IV
Увiходить Кмiтич. Ольшанський тим часом вийшов.
К м i т и ч
Пан воєводо, в мiстi неспокiйно.
Хвилюється Подольє — всi цехи
Нечуваним обуренi насильством.
Що робиш ти? Як мiг ти допустить,
Щоб на весiлля, наче татарва,
Без сорому твої вдирались слуги?
За що схопив ти того зброяра?
В чiм винний вiн? Що встав проти наруги,
Що смiливо обстав за тi права,
Якi сам князь киянам дарував!
В о є в о д а
(розлючений, стукає кулаком об стiл).
Тут я закон, i князь, i воєвода.
Не табiр тут козацький на степу,
Де кожен кмет свiй голос має в радi.
Тут я один сам знаю, що роблю.
V
Хутко входить схвильована Гiльда й одразу кидається до Воєводи. За нею йде хмурий Кезгайло.
В о є в о д а
Хто там? Сюди не можна!
Г i л ь д а
Час не жде.
I дозволу не можу я питати,
Коли людина гине при очах.
В о є в о д а
Безумна ти!
Г i л ь д а
Не дивно й збожеволiть
В катiвнi цiй. Як мiг ти засудить
Його на смерть — на страту?
В о є в о д а
Замовчи!
Г i л ь д а
Не замовчу. Не суд це, а злочинство!
Карать не можна на смерть лиш за те,
Що на весiллi свiчки засвiтили,
Що смiлива людина голос свiй
За вiльностi громадськi пiдняла!
К м i т и ч
Своїм не вiрю вухам. Свiчку ти
На горло засудив?
Г i л ь д а
Коли його
Скараєш ти — я завтра ж напишу
До князя лист.
В о є в о д а
(накидається на неї з кулаками).
Безглузда слюсарiвно!
Та я тебе на мiсцi...
К м i т и ч
(заступає її).
Схаменись!
Не руш її. Не досить ще ганьби?
В о є в о д а
А, заколот! Геть звiдси, бунтiвник!
Тебе самого зараз я схоплю,
Рицарi схоплюються i виймають мечi.
Хапай його! На мiсцi вбити кмета!
К м i т и ч
Не схопите. Короткi, мабуть, руки,
Щоб ватажка козацького схопить.
В о є в о д а
Побачимо, чий буде верх...
(До Гiльди).
А ти
До кляштора негайно виряджайсь,
Молитись там i каятись ти будеш,
Поки химер не збудешся своїх.
Пан писарю, негайно напиши
В конвент домiнiканський, до абата,
Отця Iєронiма, що його
Ми просимо прийнять дружину нашу.
Козелiус уклоняється й береться писати.
А ти, Козеко, зараз одвезеш
Вельможну панi в кляштор на Подольї.
Г i л ь д а
Корюсь насильству, бо нема в Литвi
Вже рицарiв, щоб меч свiй пiдняли
За жiнку та за правду.
Кезгайло виривається вперед i виймає до половини свiй меч iз пiхов.
В о є в о д а
(грiзно).
Геть, Кезгайле!
Ти комендант. Про присягу забув?
Кезгайло в розпачi вганяє меч назад i з горя вихиляє кубок.
К м і т и ч
В Литвi нема, а на степу ще є.
Не в золотi, не в крицi, як оцi,
А в свитах драних рицарi одважнi.
I завтра же до Вiльни я помчу
Та про киян всi кривди сповiщу.
Виходить. Гiльда за ним. Козелiус подає Воєводi листа. Той мовчки пiдписує i оддає Козецi, i той, уклонившись, виходить.
В о є в о д а
(одразу вихиляє кубка).
Хай Вельнас забере усiх жiнок
До себе в пекло разом з каштеляном,
Що цю безглузду кашу заварив!
П и р х а й л о
Як забере? А ти забув красунь,
Що нам купець вiрменський приведе?
Буря стрясає вiкно.
К е з г а й л о
Бач, як гуде. Диявол то радiє,
Що совiсть ми рицарську продали.
В о є в о д а
Нехай гуде! Аби дiвчат принiс.
Увiходить Янулiс.
Я н у л i с
Купець вiрменський.
К е з г а й л о
(хреститься).
Наше мiсце свято!
В о є в о д а
Ага, нарештi. Зараз же веди.
Входить вiрменський купець. За ним троє схiдних слуг вносять на руках три наглухо загорнутi сувої i становлять їх посерединi зали.
В о є в о д а
(здивований пiдводиться).
Що це таке? Знов килими турецькi?
К у п е ц ь
Де килими? Красунi, що таких
Немає i в султана. Ананас!
Жасмин! Троянда! Першого гатунку!
Три дiвчини невиннi, як алмаз!
О грушi запашнi, що на устах
Ви танете солодким поцiлунком!
О перса дiв! О втiхо! О халва!
Дiвчата стоять нерухомо. Козелiус приглядається зацiкавлений.
В о є в о д а
Чого ж вони загорнутi, мов цукор?
К у п е ц ь
Коли ж така жахлива хуртовина.
Яка ж погода! Хвища! Буря! Ва!
З сувоїв чути чхання.
О, вже зачхали. О, суворий край!
Це викуп мiй, вельможний пане.
Купець i слуги розгортають дiвчат, що починають крутитись i нарештi випурхують iз своїх обгорток, мов яскравi барвистi метелики, ледве прикритi прозорим серпанком iз золотими блискiтками...
Р и ц а р i
(в захватi).
А! Схiднi танцi.
В о є в о д а
Гаразд! Приймаю. Можеш взять вози.
Такий товар i вдруге нам вези.
Купець, уклонившись, виходить iз слугами i Янулiсом.
В о є в о д а
(пригортає до себе одну з дiвчат).
Повнiше кубки! Хай вони дзвенять
На злiсть цехам ще голоснiше бурi!
При сяйвi свiч, в обiймах цих дiвчат
Женiть думки докучливi i хмурi,
Хоч заколот, хоч мiсто все гори,
Панове, бенкетуймо до зорi!
Р и ц а р i
(спiвають).
Хай буря бушує, хай кубки дзвенять,
Хто смiл — бенкетуйте, цiлуйте дiвчат!
Хай хлопи бунтують, хай буря гарчить,
На бурю є мури, на хлопiв — мечi.
Хай буря бушує, хай кубки дзвенять,
Цiлуймо, цiлуймо, цiлуймо дiвчат.
Тихо вiдхиляються дверi, i, нiким не помiчена, входить закутана з головою в чорну кирею Меланка. Дiйшовши до середини зали, вона зупиняється, затуливши на мить очi рукою, вражена гострим переходом вiд темряви до свiтла.
Так вона стоїть, неначе чорна статуя, нерухома, опустивши руки, поки її не помiчає Кезгайло, що, здивований, починає протирати очi.
К е з г а й л о
Панове, тихо! Скiльки тут дiвчат?
В о є в о д а
Як скiльки? Хiба ти сам не бачиш?
Здається, три.
К е з г а й л о
(пiдводиться).
Як три? А це ж яка?
(Пiдходить до Меланки).
Стривайте...
(Лiчить, вказуючи пальцем).
Раз, двi, три, а це четверта.
Три голих, а одна закутана, як нiч.
В о є в о д а
(пiдводиться здивований).
I справдi... Що таке? Невже її
Забув купець вiрменський розгорнуть?
Гей, дiвчино! Хто ти така i звiдки?