Все тече
В одну епоху з Парменідом жив Геракліт (бл. 540 — 480 р. до Р. X.) з Ефеса у Малій Азії. Він уважав, що саме постійні зміни є найхарактернішою властивістю природи. Геракліт більше довіряв своїм чуттям, ніж Парменід.
"Все тече", — казав Геракліт. Все перебуває в русі і ніщо не триває вічно. Тому нам ніколи не вдасться двічі ступити в ту саму ріку. Бо коли я заходжу в річку вдруге, я і ріка вже не ті, що були раніше.
Геракліт вказував також нате, що світові властиві і постійні суперечності. Якщо б ми ніколи не хворіли, то звідки б нам знати, що таке бути здоровим? Якби ми ніколи не відчували голоду, то як могли б втішатися ситістю? Якби ніколи не було війни, хіба могли б ми оцінити мир, і якби не було зими, хіба помітили б ми прихід весни?
Як добро, так і зло займають по праву свої місця у Всесвіті, — вважав Геракліт. Якби не існувало постійної гри суперечностей, світ перестав би існувати.
"Бог — це день і ніч, зима і весна, війна і мир, голод і ситість"", — казав він. Філософ вживав слово 4Бог", але мав на увазі щось абсолютно відмінне від тих богів, ) про яких мовиться в міфах. Для Геракліта Бог (чи божественне) означає щось таке, що охоплює увесь світ. Бог виявляє себе в безконечно мінливій та сповненій суперечностей природі.
Замість слова "Бог" він часто вживає грецьке слово "логос", що означає "мислення". А тому, що ми, люди, не завжди думаємо однаково і не маємо однакового розуму, Геракліт вважав, що повинно існувати щось на кшалт всесвітнього розуму, який керував би усіма процесами в природі. Оцей "всесвітній розум" або ж закон природи є спільним для всіх, і саме ним повинні керуватися люди. Щоправда, більшість людей живе, керуючись власним розумом, визнавав Геракліт. Він не був надто високої думки про юрбу. "Розумування натовпу можна порівняти хіба що з дитячими забавами", — казав він. Спільне начало всіх змін і суперечностей в природі Геракліт вбачав у певній єдності чи "всеєдності". І це "щось", що лежало в основі всього, називав він "Богом" або "логосом".
Чотири основні види матерії
Отже, між Парменідом та Гераклітом виявляємо яскраву суперечність. "Розум* Парменіда заперечував існування будь-яких змін. А "досвід відчуттів* Геракліта доводив, що у природі відбуваються постійні зміни. Хто ж із них мав рацію? На що нам слід покладатися — на розум чи на відчуття?
І Парменід, і Геракліт дійшли двох висновків.
Парменід каже:
а) ніщо не змінюється,
б) тому не слід покладатися на відчуття.
Геракліт стверджує навпаки:
а) все змінюється ("все тече"),
б) відчуттям слід довіряти.
Більшої незгоди між філософами годі собі й уявити! То хто ж з них мав рацію? Емпедокл (бл. 494 — 434 р. до Р. X.) із Сицилії вказав вихід з плутанини, в якій борсалася філософія. Він вважав, що в Парменіда й Геракліта один з двох висновків був правильний, а інший — помилковий.
На думку Емпедокла, причиною незгоди філософів було переконання, нібито в основі лежить одна основна матерія. Якби це відповідало істині, то прірву між тим, що підказує нам розум, і тим, що "ми бачимо на власні очі", годі було б подолати.
Вода, звичайно, не може перетворитися ні на рибу, ані на метелика. Вода взагалі не може змінюватися. Чиста вода вічно залишатиметься тільки чистою водою. Отже, Парменід мав рацію, стверджуючи, що "ніщо не змінюється".
Водночас Емпедокл, як і Геракліт, вірив своїм відчуттям. Людина повинна вірити в те, що бачить, а бачить вона постійні зміни в природі. Емпедокл прийшов до висновку, що твердження, начебто у природі існує єдина праматерія, помилкове. З самої лише води чи самого повітря не може постати трояндовий кущ, ані зродитися метелик. Отож, в природі аж ніяк не може існувати лише один-єдиний вид матерії.
Емпедокл вважав, що природу творять чотири первісні матерії або ж "корені", як він їх назвав. Тими чотирма коренями були земля, повітря, вогонь і вода.
Усі зміни в природі спричинялися рухом цих матерій, їх сполученням і розпадом. Бо усе навколо складається з води, повітря, вогню й землі, тільки в різних пропорціях. Коли квітка або тварина умирають, усі чотири матерії знову повертаються у свій первісний стан. Таку зміну можна спостерігати неозброєним оком. Але земля і повітря, і вогонь, і вода залишаються незмінними, недоторканими у всіх сполуках, до яких вони входять. Це означає, що не "все" змінюється. Власне кажучи, ніщо не змінюється. Всі процеси відбуваються внаслідок того, що матерії спершу сполучаються, а потім повертаються в первісний стан, щоб знову з'єднатися.
Можемо взяти за зразок працю художника. Якби в нього була лише одна фарба, скажімо, червона, йому ніяк не вдалось би намалювати зелені дерева. Але якщо є в нього жовта, червона, синя і чорна фарби, він може, змішуючи їх у відповідних пропорціях, створити сотні розмаїтих кольорів.
Приклад з кухарської практики доводить те саме. Якби я мав саме лише борошно, то хай би я був чарівником, мені не вдалось би спекти пирога. Але якщо в мене є яйце, мука, молоко і цукор, то з цих чотирьох складників можна спекти безліч усіляких ласощів. Те, що Емпедокл вважав основними "коренями* природи землю, повітря, вогонь і воду, було невипадковим. Попередньо вже й інші філософи намагалися довести, чому праматерією повинна бути або земля, або повітря, або вогонь. Що вода і повітря — важливі елементи природи, вказували ще Фалес і Анаксимен. Греки вірили також у вогонь. Вони помітили, наприклад, значення Сонця для усього живого в природі і вплив його тепла на тепло людського тіла чи тіла тварини.
Емпедокл, напевно, спостерігав, як горять дрова. Горіння, власне, і є процесом розпаду на елементи. Ми чуємо, як потріскує і сичить поліно. Це — вода. Піднімається догори дим, це — повітря. Вогонь ми бачимо. А те, що бачимо після догорання вогню, — це попіл або ж земля.
Емпедокл довів, що зміни в природі спричинені синтезом та розпадом чотирьох "коренів". А тепер виникає нове запитання. Що саме змушує різні види матерії сполучатися докупи і творити нове життя? І що призводить до розпаду "суміші^, наприклад, квітки?
Філософ вважав, що в природі діють дві різні сили. Ці сили він назвав "любов" і "ненависть". Сила, що поєднує матерії, — "любов", а та, що роз'єднує, — "ненависть".