Проте, вiддаючи належне Iоанну Куркуасу як винопивцевi, не слiд забувати й того, що тут, у Преславi, вiн робив ще одно звичайне для нього дiло, так що навiть диякон Лев написав про нього в своїй iсторiї: "Магiстр Iоанн вчиняв у Мiсiї безумнi злочини проти священних храмiв, вiн пограбував багато церков, а ризи й святi сосуди використав для власного вжитку". Що б хто не говорив про iсторiю диякона Льва, а про Iоанна Куркуаса вiн писав правду!
Але пив i грабував Преславу й болгар не тiльки Куркуас, а всi полководцi й воїни, а також iмператор Iоанн. У свято воскресiння Христа, — о, його в Константинополi завжди вiдзначали урочисто, багато, — тут, у Преславi, iмператор Iоанн також зробив великий вихiд iз собору преславської Софiї. Разом iз кесарем Борисом вiн проїхав вузькими вулицями Преслави, де ще зяяли розбитi вiкна й дверi i пахло згаром, разом з кесарем виїхав за город, де вишикувались i бурхливо вiтали iмператора легiони. Потiм iмператор Iоанн розговiвся, пообiдав, навiть поцiлувався з кесарем Борисом. А пiзнiше покликав проедра Василя, сказав йому, що виступає з вiйськом, велiв проедру пильнувати за скарбом болгарських каганiв.
Пiсля цього iмператор Iоанн повiв своє вiйсько далi...
Тепер, проминувши Стару Планину й Плиску, це вiйсько виглядало справдi страшним i грiзним. Там, у горах, де таксiархiї ховались в ущелинах, вiйська майже не було видно. Тут, на схилах Планини й придунайськiй рiвнинi, де попереду їхало багато закованих у броню вершникiв, а за ними крокувало бiля п'ятдесяти пiших i кiнних таксiархiй, з правої й лiвої руки посувалось чимало турм i банд фемного вiйська, — тут, на схилах гiр i рiвнинi, одразу видно було всю силу iмператора Iоанна, гордiсть Вiзантiї!
Посуваючись з своїми безсмертними посерединi нього вiйська, iмператор Iоанн вiдчував себе в повнiй безпецi. Раз за разом оглядав вiн з пагорбiв своє вiйсько, посмiхався. Це була ще не вся його сила. За наказом iмператора кiлька таксiархiй i друнг з фем iшли понад морем з Месемврiї й Варни, щоб проминути невисокi Лудогори й несподiвано вийти до Дунаю. Десь пливли до Дунаю й кораблi Вiзантiї. Iмператор Iоанн був певен, що гордий Святослав, який опинився з своїм вiйськом на смужцi землi над Дунаєм, не вистоїть проти ромейського вiйська. Вiн уже зараз, либонь, сiдлає коні, щоб тiкати за Дунай!
Вражало iмператора те, що ромеї не зустрiчали на своєму шляху ворожого вiйська. Невеликi бої довелося провести тiльки в Данаї й Плисцi, — там стояла й до останнього билась сторожа князя Святослава. Легiони iмператора Iоанна минали городи й села Болгарiї. Тiльки недавно тут буяло, кипiло життя, кузнець робив своє дiло, а ратай своє. А зараз легiони йшли й не чули людського голосу, не бачили нi кузнеця, нi ратая, йшли нiбито в Аравiйськiй пустелi...
На питання, де подiлись тутешнi люди, не могли вiдповiсти й боляри, що виходили з сховищ i приєднувались до вiйська iмператора. Люди були? Були. Князь Святослав мiг їх забрати до себе? Нi, князь Святослав не брав їх до себе. Де ж подiлись вони? Може, ховаються в Лудогорах, може, пiшли за Дунай, може, i це найпевнiше, рушили iз своїми жонами, дiтьми, табунами аж за Залiзнi Ворота, на Тису?!
Правда, час вiд часу то позаду ромейського вiйська, то попереду, кiлька разiв просто серед стану, з'являлись невiдомi, що завдавали воям iмператора великої шкоди, — вони накидались на безсмертних i знищували їх, вони пiдповзли темної ночi до намету й убили стратига Македонiї Феофiла. Вони, може, хотiли вбити й самого iмператора!
Iоанн велiв усiм своїм полководцям пильно стежити за охороною легiонiв. Вони зрозумiли, що вiн турбується найперше про власну порфiроносну особу. Але вони також боялись за своє життя, через що вдвоє, втроє збiльшили кiлькiсть вiгл, ставили сторожу навiть у станi, та й самi, якщо говорити правду, мало спали, а бiльше прислухались.
Один раз вiглам пощастило захопити невiдомих. Сталося це так. Досить великий загiн вiглiв, числом до двадцяти чоловiк, на конях, сховався якось уночi в лiску поперед табору. Усi вони пильнували, дослухались до найменшого звуку серед ночi, тримали напоготовi й нiчну зброю — сокири, мечi.
Але хоч як вони пильнували i слухали, проте не почули, як зовсiм близько, попереду них, позаду i навкруг, з'явились невiдомi, рушили на них, стягли їх з коней, били.
Вiд несподiванки вiгли розгубились i не встигли нiчого зробити. Невiдомi хутко знищили загiн.
У станi почули крики вiглiв на полi, туди поспiшили iншi загони. У цей час вже починало свiтати, ромеї кинулись за невiдомими, довго шукали їх у лiсках, наокруг, обiйшли всi яри, кущi i нарештi знайшли трьох: одного лiтнього чоловiка з незвичайно ясними очима, що дивились з-пiд густих сивих брiв, з довгою сивою бородою й такими ж вусами, та ще двох молодих, майже юних.
Їх привели до iмператора, бо так вiн велiв. і, стоячи оддалiк, вiн довго дивився, як його вої допитували невiдомих: шпильками, що заганялись пiд нiгтi, лещатами, що стискували й рвали тiло, залiзом.
Але нiхто з трьох невiдомих не сказав жодного слова про те, хто вони, кому служать, чого хочуть. I тодi iмператор велiв зарубати їх мечами.
I далi, як у пустелi, йшов iмператор Iоанн з своїми легiонами. Спустився з гiр, вийшов на долину, де видно було Доростол.
2
Князь Святослав знав, де i як iде iмператор ромеїв. Повертаючись з гiр i долин, загони, що складались з руських i болгарських воїв, розповiдали, якi сили веде з собою iмператор, якими шляхами вони йдуть, де зупиняються й ночують. Гомiн знедоленої Болгарської землi й тужний крик її людей увесь час долiтали до князя Святослава.
Знав князь Святослав i те, що до Доростола вiйсько iмператора пiдступає не одним,, а кiлькома шляхами. Сам iмператор iде з легiонами через Данаю й Плиску, кiлька таксiархiй, скрадаючись у Лудогорах, поспiшають вийти взап'ять його воям, а кораблi Вiзантiї вже пливуть до Дунаю, щоб остаточно одрiзати вiйсько вiд рiдної землi, вiд Русi.
Усе це знав князь Святослав. Можливо, ще й тепер, сiвши вночi на лодiї й переправившись через Дунай, вої досягли б землi Улицької, звiдти ж повернулись i на Русь.