— Ні, піду в садок, — подумала вона.
— Киць, киць, киць!
Софія випхала кота на сходи й зачинила за собою двері.
Коли вона стояла на посиланій жорствою стежці, із загадковим листом у руці, в душу закралося якесь дивне відчуття, наче б вона — лялька, яка ожила за помахом чарівної палички.
Хіба це не дивовижно, що вона живе у цьому світі, що може пізнавати чудову казку?
Шерхан граціозно перестрибнув через стежку і зник у густих хащах червоної порічки. Живий кіт, неймовірно живий, починаючи від білих вусів аж до кінчика гойдливого хвоста. Він також був у саду, але хтозна чи усвідомлював це так, як Софія. За думкою про те, що вона є, живе, прийшла думка, що так вічно не триватиме.
— Зараз я є на цьому світі, — подумала вона, — але одного дня я зникну.
Чи буває життя після смерті? Про це кіт також нічого не відав. Не так багато часу спливло, відколи померла Софіїна бабуся, татова мама. Упродовж півроку вона з дня на день тужила за бабусею. Хіба справедливо, що життя може колись закінчитися? Софія стояла замислившись на стежині. Вона намагалася усі свої думки зосередити на тому, що вона є, щоб так забути, що не житиме вічно. Але це було неможливо. Тільки-но дівчинка зосереджувалася на тому, що вона живе, як одразу зринала думка про скінченність життя. Те ж саме відбувалося у зворотному порядку. Досить їй було глибоко замислитися, що одного дня її не стане, як думки її знову поверталися до того, яким безмежно прекрасним є життя. Це було схожим на лицьовий і зворотний бік монети, яку вона постійно перевертає на долоні. Чим більшим та виразнішим ставало зображення на одному боці монети, тим більшим і виразнішим ставало воно й на іншому. Життя і смерть були як дві сторони однієї і тієї ж речі.
Неможливо усвідомлювати своє існування, не усвідомлюючи неминучості смерті. Так само неможливо думати про те, що рано чи пізно помреш, не думаючи водночас, яким навди-вовиж чудовим є життя.
Софії згадалися бабусині слова, які вона сказала того дня, коли довідалася від лікаря, що хвора. "Щойно тепер я збагнула, яким багатим є життя", — мовила вона.
Хіба не прикро, що більшість людей лише захворівши починають усвідомлювати красу життя. Треба, мабуть, щоб кожен знайшов у своїй поштовій скриньці такого ж містичного листа.
А може там лежить іще що-небудь? Софія підбігла до хвіртки, відчинила зелену скриньку і аж здригнулася, коли побачила там такий самісінький конверт. Вона ж пересвідчилася, забираючи першого листа, що скринька порожня.
На цьому конверті також було її ім'я. Вона розірвала конверт і вийняла з нього, як і першого разу, крихітний клаптик білого паперу.
Звідки узявся світ? — стояло там.
— Не знаю, — подумала Софія. Та й ніхто, напевно, не знає цього. Проте... Софії здалося, що запитання таки має сенс Уперше в житті вона замислилась над тим, чи можливо жити в світі, не поцікавившися, звідки він узявся.
Від тих загадкових листів так запаморочилося в голові, що Софія вирішила усамітнитися у Сховку.
Сховок був Софіїною суперзасекреченою криївкою. Сюди вона приходила тільки тоді, коли бувала дуже сердитою, дуже ображеною або дуже щасливою. Сьогодні вона була дуже розгубленою.
Червоний будинок стояв у великому садку. Тут росло багато квітів, ягідних кущів, плодових дерев, була велика галявина з гойдалкою і навіть маленька альтанка, яку дідусь змайстрував для бабусі, коли та втратила свою першу дитину одразу ж через кілька тижнів після її народження. Бідолашне дівча назвали Марі. На могильному камені було вибито напис: "Люба маленька Марі, ти прийшла до нас із вітанням і лише всміхнулась на гфощання".
В одному з закутків саду, за кущами малини, починався густий чагарник, де не росли ні квіти, ані ягоди. Колись це був живопліт, що відмежовував сад від великого лісу, та останні двадцять років ніхто його не підстригав, і він розрісся, перетворившись у непрохідні хащі. Бабуся розповідала, що живопліт служив хоч і невеликою, та все ж перешкодою для лисиць. Під час війни вони внадилися до курей, котрі вільно розгулювали собі по всьому саду.
Для всіх інших, окрім Софії, старий живопліт вартий був не більшого, аніж кролячі клітки в глибині саду Та це лише тому, що ніхто не знав Софіїної таємниці.
Скільки Софія себе пам'ятала, у живоплоті завжди був вузький прохід. Пробравшись крізь нього, вона опинялася на галявині під склепінням кущів. Це скидалося на маленьку хатину. Дівчинка могла бути цілком певною, що тут її ніхто не знайде.
З обома конвертами в руці Софія прошмигнула садом і, опустившись навпочіпки, прорачкувала попід живоплотом. Сховок був таким просторим, що вона могла піднятись на повний зріст. Софія вмостилася на плетиві грубого коріння. Звідси можна було підглядати крізь крихітні просвіти між гіллям та листям. Хоча жоден із просвітів не був більшим за п'ятикро-нову монетку, Софія бачила увесь сад, як на долоні. Коли вона була ще маленькою, то любила спостерігати, як мама чи тато шукали її поміж деревами та кущами.
Софія завжди вважала, що сад був світом у собі. Вона часто вмощувалася у Сховку і милувалася власним маленьким раєм, уявляючи собі Едем, про який не раз чула на уроках релігії.
"Звідки узявся світ?"
Цього вона не знала. Софії тільки було відомо, що Земля — це маленька планета у велетенському Всесвіті. Але звідки взявся сам Всесвіт? Звичайно, можна вважати, що Всесвіт існував вічно, і тоді зникне потреба шукати відповідь на запитання, звідки ж він узявсяУГа чи може що-небудь бути вічним? Щось у її єстві протестувало проти цього.
Усе, що існує, мусило б мати, певно, свій початок? Отже, Всесвіт повинен був колись виникнути із чогось іншого.
Але якщо Всесвіт раптово виник із чогось іншого, то те інше мало виникнути ще із чогось іншого. Софія зрозуміла, Що їй доведеться відкласти розв'язання цієї проблеми. Щось мусило колись урешті-решт постати з нічого. Але чи справді так було? Це так само важко уявити собі, як і те, що Всесвіт існував вічно.
У школі їх учили, що Бог сотворив світ, і тепер Софія спробувала заспокоїти себе тим, що, незважаючи ні на що, це було найкращим розв'язком проблеми. Та думки не давали їй спокою. Вона охоче погодилася б із тим, що Бог сотворив Всесвіт, але як же було із самим Богом, невже він сам себе сотворив із нічого? І знову щось у ній запротестувало проти цього. Навіть якщо Бог здатний створити усе навколо, то він ніяк не може створити самого себе ще до того, як сам буде створений, аби мати здатність творити.