III
Увiходить Козелiус.
В о є в о д а
А, писарю! Ну що — яка погода?
К о з е л i у с
Злочинець тут, вельможний воєводо,
Його хотiв ти з князем допитать.
В о є в о д а
Гаразд — веди. У нас якраз є час
Мiж кубками — до тої насолоди,
Що нам купець вiрменський обiцяв.
Козелiус вiдчиняє дверi — вартовi вводять Свiчку. Хвилина мовчання.
В о є в о д а
Ну що, гаряча Свiчко, ще тебе
Сьогоднiшняя буря не задула?
С в i ч к а
Немає в свiтi бурi, щоб огонь
Могла задути вiчний та правдивий.
Задути можна свiчку, загасить
Пожежу навiть можна, навiть всi
Жаринки найдрiбнiшi затоптать,
Але живий огонь i в кремiнцi
Чекає лиш, щоб ми його збудили.
В о є в о д а
(здивований).
Ти добре кажеш. Свiчко, тiльки ти
Забув одне — не вiльно людям всiм
Святий огонь даремно викликать.
I проклят, хто, як ти, блюзнiрську руку
На заказний той кремiнь пiднесе.
(Пiдводиться).
Тут я один i князь i воєвода.
Я охоронець мирного вогню.
А ти хотiв роздуть його в пожежу
I мiсто все повстанням сколотить.
С в i ч к а
Не я почав. Чи не твої ж кати
Без сорому на мирне вдерлись свято —
Не кулаком, а правдою хотiв
Я перше наше право довести.
В о є в о д а
Не правдою почав ти, а злодiйством,
Не смiєш ти про правду тут казать.
Пан писарю, яка належить кара
Свавiльниковi й татю за крадiж?
К о з е л i у с
(перегортає папери).
Єдина кара "хоч i вперше вкрав,
Але понад полтину — то повiсить".
Судебник Казимира короля,
Артикул чотирнадцятий i далi...
(Гортає далi).
А Саксон 1 каже: "Хто свавiльну руку
На владу предержащу пiднесе
I заколот учинить, то злочинця
Четвертувать ".
1 Саксон (саксонське зерцало) — збiрник феодаль— ного нiмецького права, укладений близько 1230 р. В ньому вiдбито iнтереси феодалiв.
В о є в о д а
Доволi для тебе?
С в i ч к а
Я не боюсь нi смертi, нi тортур.
I все ж тобi не загасити свiтла,
Що з тьми вiкiв та через стiльки бур
Пронiс народ вiдважний i свобiдний.
К о з е л i у с
Ще кара є — в Саксонi — Singularis 2 —
"Хто грамоти державнi украде,
Катiвською рукою ослiпить".
2 Окремий випадок (лат.).
Свiчка мимоволi вiдхитнувся.
В о є в о д а
Ага, не до вподоби — затремтiв.
Що ж, мабуть, так i зробим — хто дививсь
На свiтло заказне, то вже не гiдний
На iнше щось поглянути.
С в i ч к а
(стогне).
Меласю.,.
Ольшанський пiдвiвся — злорадно.
О л ь ш а н с ь к и й
Так, так! Ти не побачиш вже її —
Нi тих очей, як зорi, променистих,
Нi свiжих уст, нi чарiвних тих перс,
I навiть слiз її ти не побачиш,
Коли вона заплаче.
С в i ч к а
(з мукою).
Замовчи!
В о є в о д а
Навiщо ж ти, безумцю ненажерний,
Свою любов на славу промiняв?
Нащо вона — та грамота тобi?
Верни її — i завтра ж будеш вiльний.
С в i ч к а
I справi край? Звiльниш мене, та й квит?
Погано ж ти рахуєш, воєводо,
Коли життя за грамоту даєш.
А хто ж менi поверне ту надiю,
Пошану ту, що я колись берiг
В моїй душi до того привiлею,
До слiв отих брехливих i гучних?
Адже ж йому ми вiрили, як сонцю,
Гадали ми, що хай лише до нас
Повернеться ця грамота князiвська,
Як раптом свiт засяє по хатах,
I зникнуть всi притуги i насильства,
I радiсне народиться життя.
I ось коли, коли б вона менi
Належала, ця грамота зрадлива,
То дурно б я тобi її шпурнув,
Ще й плюнув би на привiлей брехливий
I викупу за нього не схотiв!
Та не менi — а цiлому народу
Належить ця примара золота,
Що за її боровся, як за правду,
Пригнобленням i потом заплатив.
То не тобi ж її у нас купити,
Хоч би життя за неї обiцяв!
О л ь ш а н с ь к и й
Зухвалий кмет! На шибеницю зараз!
В о є в о д а
Так ось яка твоя, виходить, правда:
Вже не мене, а князя ти образив,
I все ж таки тебе не покараю —
Лиш грамоту князiвську поверни.
К е з г а й л о
(зривається з мiсця й пiдходить до Свiчки).
Та схаменись! Отямся! Хай їй цур,
Тiй грамотi — не вартi всi вони
Такого хлопця гарного, як ти!
В о є в о д а
Кезгайло, геть!
Мовчиш? Не хочеш зради?
Ну, то iди! Та добре подивись
В останнiй раз на цi свiчки, бо взавтра
Займеться не для тебе день новий.
С в i ч к а
Хоч не менi — для вiльного народу
Колись зоря займеться свiтова.
К е з г а й л о
(хапає його руки).
Отямся, хлопче! Душу всю менi
Ти зворушив одвагою своєю
С в i ч к а
Спасибi, рицарю...
В о є в о д а
Кезгайло!
За вiкном чути сурми, що виграють зорю.
Ну, то що ж?
Цю грамоту повернеш ти менi?
В останнiй раз тебе питаю.
С в i ч к а
Нi!
Сурми помалу стихають.
В о є в о д а
Ведiть його!
Козека i вартовi виводять Свiчку.
К е з г а й л о
Вельможний воєводо,
Сурмить труба. Час замок закривать.
Бере свою кирею i йде до дверей.
В о е в од а
Бекети 1 всi уважно перевiрить.
Пiдсилить варту. Жодної душi
До замку не пускать. Опрiч жiнок
Та отого вiрменського купця.
1 Б е к е т — вiйськовий пiкет, сторожа.
К е з г а й л о
Зроблю я все.
Виходять.
К о з е л i у с
(наближається до Воєводи — стиха).
Дозволь тобi, мiй пане,
Порадити. Не слiд би Свiчку тут...
I небезпечно в замку залишати...
Бо є такi... прихильники.
В о є в о д а
Ага,
Я зрозумiв. Iди i накажи,
Щоб зараз одвели його в в'язницю,
Що в Порубi.
О л ь ш а н с ь к и й
(пiдводиться).
Я сам це накажу
I одведу його з моїм загоном.
Пiд вiкнами моїми це якраз.
I сам його тюремником я буду.
В о є в о д а
Гаразд! Iди! А ти пиши декрет,
Щоб Свiчку завтра вранцi — яко татя —
Повiсити на Житньому торгу.