючи по Європі, провадив бурхливе життя. Ще замолоду ним керувало невситиме прагнення дізнатися правду про природу людини і Всесвіту. Та, вивчаючи філософію, він все більше і більше переконувався у своєму неуцтві.
— Як Сократ?
— Приблизно так само. Як і Сократ, він був упевнений, що істинне знання може нам гарантувати тільки розум. Ніколи не слід покладатися на те, що написано у старих книгах. Ніколи не варто довіряти своїм відчуттям.
— Так вважав і Платон. На його думку, тільки розум дає нам точні знання.
— Правильно. Можна провести пряму лінію від Сократа та Платона через Авіустина до Декарта. Усі вони були переконаними раціоналістами і дотримувалися думки, що розум є єдиним надійним джерелом знання. Після ґрунтовних студій Декарт прийшов до висновку, що знанням, здобутим в епоху середньовіччя, не завжди можна довіряти. Порівняй його із Сократом, який не вірив упертим твердженням, почутим на торговищі в Афінах. А який вихід, Софіє? Можеш порадити?
— Почати філософування на власний розсуд.
— Правильно. Сократ присвятив своє життя розмовам із співвітчизниками в Афінах, а Декарт вирішив податися у подорож по Європі. Він собі постановив, що відтепер шукатиме знань, які зможе знайти в самому собі або почерпнути із "великої книги світу". Декарт вступив на службу до війська і завдяки цьому побував у багатьох місцях Центральної Європи. Згодом він провів кілька років у Парижі, але 1629 року переїхав до Голландії, де жив майже двадцять років, працюючи над своїми філософськими трактатами. 1649 року його запросила до Швеції королева Христина. Але перебування у цій, як назвав її Декарт, "країні ведмедів, льоду та скель" призвело до того, що він захворів на запалення легенів і 1650 року помер.
— Йому сповнилося тільки 54 роки.
— Однак він зумів відіграти помітну роль у філософи навіть після своєї смерті. Не буде перебільшенням сказати, що Декарт розпочав нову еру в філософії. Після п'янкого ново-відкриття людини та природи добою ренесансу виникла потреба зібрати усі ідеї минулої епохи у струнку філософську систему. Першим будівничим такої системи був Декарт, за ним ішли Спіноза і Ляйбніц, Локк і Берклі, Юм та Кант.
— Що ти розумієш під "філософською системою"?
— Я маю на увазі філософію, яка зводиться від основ і прагне знайти пояснення усім найважливішим філософським проблемам. Стародавній світ мав великих будівничих — Платона та Аристотеля. У середньовіччі місток між Аристотелевою філософією та християнською теологією намагався збудувати Тома Аквінський. А тоді настав ренесанс з його мішаниною старих та нових ідей про природу та науку, Бога та людину. І лише у XVII столітті філософія спробувала систематизувати нове мислення. Першому це вдалося Декартові. Він розпочав те, що мало стати найважливішим філософським проектом для наступних поколінь. Насамперед його цікавили можливості та надійність нашого пізнання, а також співвідношення між душею та тілом. Обидві ці проблеми визначали зміст філософських дискусій у наступні 150 років.
— Він випередив свій час.
— Але й для його часу актуальними були ті питання. Що стосується можливості осягнути точні знання, то багато філософів були настроєні дуже скептично. Людині, на їх думку, треба змиритися з тим, що вона нічого не знає. Але Декарт не змирився. Якщо він не здійснить задуманого, то не гідний звання справжнього філософа. І знову можемо провести паралель із Сократом, який не підцався скепсисові софістів. Саме за часів Декарта природничі науки розробили метод, за яким надійно і точно можна було описати усі природні процеси. Декарт замислився, чи не існує такого ж надійного і точного методу для філософських досліджень.
— Розумію.
— Та це ще не все. Фізика на той час порушила питання про природу матерії, отже, про те, що визначає фізичні процеси в природі. Усе більше і більше вчених ставало на бік механістичного розуміння природи. Однак щобільше механістичне сприймався фізичний світ, то упертіше зринало питання про співвідношення душі та тіла. До XVII століття душу, звичайно, трактували як своєрідний "життєвий дух", котрий пронизує кожну живу істоту. Первісне значення слів "душа" чи "дух" було "дихання" або ж "подих". Це знаходимо у всіх європейських мовах. На думку Аристотеля, душа була присутня в усьому організмі, як умова життєдіяльності цього організму, а отже, невіддільна від тіла. Тому він й говорив про "душу рослин" і "душу тварин". І лише в XVII сторіччі філософи радикально розмежували "душу" і "тіло". Вони твердили, що існування усіх фізичних предметів — навіть людського тіла та тварин — є нічим іншим, як механічним процесом. А душа ніяк не може бути частиною цієї "тілесної машинерії". Що ж тоді душа? Потрібно було також засувати, як щось "духовне" може запускати в хід механічний процес.
— Це дуже давно,
— Що саме?
— Я кажу собі піднести руку догори, і рука піднімається. Або велю собі бігти до автобуса, і ноги самі уже несуть мене.
Часом подумаю про щось сумне, і на очах самі собою з'являються сльози. Отже, мусить бути якийсь загадковий зв'язок між тілом та свідомістю.
— Саме ця проблема і спонукала Декарта до роздумів. Як і Платон, він твердо був переконаний, що існує чітке розмежування між "духом" та "матерією". Однак відповіді на запитання, як тіло впливає на душу і навпаки, Платон не знав.
— І я не знаю. Тому цікаво, як з цього виплутався Декарт.
— Давай прослідкуємо за ходом його думки. Альберто показав на книжку, що лежала між ними на столі.
— У цій книжечці "Роздуми про метод" Декарт торкається питання, яким методом повинен користуватися філософ для розв'язання філософських проблем. Природнича наука уже мала свій метод...