В усьому довкола є якась частка божественної містерії. Ми бачимо її мерехтіння у соняшникові та польовому макові. Ще більше цієї незбагненної містерії помічаємо у метеликові, що злітає з гілки, або в золотій рибці, котра плаває в акваріумі. Але найближче до Бога підходимо ми, люди, в своїй душі. Лише там можемо об'єднатися з великою містерією життя. Дуже зрідка нам дано відчути, що ми самі є тією бо-жественною містерією.
Образний приклад Плотина нагадує Платанове порівняння з печерою: чим ближче ми підходимо до отвору печери, тим ближче опиняємося коло того, з чого усе походить. Однак, на противагу Платанові, його чіткому двоїстому поділові дійсності, способові мислення Плотина властиве охоплення цілості. Все є єдиним, бо усе є Богом. Навіть тіні у надрах Платанової печери осяяні слабким відблиском "Єдиного".
Кілька разів упродовж свого життя Плоїш переживав злиття своєї душі з Богом. Такий стан називаємо містичним пережит-тям. Не один Плотин зазнавав подібних відчуттів. Про них розповідали люди в різні епохи і в різних краях. Вони могли ті стани описувати по-всякому, проте окремі важливі риси повторюються в усіх описах. Розглянемо кілька таких спільних рис.
Містика
Містичне пережиття — це стан, коли людина відчуває свою едність з Богом чи із "космічною душею". У багатьох релігіях наголошується, що існує прірва між Богом та його творінням, однак містики стверджують, що такої прірви немає" Він або вона переживають "з'єднання", "злиття" з Богом.
Те, що ми день у день називаємо "я", не є нашим властивим "я". На коротку мить можемо пережити свою ідентичність з величнішим "я". Деякі містики називають його "Богом", інші — "космічною душею", "природою" або "універсумом". При злитті містик переживає "втрату самого себе", він зникає у Богові або розчиняється в ньому, так само, як крапля води "втрачає себе", потрапивши у море. Один індійський містик висловився так: "Коли був я, не було Бога. Тепер є Бог, але немає мене". Християнський містик Сілесіус (1624 — 1677) сказав: "Морем стає кожна крапля, досягнувши моря, а кожна душа стає Богом, досягнувши Бога".
Певно, собі гадаєш, що не так то й приємно "втратити себе". Що ж, розумію тебе, Софіє. Але суть у тому, що ти втрачаєш незрівнянно менше, аніж здобуваєш. Ти втрачаєш себе саме в тій іпостасі, в якій перебуваєш у цей момент, та водночас усвідомлюєш, що насправді є чимось незрівнянно більшим. Ти — універсум або Всесвіт. Так-так, ти стаєш космічною душею, люба Софіє. Це ти — Бог. Навіть якщо при цьому втрачаєш саму себе як Софію Амундсен, втішся тим, що одного дня так чи інакше втратиш своє "буденне "я". Твоє справжнє "я", — котре можеш пізнати тільки тоді, як зумієш "втратити себе", є, на думку містиків, розбурханим полум'ям, яке палахкотить вічність.
Однак таке містичне пережиття не завади приходить само собою. Щоб зустрітися з Богом, містикові часто доводиться пройти "дорогою очищення та просвітлення", котра включає аскетичне життя і різноманітні техніки медитації. Та ось містик досягає мети й тоді може вигукнути: "Я є Бог" або "Я є Ти".
Містичні вияви знаходимо в усіх великих релігіях світу. В описах містичних пережиггів впадає в око разюча схожість, незважаючи на конкретні культурні передумови їх виникнення. Лише тоді, коли містик подає релігійне або філософське тлумачення свого пережиття, виявляється культурне тло.
У західній містиці, — в іудаїзмі, християнстві та ісламі — містики наголошують на своїй зустрічі з Богом. І хоч Бог знаходиться в природі і в людській душі, він також високо вознесений понад світом. У східній містиці — в індуїзмі, буддизмі та китайських релігіях — поширене твердження, що містик переживає повне злиття з Богом чи із "космічною душею". "Я є душею Всесвіту", — може сказати він. Або: "Я є Бог". Бог не тільки існує у світі, але його ніде більше й немає.
Саме в Індії, ще задовго до Платонових часів, існували сильні містичні течії. Свамі Вівекананда, який колись приніс ідеї індуїзму на захід, якось сказав:
"Як деякі релігії в світі твердять, що людина, котра не вірить у Бога, є атеїстом, так ми твердимо, що атеїстом є людина, котра не вірить у саму себе. Ми називаємо атеїзмом невіру в красу власної душі".
Містичне пережиття може мати також значення для етики. Колишній президент Індії Сарвепаллі Радхакрішнан говорив: "Ти повинен любити ближнього свого, як самого себе, бо ти і є тим ближнім. Тільки ілюзія змушує тебе вірити, що твій ближній є кимось іншим, аніж ти сам".
Сучасні люди, котрі не сповідують жодної віри, також, буває, розповідають про свої містичні пережиття. Несподівано находить на них щось таке, що називають "космічною свідомістю" або "відчуттям океану". Вони почуваються вирваними з часу і сприймають світ з "погляду вічності".
Софія звелася в ліжку, тіла наче й не відчувала...
Прочитавши про Плотина та містиків, їй почало здаватися, наче вона витає в кімнаті, випливає через вікно і зависає високо над містом. Софія бачила людей внизу, на ринковій площі, але полетіла далі над Земною кулею, на котрій жила, понад Північним морем та Європою, пролетіла над Сахарою та широкими саванами Африки.
Уся планета стала ніби єдиною живою істотою, а та істота була мовби самою Софією. Це я є світом, подумала вона. Увесь велетенський Всесвіт, який часто їй здавався незбагненним і страшним, був тепер її власним "я". Всесвіт і зараз був безмірним і величним, але й вона сама стала такою.
Дивне відчуття швидко минуло, однак Софія знала, що ніколи його не забуде, їй здалося, ніби щось вистрибнуло з її голови і змішалося з чимось іншим, подібно, як крапелька фарби забарвлює усю воду в глечику.
Коли все розсіялося, Софія мала таке відчуття, наче з болем у голові пробудилася від чудового сну. Дівчинка з деяким розчаруванням констатувала, що має тіло, котре намагається підвестися в ліжку, її заболіла спина, доки вона лежала на животі, читаючи лекції Альберто Кнокса, зате вона пережила щось таке, чого ніколи не забуде.
Нарешті Софії вдалося стати на підлогу. Вона подіркува-ла аркуші і підшила їх у папку до решти лекцій. А потім пішла на прогулянку в сад.