У кухні дівчинка схилилася над акваріумом із золотими рибками. Одна рибка була чорною, друга — оранжевою, а третя — біло-червоною. Тому й назвала вона їх Чорним Петрусем, Золотим Чубчиком та Червоною Шапочкою. Насипаючи у воду корм, Софія примовляла:
— Ви є частиною живої природи, то можете споживати корм рости і розмножуватися. Якщо визначити докладніше, то ви належите до царства тварин, можете рухатися та споглядати світ. А щоби бути цілком уже точним, то ви — риби, дихаєте жабрами і плаваєте собі сюди й туди у водах життя.
Софія закрутила покришку склянки з кормом. Вона була задоволена місцем рибок у природному ладі, а особливо її потішив власний вираз "води життя". Тепер настала черга папужок. Софія насипала трохи зернят у мисочку і мовила:
— Любі мої, Малюче й Крихітко! Ви чудові, милі пташки, бо вилупилися із чудових папужиних яєчок, а завдяки тому, що у формі яєчок була закладена можливість розвитку папужок, ви не стали, на щастя, великими крикливими папугами.
Софія увійшла до ванної кімнати. Тут у великій скриньці лежала велика черепаха. Не раз, приймаючи душ, мама репетувала, що колись позбавить черепаху життя. Але дотепер це були тільки погрози. Софія вийняла зі слоїка листок салати і поклала його до скриньки.
— Люба Ґовіндо, — сказала вона. —Ти не належиш до най-прудкіших тварин на світі, але все ж ти тварина і живеш життям крихітної частинки великого світу, в якому живемо ми всі. Втішся тим, що ти не єдина, хто не може перескочити саму себе.
Шерхан, напевно, полював десь на мишей, така вже його котяча вдача, Софія попрямувала через вітальню до маминої спальні. На столі посеред вітальні стояла ваза з нарцисами. Здавалося, ніби квітки шанобливо схилили свої жовті голівки, коли Софія проходила повз них. Дівчинка спинилася на мить і легенько провела пальцями по їхніх гладеньких голівках.
— І ви теж належите до живої природи, — промовила вона. А тому маєте певні переваги над вазою, у якій стоїте. Та, на жаль, усвідомити цього ви не зможете.
Софія прослизнула до маминої спальні. Мама міцно спала, Софія поклала руку їй на голову
— Ти перебуваєш серед найщасливіших, — мовила вона. — Ти не тільки живеш, як нарцис на лузі. Ти не просто жива істота, як Шерхан чи Ґовінда, Ти — людина і володієш рідкісним даром мислення.
— Що ти таке кажеш, Софіє?
Мама збудилася цього разу швидше, ніж завжди.
— Я тільки сказала, що ти схожа на сонну черепаху. Окрім того, хотіла повідомити, що поприбирала у своїй кімнаті. Підійшла до справи з філософською скрупульозністю.
Мама наполовину підвелася в ліжку.
— Я вже встаю, — сказала вона. — Може, звариш каву? Софія виконала мамине прохання, і невдовзі вони обидві сиділи в кухні, частуючись кавою, соком та шоколадом. За якусь хвилю Софія запитала:
— Чи ти задумувалась коли-небудь, для чого ми живемо?
— Ти знову за своє?
— Так, бо тепер я знаю відповідь. Люди живуть на цій планеті для того, щоб хтось зміг дати назву всім речам.
— Невже? Ніколи не думала про щось подібне.
— В такому разі маєш серйозну проблему, бо людина — мисляча істота. А якщо ти не думаєш, то й людиною бути не можеш.
-Софіє!
— Уяви собі, що на Землі жили б тільки тварини й рослини. І не було б нікого, хто зміг би відрізнити одне від одного: котів, собак, нарциси, аґрус. Рослини і тварини належать до живої природи, але ми тільки можемо впорядкувати цю природу в різні групи та класи.
— Ти справді найдивніша з усіх дівчат, яких я знаю, — мовила мама.
— Усі люди більше або менше дивні, — відповіла Софія. — Я — людина, тому також більше чи менше дивна. У тебе тільки одна дочка, отож я — найдивніша.
— Віднедавна ти мене лякаєш своїми розмовами. —Тебе легко злякати.
Пізно пополудні Софія подалася до Сховку, їй вдалося занести шабатурку з-під печива до своєї кімнати, не потрапивши мамі на очі. Спершу вона поскладала всі аркуші, продіркувала і вклала їх до папки перед розділом Аристотеля. Наостанку пронумерувала кожну сторінку. Назбиралося уже п'ятдесят сторінок. Софія укладала власний підручник філософії. Не вона його написала, але писаний він був спеціально для неї.
Про домашні завдання на понеділок Софія навіть не згадала. Може бути контрольна робота з релігії, але учитель завжди казав, що надзвичайно цінує особисту заангажованість і власні погляди. Софія відчувала, що починає вже здобувати підстави для цього.
ЕЛЛІНІСТИЧНА ФІЛОСОФІЯ
►..іскра з ватри...
Учитель філософії присилав листи просто до старого живоплоту, але в понеділок уранці Софія, за звичкою, заглянула до поштової скриньки.
Скринька була порожньою, іншого годі було й сподіватися. Софія вирушила вниз по Клевервейєн.
Несподівано під ногами вона побачила фотографію, на якій був зображений білий джип з блакитним прапором. На прапорі виднівся напис "ООН". Невже й справді прапор ООН?
Софія обернула фотографію і побачила, що це була листівка, адресована Гільді Меллер Кнаґ через Софію Амундсен. На листівці була наклеєна норвезька поштова марка і стояв штемпель "Батальйон ООН, п'ятниця, 15 червня 1990 року".
15 червня! Це ж її, Софії, день народження!
Софія прочитала текст на листівці:
Люба Гільдо! Напевно, ти нині святкуєш своє п'ятнадцятиріччя. А може, це вже день після того? Та, зрештою, це не важливо, допоки дарунок триває, частково, він триватиме все життя. Ще раз вітаю тебе. Можливо, ти вже зрозуміла, чому висилаю листівки до Софії? Переконаний, що вона тобі їх передасть.
Р5. Мама розповіла мені, що ти загубила свій записник. Обіцяю компенсувати ті 150 крон. У школі тобі, напевно, видадуть нове шкільне посвідчення ще до початку канікул. Цілую. Тато.
Софія стала посеред тротуару, наче вкопана. Яка дата стояла на попередній листівці? Щось у підсвідомості їй підказувало, що листівка із зображеним на ній пляжем також була проштемпельована в червні, хоча до червня ще цілий місяць. Однак повної певності не мала...
Софія поглянула на годинник і притьмом повернулася додому. Сьогодні можна й спізнитися.
Вона відчинила двері ключем і мерщій піднялася до своєї кімнати. Під червоною шовковою шаллю знайшла першу листівку до Гільди. Ця листівка також була датована 15 червня! День народження Софії і день перед початком канікул.