Серце мало не вистрибнуло Софії з грудей. У ту ж мить здалеку долинув собачий гавкіт. Напевно, Гермес! Треба негайно вибиратися звідси.
Несподівано Софія помітила на комоді під дзеркалом зелений записник. Вона взяла його до рук і обережно розгорнула. Там було закладено стокронову та п'ятдесятикронову банкноти і... учнівське посвідчення. З фотографії на посвідченні на неї дивилася дівчинка з білявим волоссям, нижче було написано "Гільда Меллер Кнаґ" і "Молодіжна школа в Ліллесаниі".
Софія похолола. До неї знову долинув гавкіт. Годі було зволікати.
Проходячи повз стіл, дівчинка побачила поміж книжками та паперами білий конверт з написом "Софії". Не обдумавши як слід, що робить, вона схопила листа, запхала його де конверта з лекціями про Платона, вискочила з хати і причинила за собою двері.
Собачий гавкіт наближався. Але ж біда — човен зник. За мить Софія побачила його серед озерця, а поряд гойдалось на воді одне весло. А все через те, що Софія не зуміла ви тягнути човен на сушу. Знову почувся гавкіт та хрускіт галуззя в ліску з іншого боку озерця.
Часу на роздуми більше не залишалося. Не випускаючи з рук великого жовтого конверта, вона плигнула в хащі за хатиною. Невдовзі перед нею з'явилося болото, вона зробила кілька кроків і загрузла в багні. Але ж треба бігти, щоб якнайшвидше добратися додому.
Додому!
За якийсь час дівчинці вдалося вибратися на стежку. Може, це та сама стежка, якою вона прийшла? Софія спинилася викрутила сукенку. Вода патьоками стікала на землю, і дівчинка заплакала.
Чому вона така дурненька? Найгірше вийшло з човном Перед її очима весь час стояла картина, як човен гойдається посеред озера, а поряд плаває весло. Як соромно!..
Учитель, певно, цієї миті вже вийшов на берег. Йому потрібен човен, щоб добратися додому. Софія почувала себе злочинцем. Але ж вона зробила це не навмисне.
Лист! Вчинок, що не має виправдання. І навіщо вона взяла того листа? На конверті стояло її ім'я, отже, лист частково належить їй. Та все ж Софія почувалася злодієм. Лист був доказом, що саме вона побувала в хатині.
Софія витягнула з конверта маленький аркуш із за питаннями:
Що з'явилося спершу — курка чи ідея "курка"?
Чи має людина ідеї, які їй дано від народження?
Чим відрізняються між собою рослина, людина і тварина?
Чому падає дощ?
Що потрібно, аби люди жили щасливо?
Софія не здатна була зараз обмірковувати будь-які питання, проте здогадалася, що стосуються вони, напевно, наступного філософа. Може, Аристотеля?
Коли після довгого бігу лісом Софія нарешті досягла живоплоту свого саду, їй здалося, що вона, врятувавшись від корабельної катастрофи, нарешті потрапила на сушу. Незвично було бачити живопліт з боку лісу. І тільки, опинившись у Сховку, вона глипнула на годинник. Він показував пів на одинадцяту. Конверт Софія поклала до решти конвертів у шабатурку з-під печива, а папірець з новими запитаннями запхала під гумку колготок.
Вдома застала маму біля телефону Вгледівши на порозі доньку, мама одразу ж поклала слухавку.
— Де ти була, Софіє?
— Я... гуляла... по лій, — запинаючись промовила дівчинка.
— Це помітно.
Софія нічого не відповіла, тільки дивилася, як із сукні скрапує вода.
— Я збиралася зателефонувати до Юрунн...
— До Юрунн?
Мама принесла сухий одяг. Софія ледве встигла переховати папірець із запитаннями учителя філософії. Потім обидві сиділи в кухні, мама варила шоколад.
— Ти була з ним? — спитала мама несподівано.
— З ним?
Софії не йшла з голови думка про філософа.
— Так, з ним. З цим твоїм "кроликом". Софія похитала головою.
— Чим ви займаєтеся вдвох, Софіє? Чому ти прийшла геть мокра?
Софія сиділа, зосереджено втупившись у стільницю, ледь стримуючи в собі сміх. Бідолашна мама, так ось, що її непокоїть!
Вона знову похитала головою, а потік маминих запитань не вщухав.
— Я хочу знати всю правду. Ти виходила вночі? Чому ти спала одягнена? Ти знову прокралася надвір, як тільки я лягла? Тобі тільки чотирнадцять років, Софіє, тому я повинна знати, з ким ти буваєш.
Софія розплакалася і почала розповідати. Вона усе ще була злякана, а злякана людина здебільшого говорить прав-ДУ-
Дівчинка розказала, як вона прокинулась вдосвіта і пішла прогулятися лісом. Вона розповіла про хатину і човен, про незвичайне дзеркало. Але їй вистачило глузду змовчати про таємний епістолярний курс філософії. Ні словом не обмовилася Софія і про зелений записник. Важко пояснити, чому, але Гільду їй хотілося зберегти тільки для себе.
Мама пригорнула доню. Тепер вона їй повірила, Софія це відчула.
— В мене немає коханого, — хлипнула вона. — Я просто так сказала про нього, бо ти хвилювалася через того білого кролика.
— Отже, ти дійшла аж до хатини Майора, — промовила мама задумливо.
— До хатини Майора? — Софія широко розплющила очі.
— Маленьку хатинку, на яку ти натрапила, називають Майоровою, Колись, багато-багато років тому, там жив старий майор. Він був трохи дивакуватий. З того часу хатина стоїть порожня. Але годі про це.
— Тобі так тільки здається. Там зараз живе один філософ.
— О Господи, Софіє, облиш уже свої фантазії.
Софія сиділа в себе в кімнаті й розмірковувала про пригоду, що з нею трапилася. В голові гуділо, наче в галасливому цирку, повному важких слонів, потішних клоунів, безстрашних повітряних акробатів та дресированих мавп. Картина пережитого поверталася знову і знову: маленький човен і весло гойдаються на хвилях озера у дрімучому лісі, а комусь без того човна не потрапити додому...
Софія була певна, що учитель філософії не заподіє їй зла', а здогадавшись, хто відвідав його хатину, усе пробачить. Але вона порушила домовленість. Отака її дяка за те, що стороння людина зайнялася її філософською освітою. Як тепер виправити свою помилку?
Софія знайшла рожевий папір для листів і почала писати:
Любий філософе! Це я побувала у хатинці у неділю вранці. Мені так хотілося зустрітися з Вами, щоб детальніше обговорити деякі філософські проблеми. Я стала Платоновим фаном, та все ж не переконана, чи він мав рацію в тому, що ідеї або зразки існують в іншій реальності. Вони, напевно, існують у нашій душі, але це, на мою думку, зовсім інша річ. На жаль, мушу визнати, я не маю достатньої впевненості щодо безсмертя людської душі Я, наприклад, нічого не пам'ятаю зі свого попереднього життя. Якби Вам вдалося переконати мене, гир душа моєї покійної бабусі перебуває в світі ідей, я була б Вам дуже вдячна. Власне кажучи, я почала писати цього листа, якого вкладаю в рожевий конверт разом із шматочком цукру зовсім не через філософію. Хочу попросити вибаченню за непослух. Я намагалася витягнути човна на берег, але мені забракло сили. Напевно, велика хвиля винесла човен на середину озера.