Знову білий конверт! Софія почала тепер вбачати систему в доставці листів: кожного пообіддя вона знаходила в поштовій скриньці великий жовтий пакет. Доки вона читала лекції, філософ підкрадався до поштової скриньки з маленьким білим листом.
Це означало, що Софія могла вистежити його. А може, її? Досить стати біля вікна в своїй кімнаті, щоб мати поштову скриньку в полі зору. Тоді вона неодмінно побачить містичного філософа. Білі конверти ніяк не могли з'явитися самі.
Софія вирішила прослідкувати за всім наступного дня. А зараз вона піднялася в свою кімнату й розкрила конверт. На клаптику паперу було тільки одне запитання, але виявилося воно ще чуднішим, ніж три попередні з "амурного листа":
Чому складачки "Лето" — найгеніальніша гра у світі?
Насамперед Софія не поділяла думки, що "Леґо> — найге-ніальніша у світі гра. Принаймні, вона вже давно перестала бавитися складанками. До того ж, що спільного можуть мати складанки з філософіїєю?
Але Софія була слухняною ученицею. Вона порозгрібала все на найвищій полиці своєї шафи і справді знайшла там пластмасову коробку, повну кубиків усіляких форм та розмірів.
Уперше за довгий час дівчинка взялася складати їх докупи. І доки вона гралася, їй прийшло до голови кілька думок, що стосувалися оцих кубиків.
З кубиків легко щось будувати, міркувала вона. І хоч вони різних розмірів та форм, усі можна допасувати один до одного. Крім того, вони, на диво, міцні. Софія не могла собі пригадати чи доводилось їй коли-небудь бачити поламані складанки. Всі вони такі ж нові й свіжі на вигляд, як багато років тому, коли їх подарували Софії. І найголовніше: з кубиків можна збудувати все, що заманеться. Можна розібрати їх і знову збудувати щось зовсім інше.
Справді, складанки "Лего" варті називатися найгеніальні-шою грою в світі. Але як вони пов'язані з філософією — було й далі незрозуміло.
Софія заходилася будувати великий ляльковий дім. Вона мусила зізнатися самій собі, що вже дуже давно не відчувала такого захоплення. Коли людина перестає гратися?
Повернувшись додому, мама побачила, чим займається її донька, і не втрималася:
— Як приємно бачити, що ти й досі умієш бавитися, як дитина.
— Пхе! Я проводжу/складні філософські дослідження. Мама глибоко зітхнула. Вона, певно, згадала про білого кролика і капелюх.
Коли наступного дня Софія повернулася зі школи, на неї вже чекав великий жовтий конверт з купою нових друкованих аркушів. Разом з конвертом вона піднялася нагору до своєї кімнати, щоб одразу взятися за читання. Але сьогодні Софія ще й пильнуватиме поштову скриньку
Теорія атомів
Привіт, Софіє! Нині ти почуєш про останнього великого натурфілософа. Він називався Демокріт (бл. 460 — 370 р. до Р. X.) і походив з міста Абдери, що на північному узбережжі Егейського моря. Якщо ти зрозуміла загадку склада-нок, то зовсім легко збагнеш, у чому полягало завдання цього філософа.
Демокріт погоджувався зі своїми попередниками, що причина змін у природі полягала зовсім не в тому, наче щось насправді "змінювалося". Він припускав, що все навколо складається з малень'ких невидимих частинок, кожна з яких вічна і незмінна. Демокріт назвав ці найменші частинки атомами.
Слово "атом" означає неподільний. Для Демокріта важливо було довести, що матерія, з якої створено все навколо, не може й далі поділятися на ще дрібніші часточки. Якби так було, атоми уже не могли б служити будівельним матеріалом. Подумай, якби атоми щораз більше дробилися й ділилися на нові частинки, вся природа розрідла би й потекла, як суп, у який раз у раз доливають води.
Будівельний матеріал природи мусить обов'язково бути вічним — бо ніщо не твориться з нічого. Тут Демокріт погоджувався з Парменідом та елеатами. Далі він вважав, що всі атоми повинні бути міцними й масивними. Але не однаковими. Якби атоми не різнилися між собою, нам важко було б знайти переконливе пояснення, як вони з'єднуються між собою, творячи мак чи оливкове дерево, шкіру кози чи людське волосся.
У природі існує безмежно багато різноманітних атомів, стверджував Демокріт. Деякі з них круглі й гладенькі, інші асиметричні і кривобокі. Саме завдяки розмаїттю форм і несхожості вони можуть з'єднуватись, утворюючи безліч усіляких тіл. Але через те, що їхня кількість небезмежна і небезмежне розмаїття їхніх форм, усі вони вічні, незмінні й неподільні.
Кали тіло — наприклад, дерево або тварина — вмирає, відбувається процес розпаду, атоми розсипаються, і з них знову можна складати нові тіла. Атоми рухаються в просторі і завдяки своїм "гачечкам" та "зачіпкам" можуть з'єднуватися докупи, утворюючи предмети, які нас оточують.
Тепер ти зрозуміла, про що йшлося, коли я говорив про складанки? Вони мають майже всі властивості, які Демокріт приписував атомам, і тому так цікаво щось з них вимудровувати. Передовсім вони неподільні. Вони різні за формою й розмірами, масивні й нероздільні. Окрім того, складанки мають "гачки" і "гаплички", за допомогою яких можна творити будь-які фігури. їх можна теж згодом розібрати і знову змайструвати щось нове.
Саме те, що складанки "Леґо" можна вживати знову і знову, зробило їх такими популярними. Звичайні елементи гри можуть бути частиною автомобіля сьогодні, а замку — завтра. Ми готові також стверджувати, що "складанки" вічні. Нинішні діти можуть бавитися тими самими складанками, якими бавилися їхні батьки, коли самі ще були малими.
Людина вміє формувати предмети також з глини. Але глину не застосуєш удруге, бо вона кришитиметься на все менші й менші шматочки, і їх уже не зчепиш докупи, щоб створити нову річ.
Сьогодні можна стверджувати, що вчення Демокріта про атоми було правильним. Природа й справді збудована з безлічі різноманітних атомів, які сполучаються між собою, а потім знову розпадаються. Атом води, що знаходиться в клітинці на кінчику мого носа, належав колись хоботу якогось слона. Атом вуглецю з мого серцевого м'яза був колись у хвості динозавра.
Сучасна наука відкрила, що атоми поділяються на ще менші, т. зв. "елементарні частинки". Ми називаємо такі елементарні частинки протонами, нейтронами та електронами. Вони, можливо, теж поділяються на ще менші частинки. Але фізики сходяться на думці, що десь повинна існувати межа такого поділу. Повинні бути якісь найменші частинки, з яких побудована природа.