— Як?
— Бруно спалили на вогнищі на Квітковій площі у Римі 1600 року...
— Як жахливо... і немудро. І це називається гуманізмом?
— Ні, не це. Гуманістом був Бруно, а не його кати. Однак за ренесансу процвітав також і "антигуманізм". Я маю на увазі авторитарну владу церкви та держави. В епоху ренесансу відбувалися процеси над відьмами та єретиками, яких спалювали на вогнищі, процвітала магія та забобони, точилися криваві релігійні війни, не кажучи вже про брутальне завоювання
Америки. Але гуманізм весь час існував на темному тлі. Не буває такої епохи, яка була б тільки доброю або злою. Добро і зло ідуть в парі через усю людську історію, не раз, немов дві нитки, переплітаючись між собою. Це стосується і нового наукового методу.
— Перші фабрики з'явилися у ті часи?
— Не одразу Передумовою технічного прогресу епохи ренесансу був новий науковий метод. Маємо тут на увазі зовсім нове ставлення до науки. А технічні результати методу з'явилися лише згодом.
— У чому полягав цей метод?
— Насамперед у дослідженні природи за допомогою власних органів чуття. Уже в XIV столітті чулися протести проти сліпої віри у такі старі авторитети, як церковні догмати та філософія природи Аристотеля, Заперечувалося також твердження, що кожну проблему можна розв'язати, послуговуючись лише розумом. А в середньовіччі, навпаки, переважала віра у значення інтелекту. Тепер же говорилося, що кожне дослідження природи повинне опиратися на спостереження, досвід та експеримент. Такий метод називався емпіричним.
— І що це означало?
— Це означало, що знання про довколишній світ ґрун-тються на власному досвіді, а не на запорошених сувоях пергаменту чи власному розумуванні. У давні часи також застосовували емпіричний метод. Завдяки цьому методові багато важливих спостережень за природою зробив і Аристотель. Однак систематичне проведення експериментів було чимось зовсім новим.
— Вони ж не мали таких технічних приладів, які ми маємо сьогодні.
— Ясна річ, у них не було ані обчислювальних машин, ані електронних ваг. Але вони мали математику і звичайні ваги. Слід зауважити, як важливо було виразити наукові спостереження точною математичною мовою. "Виміряй те, що можна виміряти, і зроби так, аби те, що не вимірюється, можна було виміряти", — сказав Ґалілео Ґалілей, один з найвідоміших учених XVII століття. Він говорив також, що "книга природи написана математичною мовою".
— Завдяки цим експериментам та вимірюванням відкривався шлях до нових відкриттів?
— Першою фазою був новий науковий метод. Він відкрив шлях технічній революції, внаслідок якої з'явилися усі пізніші винаходи. Людство виривалося з рамок, визначених природою. Людина уже не була лише її часткою, вона стала використовувати природу. "Знання — це сила", — сказав англійський філософ Френсіс Бекон. Він наголосив на практичній користі знань, а це було нове. Люди почали втручатися в природу і панувати над нею.
— І не тільки в позитивному розумінні.
— Ні, але ми вже говорили, що добро і зло постійно переплітаються між собою в усіх діяннях людини. Технічний перелом, що почався в епоху ренесансу, згодом привів до появи ткацьких верстатів та безробіття, нових ліків та нових хворіб, ефектизації сільського господарства та виснаження природи, нових приладів-помічників, таких як пральні машини та холодильники, а також до забруднення навколишнього середовища. З огляду на нинішню загрозу екологічної катастрофи, багато людей трактують технічну революцію як небезпечне відхилення від шляху, визначеного природою. Мовляв, людина спричинила такі процеси, над якими уже вона більше не владна. А оптимісти вважають, що ми і далі живемо в час дитинства техніки, і технічна цивілізація поки що страждає від дитячих хворіб. Та поступово ми навчимося панувати над природою без шкоди для неї.
— А що ти сам про це думаєш?
— Можливо, рацію мають обидві сторони. У деяких випадках людям треба перестати втручатися в природу, а в інших — робити це обачно. У кожному разі повернення до середньовіччя бути уже не може. Від часів ренесансу людина перестала бути тільки часткою Божого творіння. Вона використовує природу і формує її на свій розсуд. Це свідчить і про те, якою дивовижною істотою є людина.
— Ми уже побували на Місяці. У добу середньовіччя ніхто й уявити собі, мабуть, такого не міг.
— Можеш бути цілком певна. Це підводить нас до розуміння нової картини світу. Ціле середньовіччя люди ходили під небом, поглядаючи на Сонце, Місяць, зорі і планети. Та ніхто не сумнівався в тому, що Земля є центром Всесвіту Жодні спостереження не зароджували сумніву щодо того, що Земля перебуває у стані спокою, а "небесні тіла" обертаються довкола неї. Такий погляд ми називаємо "геоцентричною картиною світу". Християнські уявлення про Бога, котрий панує над усіма небесними тілами, також сприяли такому світосприйняттю.
— Якби ж усе було так просто.
— У 1543 році з'явилася маленька книжечка "Рухи небесних тіл", її написав польський астроном Коперник, який помер у день виходу книги. Коперник твердив, що Земля обертається навколо Сонця, а не навпаки, і це доводять спостереження за рухом небесних тіл. Через те, що сама Земля обертається навколо власної осі, людям здавалося, ніби Сонце обертається навколо Землі. Коперник писав, що рух небесних тіл легше зрозуміти, якщо припустити, що Земля та інші планети обертаються навколо Сонця по орбітах у формі кола. Такий погляд називаємо геліоцентричною картиною світу.
— Цей погляд був правильним?
— Не зовсім. Головна ідея вчення Коперника (Земля обертається навколо Сонця) є, звичайно, правильною. Але Коперник стверджував також, що Сонце є центром Всесвіту. Сьогодні ми знаємо, що Сонце — це тільки одна із незліченних зірок, а усі зірки навколо нас творять лише одну з багатьох мільярдів галактик. Коперник був переконаний, що орбіти, по яких Земля та інші планети обертаються навколо Сонця, мають форму кола.
— Це не відповідає істині?
— Що стосується руху по колу Коперник не мав жодних інших підстав, окрім давніх тверджень, за якими небесні тіла мають досконалу круглу форму і рухаються по колу просто тому, що вони "небесні". Ще від часів Платона кулю і круг вважали ідеальними геометричними фігурами. Але на початку XVII століття німецький астроном Йоганн Кеплер оголосив результати своїх докладних спостережень, які доводили, що планети рухаються по еліпсоподібних, овальних орбітах із Сонцем біля одного з полюсів еліпса. Учений стверджував також, що швидкість планет більша, чим ближче вони до Сонця, і рух їх сповільнюється з віддаленням від Сонця, Кеплер вперше поставив Землю в один ряд з іншими такими ж планетами і підкреслив існування одних і тих же фізичних законів у Всесвіті.