— Пізніше він, мабуть, розкаювався у своїх словах.
— Навіть під час теологічних студій, Дарвін більше захоплювався полюванням на метеликів та комах, аніж навчанням. Тому екзамен зі свого фаху склав погано. Проте, вивчаючи теологію, він водночас зумів завоювати собі визнання серйозного природознавця. Цікавився він також геологією, однією з найекспансивніших наук тих часів. Склавши іспит з теології у квітні 1831 року у Кембриджі, він подався в подорож по Північному Уельсі з наміром вивчати гірські формації та в пошуках скам'янінь. У серпні того ж року, коли Чарлз щойно досягнув 22-літнього віку, він одержав листа, який перевернув усе його подальше життя...
— Що було у листі?
— Лист прислав його друг і учитель Джон Стівен Генслоу. Він писав: "Мене попросили порекомендувати природознавця для супроводу капітана Фіцроя, якого уряд послав скласти карту південного краю Америки. Я пояснив, що вважаю тебе за найкваліфікованішого спеціаліста у такій справі. Про винагороду мені нічого не відомо. Знаю тільки, що подорож триватиме два роки..."
— Як тобі вдається стільки запам'ятовувати!
— Дурничка, Софіє.
— І Дарвін погодився?
— Він дуже не хотів упустити такий шанс, але у ті часи молоді юнаки нічого не могли вирішувати без згоди батьків. Після довгих умовлянь батько згодився і... оплатив подорож сина. Щодо платні, як з'ясувалося згодом, вона взагалі не передбачалася.
— Ох...
— Корабель морського флоту "Веа^е" ("Шукач") покинув Плімут 27 грудня 1831 року, взяв курс на Південну Америку і повернувся до Англії аж у жовтні 1836 року. Два роки розтягнулися на п'ять, а подорож до Америки перетворилася на довколосвітню. Це була одна з найважливіших наукових експедицій нових часів.
— Вони справді об'їхали Землю навколо?
— У буквальному розумінні слова. Від берегів Південної Америки через Тихий океан до Нової Зеландії, Австралії та Південної Африки. Звідти поплили знову до Південної Америки і аж тоді повернулися до Англії. Сам Дарвін написав, що "подорож на "Шукачі" була найвизначнішою подією мого життя".
— Непросто, мабуть, бути дослідником природи у морі?
— Перші роки корабель кружляв навколо узбережжя Південної Америки. Це дало Дарвінові змогу познайомитися з континентом і з боку суші. Вирішальне значання мали численні виправи на Галапагоські острови у Тихому океані на захід від берегів Південної Америки. Учений зумів зібрати величезний фактичний матеріал, який потроху відсилав додому, в Англію, але власні міркування про природу та історію життя приберігав усе ж для себе. Повернувшись додому у віці лише 27 років, він був уже відомим природознавцем. У його голові уже була сформована еволюційна теорія. Та минуло ще багато років, перш ніж Дарвін опублікував творіння усього свого життя.
— Як називався цей твір?
— Цих творів було немало. Однак книга, яка викликала гарячі дебати в Англії, вийшла 1859 року і називалася "Про походження видів". Повний заголовок звучав так: "Оп the Origin of Species by Means of Natural Selection or the Preservation of Favoured in the Struggle for Life". Довгай заголовок є фактично підсумком Дарвінової теорії.
— А тепер скажи це по-норвезьки.
— "Про походження видів шляхом природного добору, або збереження обраних порід у боротьбі за життя".
— Справді. Змістовний заголовок.
— Розглянемо його по частинах. У праці "Про походження видів" Дарвін висунув дві теорії або ж головні тези. По-перше, він стверджував, що усі сучасні рослини та тварини походять від раніших, більш примітивних форм, тобто відбувається біологічна еволюція. По-друге, розвиток відбувається внаслідок "природного відбору".
— Виживають сильніші, чи не так?
— Зосередьмося спершу на ідеї еволюції. Сама собою вона була далеко не оригінальною. У певних колах близько 1800 року поширився погляд, що відбулася біологічна еволюція. Тон у цій дискусії задавав французький зоолог Ламарк. Задовго до нього дідусь цього ж таки Дарвіна, Еразм Дарвін, доводив, що рослини і тварини починають свій розвиток від примітивних видів. Та ніхто з них переконливо не пояснив, як відбувається такий розвиток. Тому церква й не вважала їх за небезпечних противників.
— Але це зробив Дарвін?
— Так, і на це була своя причина.
— Церковники та багато науковців притримувалося біблійного вчення, за яким різноманітні види рослин та тварин є незмінними. Вони виходили з того, що кожний окремо взятий вид виник раз і назавжди у момент незвичайного акту творіння. Цей християнський світогляд збігався з поглядами Платона та Аристотеля.
— Яким чином?
— Платонове вчення про ідею гласило, що усі види тварин незмінні, бо створені за зразком вічних ідей чи форм. Думка про незмінність видів тварин була наріжним каменем і у філософії Аристотеля. Але саме в часи Дарвіна деякі спостереження та знахідки піддали сумніву традиційні уявлення.
— Які це були спостереження та знахідки?
— По-перше, знаходили щораз більше скам'янінь. Окрім того траплялися велетенські рештки кінцівок вимерлих тварин. Дарвін сам не раз чудувався із решток морських мешканців, знайдених далеко на материку. У Південній Америці йому траплялися такі знахідки високо в Андах. Але що робити морським тваринам у горах, Софіє? Можеш мені сказати?
-НІ
— Дехто вважав, що люди або тварини залишили їх там після себе. Знайшлися й такі, що твердили, ніби Бог створив скам'яніння і рештки тварин лише на те, аби збити безбожників на манівці.
— А як до цього ставилася наука?
— Більшість геологів схилялася до теорії катастроф, за якою на Землі не раз відбувалися велетенські повені, землетруси та інші катаклізми, котрі повністю винищували життя на планеті. Про одну з таких катастроф написано у Біблії, я маю на увазі великий потоп і Ноїв ковчег. Після кожної катастрофи Бог відновлював землю, створював нові, досконаліші форми рослин та тварин.
— А скам'яніння мали би бути слідами первісних форм життя, які зникли після таких глобальних катастроф?
— Саме так. Йшлося, наприклад, і про те, що скам'яніння — це сліди тварин, яким не знайшлося місця у Ноєвому ковчезі. Під час подорожі до Америки Дарвін прихопив зі собою перший том праці англійського геолога Чарлза Ліелла "Принципи геології". Автор вважав, що сучасна географія Землі — високі гори та глибокі долини — є результатом нескінченно довгого і повільного розвитку. Його думка полягала в тому, що мізерні зміни можуть призвести до глобальних географічних перетворень, якщо тільки взяти до уваги довготривалі періоди.