Годинник показував майже одинадцяту. Отже, вона читала понад дві години. Час від часу Гільда відривалася від рукопису й аж заходилася реготом, та, бувало, відверталася зі стогоном набік. Добре, що нікого не було вдома.
Чого вона тільки не прочитала за ці дві години! Почалося тим, що Софія дорогою додому з усіх сил намагалася привернути до себе увагу майора. Врешті вилізла на дерево, а тоді з'явився гусак Мартін, чисто тобі ангел-хоронитель зі самого Лівану.
Хоча це й було дуже й дуже давно, Гільді міцно закарбувалося в пам'яті, як тато читав їй повість шведської письменниці Сельми Лаґерльоф "Чудесна подорож Нільса Гол-ґерссона з дикими гусьми". Впродовж багатьох років вони з татом не раз вдавалися до таємничої мови, пов'язаної з тією книжкою. Тепер він знову витягнув на світ божий старого гусака.
Потім Софія дебютувала в ролі самотньої відвідувачки кав'ярні. Гільда особливо уважно прочитала те місце, де Альберто розповідав Софії про Сартра та екзистенціалізм. Учителеві майже вдалося навернути її, хоча це йому не раз вдавалося й раніше, на попередніх сторінках рукопису.
Якось, певно, рік тому, Гільда купила книжку про астрологію. Іншим разом вона принесла додому карти таро*, а потім ще й книгу про спіритизм. За кожним разом тато докидав їй кілька застережних слів про "розум" та "забобони", і щойно тепер пробив час помсти. Тато вдарив у відповідь, дав зрозуміти, що вважає за потрібне застерегти свою підростаючу доньку перед цим марновірним непотребом. Для більшої певності він ще й помахав їй з екрана телевізора у крамниці електротоварів. Цього міг уже й не робити...
Та найбільше її дивувала темноволоса дівчинка.
Софіє, Софіє, хто ти? Звідки взялася? Чому увірвалася у моє життя?
Софія отримала від Альберто книжку про себе саму Чи це була та сама книжка, яку Гільда тримає в руках? Але ж у неї папка з рукописом. Як би там не було: хіба можна знайти книжку про себе у книжці про себе саму? Що станеться, коли Софія почне її читати?
Що трапиться зараз? Що може зараз трапитися?
Під руками Гільди шелестіло лише кілька сторінок.
Повертаючись з міста додому, Софія зустрілася в автобусі з мамою. От лихої Що казати, якщо мама помітить у неї книжку?
Софія спробувала запхати її у торбинку з серпантиновими стрічками й кульками, купленими для свята, та не встигла.
— Привіт, Софіє! їдемо тим самим автобусом? Чудово!
— Привіт...
— Ти купила книжку?
— Ні, не зовсім...
— "Світ Софії". Дивна назва.
Софія зрозуміла, що у неї немає жодного шансу викрутитися.
— Мені дав її Альберто.
*карти для ворожіння, за допомогою яких вгадують долю (Прим, тгерехл).
— Ага— Я дуже тішуся зустрічі з цим чоловіком. Даси подивитися?
— Чи не могла б ти потерпіти, доки приїдемо додому? Це моя книжка, мамо*
— Звичайно, звичайно, це твоя книжка. Я тільки хотіла поглянути на першу сторінку. Ой... "Софія Амундсен йшла зі школи додому. Якийсь нас вони йшли разом з Юрунн. Дівчат-т розмовляли про роботів".*
— Там справді так написано?
— Так. Саме так і написано, Софіє. Книжку написав якийсь Альберт Кнаґ. Певно, дебютант. А як прізвище отого твого Альберто?
—Кнокс.
— Побачиш, виявиться, що той дивний чоловік написав про тебе книжку, Софіє. Під псевдонімом.
— Це не він, мамо. Не вигадуй. Ти і так нічого не розумієш.
— Ну, добре, я нічого не розумію. Завтра ж у нас вечірка. Усе буде добре, ось побачиш.
— Альберт Кнаґ живе у зовсім іншій реальності. Тому ця книжка є білою вороною.
— О ні, тільки не це. Уже був білий кролик.
— Перестань!
Розмова між матір'ю і дочкою урвалася, бо автобус під'їхав до початку Клевервейєн. Там їх зустріла демонстрація.
— Цього тільки бракувало! — вигукнула Гелєна Амувдсен. — Я сподівалася, що хоч у нашому районі не доведеться бути свідком діяльності вуличного парламенту.
У демонстрації брало участь не більше 10-12 чоловік. На плакатах виднілися написи: "НЕЗАБАРОМ ПОВЕРТАЄТЬСЯ МАЙОР", "БЕНКЕТУ З НАГОДИ СВЯТА РІВНОДЕННЯ — ТАК", "БІЛЬШЕ ВЛАДИ ДЛЯ ООН*.
Софії аж стало шкода мами.
— Не переймайся ними.
— Якась дивна демонстрація, Софіє. Навіть трохи абсурдна. —Дурниці.
— Світ змінюється усе швидше і швидше. Власне кажучи, я нітрохи не здивована.
— Мала би, принаймні, здивуватися, що ніщо тебе не дивує.
— Навіщо? Вони ж не агресивні. Тільки би не потоптали наших троянд. Демонстрації не конче мусять відбуватися в саду. Ходімо додому, там побачимо.
— Це філософська демонстрація, мамо. Справжні філософи не топчуть троянд.
— Знаєш, Софіє, я не певна, чи ще вірю у справжніх філософів. Тепер усе навколо синтетичне.
Пообіддя та вечір минули у приготуваннях до свята. Наступного ранку мама з донькою продовжували накривати на стіл та прикрашати сад. Прийшла і Юрунн.
— Громи й блискавиці! — вигукнула вона. — Мама з татом також збираються. Це ти винна, Софіє.
За півгодини до приходу гостей все вже було готове. Дерева в саду прикрашено серпантиновими стрічками й японськими ліхтарями, через вікно пивниці протягнено продовжувач, хвіртка, дерева вздовж садової доріжки й фасад будинку обвішані надувними кульками. Софія й Юрунн надували їх півдня.
На столах лежали курчата й миски зі салатами, булочки та колач. У кухні ще залишалися тістечка-кошички, торт, плетінка та шоколадний рулет, а величезний святковий пиріг на 24 яруси уже височів посеред столу. На самому вершечку було установлено фігурку дівчинки-конфірмантки. Софіїна мама запевнила, що фігурка може чудово уособлювати й не-конфірмовану п'ятнадцятирічну дівчинку, проте Софія знала: мама зробила так зумисне через те, що Софія відмовлялася від першого причастя, бо ще не визначилася, чи справді вона цього хоче. Для матері символом конфірмації був саме отакий багатоярусний пиріг.
— Ні, ми ні на чому не заощадили, — повторювала вона раз у раз впродовж останніх півгодини перед приходом гостей.
Та ось з'явилися гості. Першими прийшли три дівчинки з класу, у літніх блузочках, легких плетених светерках, довгих спідницях, злегка підмальовані. Трохи згодом недбалою ходою приманджали Йорґен та Ласеє. У їхній поведінці було щось трохи від ніяковості та хлопчачої пихатості водночас.
— Вітаємо!
— Ти подорослішала.