Карпо. Щоб робота була справжня, і щоб ви були справжнім робітником — інакше нічого не буде! При цій тілько умові ви навчитесь і побачите: чи можна так зробить, як то вам тепер здається, чи це тільки ті благі бажання, якими вимощене пекло.
Демид. Ну, знаєте... Я, їй-Богу, не знаю, що сказати! Це... це... Ви неначе хочете посміятись, стати на перешкоді...
Карпо. Борони Боже! Скажіть мені щиро: ви хочете робить, чи так тілько розважатись досхочу?...
Демид. Робить!...
Карпо. Ну, а за роботу платять! Який же ви будете робітник і яке у вас буде зразкове хазяйство, коли ви будете робить досхочу — це буде химера, а не праця! А от коли я вам заплатю. і ви візьмете на себе обов’язок справжнього робітника, то це привчить вас до робочої дисципліни, і після строку у вас перед очима буде ясна стежка, ви не будете себе обманювать, а певно знатимете: куди приведуть вас ваші хороші жадання...
Іван. Правда! Діло! В кожному слові життєва правда: привикнути до робочої дисципліни! Це не слова, тут зразу побачиш, чи ти годишся на діло... Робоча дисципліна... Важна річ! Куди б молодий чодовік свою путь не направив — скрізь робоча дисципліна поможе стати на тверді ноги! Робоча дисципліна !... Це слово зразу перевернуло мене... Я наймаюсь до тебе в строк до Семена. Приймаєш?
Карпо. З радістю!
Іван. Став могорич!
Карпо, сміється. — За обідом вип’ємо: і по случаю приїзда братів, і могорич.
Іван. Ху! Неначе лантух піску лежав довго на плечах і раптом зсунувся, так легко стало! Робоча дисципліна — чудове слово! За що не візьмись, без цієї дисципліни нічого не зробиш! Ну, тепер і я чоловік — хоч і строковий!
Демид. Ну, як так, так — так! Нехай буде по вашому: стаю і я в строк!
Іван. Тілько не годуй кандьором, бо підніму бунт.
Карпо і всі сміються. Входить Явдоха, а потім Василина.
ЯВА VIII.
Тіж, Явдоха й Василина.
Явдоха. А, Демид Семенович! Я вас пізнала в вікно! Чого ж це ви так довго не заглядали до нас.
Демид. Ніколи було.
Іван. За те ж тепер нанявся в Карпа у строк до Семена.
Явдоха. Що?
Іван. І я строковий!
Явдоха. Та відчепіться, що ви мелете. (Входить Василина.) Бачиш? Я ж казала, що то Демид Семенович приїхав!
Демид. Доброго здоровля! (Чоломкаються.) Скінчили? (Василина кива головою.) Поздравляю! Що ж тепер — учительницею?
Іван. У строкові краще!
Василина. Ще не знаю. А сестра ваша, Маня, що робить? На курсах?
Демид. Ні, вийшла заміж.
Іван. Натуральні женські курси! — Карпо сміється.
Василина. Коли, за кого?
Демид. Після паски повінчалася з учителем, Олександром Кручковським.
Василина. А курси? Вона ж торік збіралась їхати на курси?
Іван. Дівчина тоді кінчає всі курси, коли виходить заміж!
Василина. Та відчепись, от іще отець базіка!
Демид. І, справді, знаєте, чи до курсів, чи після курсів, а прийдеться вийти заміж, коли посвата чоловік достойний, що, мовляв, ще й до серця припадає. Так чого ж його відкладати?
Іван. У квадраті натурально! І птиці ранньою весною паруються.
Василина. А чом же ти не паруєшся?
Іван. Я ще ні чоловік, ні птиця! А строковий!
Василина. А, ну тебе! Вибачайте, мені ніколи, братів ждемо, треба помогти мамі.
Вийшла.
Явдоха. І я принарядюсь, бо, певно, скоро приїдуть.
Вийшла.
Карпо. А, цікаві жінки! Покинули все і прибігли подивитись: чи Демид, чи хто другий приїхав.
Іван. А, може, його тут ждали?
Демид. О! Як би то! Я б був дуже радий!
Карпо. Ну, пани мої робітники, хоч сьогодні й неділя, а поки приїдуть гості, мені треба заглянуть по хазяйству!
Демид. Ходім і ми з вами!
Іван. Слухай! Я начну свій строк з вівтірка, а то приїдуть брати, хочеться побалакати.
Карпо, сміється. — Ну, ну! А страшно? — Сміється.
Демид. А що ви думаєте? Зразу будуть сміятися ваші робітники.
Карпо. Зі справжньої роботи не сміються!
Вийшли.
ЯВА IX.
Виходить Явдоха з бокових дверей з гарною хусткою в руках і починає перед дзеркалом пов'язуватись.
Явдоха. Василина пхека на Демида! Бреше! Як побачила його в вікно, то загорілась як калина... Розбери дівчат. Добре було б, щоб вона за його вийшла заміж... А то вчитись! Нам своїх дітей треба вчить... Бідний Карпо вже затомився, все на братів, та на сестру тратить.
Вбігає Василина.
Василина. Ой, сестро, біда!
Явдоха, тривожно. — Боже мій, що там сталось?
Василина. Печериці погоріли!
Явдоха. Ото! Бідна мама! Вони так хотіли догодить Михайлові, на превелику силу достали печериць, і на тобі, згоріли! А хто ж був біля печі?
Василина. Я.
Входить Тетяна.
ЯВА X.
Явдоха, Василина й Тетяна
Тетяна, до Василини. А! а! Ви тут, утікли? Нашкодила і втікла!
Василина, кидається на шию й не дає говорити. — Мамочко, голубочко... Я завтра сама побіжу на вигін, назбіраю печериць, Михайло засмажить по-вченому, і я вивчусь.
Тетяна. Ну, годі вже. Пусти! Очіпок зіб’єш з голови. (Поправляє очіпок.) І тобі не сором: училась, училась, вісім літ училась, і печериць не вмієш засмажить! Михайло мужчина, і все вміє, а як розкаже про яку смашну страву, то аж їсти захочеться, так гарно.
Василина, натурально сміючись. — Мамочко! Михайло, мабуть, в університеті навчився смашно їсти й гарно печериці смажити, а я ж іще на курсах не була.
Тетяна, добродушно. — Ну, щастя твоє, що ти недавно приїхала додому, а то б я тобі печериць дала!
Василина. Ха, ха, ха! Хіба б ви мене били?
Тетяна. А то ж!
Василина. Ні, мамочко! Ніколи не повірю, ви такі добренькі, та щоб били свою єдину доню!
Тетяна, до Явдохи. — Взяла поставила печериці без масла й без сметани на вогонь, а сама сіла за книжку. Я масло била в сінях, а Домаха пішла по воду. Чую: смердить горілими печерицями. Вбігаю — згоріли! Ні спекти, ні зварить, ні прясти, ні ткати... Що ж ти вмієш?
Василина. Я вмію, мамочко, морожене робити. Тетяна сміється добродушно. Солодке, солодке! От купіть форму — я вам зроблю... Е... та що ж, у нас льоду нема!
Тетяна. Ох, треба буде вчить канальську лисичку, бо хто ж тебе таку недотепу візьме.?
Явдоха. У нас уже є...
Засилина. Є, є! В Явдохи, мамо, є курчата!... Манюні, манюні, та гарнюні — я люблю курчаток!
Тетяна. Дивитись любиш на курчаток, а як виводити, то того не тямиш.
Василина. Я навчусь, усьому навчусь, тілько перше треба поїхати на курси!