З-за хатини вискочив, дзвінко гавкаючи, пухнастий білий цуцик з чорною латкою на грудях і, підстрибуючи, помчав до діда. Він скочив старому на коліна, облизав бороду, запитливо подивився на космонавтів, ніби дивуючись, що це за люди.
— Де ж сюрприз? — здивувався Горовий. — Чи не оце цуценя?
— Воно! — згодився дід. — Правда, гарне? Дніпром звати. Заберете його з собою в другий світ!..
— Хм, — озвався Діжа. — Чи випадає нам брати собаку з собою?
— Що значить: чи випадає? — образився дід. — Хіба можна від друзів одмовлятися? Собака — це друг! Може, він вам згодиться! А ні — просто нагадає рідний край, Дніпро широкий і мене, якщо я вам не в’ївся в печінки!.. Ну як, берете?
— Обов’язково, діду! — розчулено сказав Горовий. — Спасибі! Знатний подарунок!..
— Ну втішив старого! Значить, і в політ візьмете?
— Візьмемо, даю слово!..
— Отож то! Це все одно, що я побуду на Центаврі!.. Ну, наливай ще по одній!..
Слова діда перебив чийсь вигук біля будинку. Всі дружно оглянулись. Хлопчина-диспетчер біг до верби, махаючи в повітрі білим папірцем.
— Що трапилося? — занепокоєно крикнув Горовий.
— Спішна телеграма з космодрому. Наказали негайно передати!..
Горовий схопив папірець, похапливо прочитав текст:
"Політ відміняється. Вашому екіпажу повернутися на космодром. Москва командирує Вас і Діжу в розпорядження Всесвітнього Конгресу Науки…"
Космонавти широко розкритими очима дивилися на Горового, неспроможні вимовити й слова. Тишу порушив голос діда.
— Що сталося, хлопці? Куди вас викликають?
— Невідомо, — тихо відповів Горовий. — Але щось трапилося надзвичайне, якщо відміняється політ! Ну, товариші, мерщій до машини! Прощайте, діду, нам треба їхати!..
— Прощайте, сини! — тремтячим голосом сказав дід. — Дніпра ж не забудьте!
— Беру! — крикнув Василь-старший, підхоплюючи цуценя на руки. Воно загавкало, пориваючись до діда.
— Нічого, звикне, — сказав дід, махаючи рукою навздогін космонавтам.
Всюдихід помчав по піску, піднявши хмари куряви. Дід жадібно прислухався до затихаючих звуків машини, яка везла назустріч тривожній долі чотирьох людей і одне цуценя — найближчих, найрідніших старому Данилу істот…
ЗМАГАННЯ ВІДМІНЯЄТЬСЯ
Барбара колишеться на гребені велетенської юрби, завмираючи від хвилювання і невимовної радості. Сотні рук обережно передавали її все далі й далі від космольота, бо кожен хотів хоча б доторкнутися до героїні, яка переборола жахливі простори Космосу, прославляючи розум і трудові руки американського народу.
— Досить! Досить! — кричала дівчина, махаючи руками.
А юрба шаленіла, впивалася тріумфом зустрічі. Гучномовці гриміли привітальними промовами, урочистими маршами.
— Досить! Я втомилася! — надривалася Барбара, знеможено заплющивши очі.
Люди помітили стомлене обличчя героїні і понесли її прямо до широченної стрічки шосе, де опустили біля відкритого автодиска. З сидіння водія встав сам шеф Самуел Герд. Його красиве, завжди суворе обличчя посміхалося, чорні очі з-під густих брів блискали вогниками радості і схвалення.
— О, шеф! — розчулено вигукнула дівчина.
— Здрастуй, зірко моя! Здрастуй, дівчинко! — ніжно промовив він, цілуючи її в чоло. — Ну, молодчина, потішила! Але ніжності потім, сідай скоріше в машину! Бачиш, нас знову оточують!..
Дівчина засміялася, посилаючи повітряні поцілунки юрбі. Тисячі горлянок заревли, засвистіли. Під акомпанемент тих звуків автодиск піднявся над дорогою і на пружній повітряній подушці помчав від космопорту. Гул привітань затихав удалині. Герд скоса позирнув на Барбару. Вона впивалася чудовими краєвидами Флоріди, на повні груди вдихала густе цілюще повітря батьківщини.
— Які неповторні місця, шеф! Яке щастя знову повернутися на Землю! Але куди ви мене везете?
— На свою віллу!
— О шеф, спасибі вам, але я раніше хочу зустрітися з мамою!
Герд серйозно поглянув на дівчину, поклав свою долоню на її тонкі пальці.
— Потім поїдеш до мами. А тепер — до мене. Не сперечайся, дочко, так треба!
"Дочкою" шеф звав дівчину ще відтоді, як вона два роки тому прославила концерн Герда сміливим польотом в систему Юпітера, і тому Барбара ставилася прихильно до такого звертання.
— Що ж трапилося, шеф? — запитала вона знову. — Не встигла я прилетіти, а ви мене арештовуєте…
— Сюрприз! — лаконічно відповів Герд. — Не пожалієш!
— Ну коли так, то згодна! Затамую жіночу цікавість і дотерплю до вілли…
Автодиск опустився на терасі великої вілли, розташованої серед високих пальм. Незабаром Герд і Барбара вже сиділи в ізольованій кімнаті, наодинці.
З обличчя Герда зникла посмішка, між бровами залягла глибока зморшка. Він уважно подивився на Барбару і після паузи тихо сказав:
— Ти задоволена, дівчинко?
— О так, шеф! Я безумно рада!..
— Звичайно! Але я повинен зіпсувати тобі настрій! Обличчя Барбари витягнулося, криловидні брови зметнулися вгору.
— Коротко кажучи, — вів далі Герд, — твій тріумф не вартий виїденого яйця!
— Не розумію, — нахмурилася дівчина. — Не мучте мене, говоріть прямо!
— Твій супротивник, Василь Горовий…
— Горовий! — спалахнула дівчина. — Що ж Горовий?.. Шеф пильно подивився на неї і різко закінчив:
— Він обігнав тебе!
— Не може бути! Адже радянські кораблі два місяці тому проводили наукові досліди на Нептуні. Наскільки мені відомо, Горовий не був на Плутоні!..
— Так, не був, наївна дівчинко! Річ у тім, що він летить в іншу систему, до Альфи і Бети Центавра!..
Барбара від несподіванки аж захлинулася, підвелася з крісла, потім знову сіла. Обличчя її посіріло, пальці судорожно стискувалися.
— До… Центавра? Не може бути! Як? А ми навіть не знали про підготовку? Ні, ні! Ви обманюєте мене!
— Весь світ гримить про це! Дивися!
Темні штори опустились на вікна. Стало темно. Серед пітьми загорівся екран.
— Я продемонструю тобі запис сьогоднішніх передач, — почувся голос Герда. — Дивись, милуйся!
На екрані з’явилося зображення земної кулі, а на ній блискавичні написи, що загоралися і згасали в такт зі стрімкою, бравурною музикою:
Сила гравітації поставлена на службу людині!
Зорельот Горового досягне субпроменевої швидкості!
Подвиг "Космічної Дівчини" блідне перед тріумфом радянської науки!