Данило поцілував батька в холодне чоло і твердою ходою повернувся до пульта. З кутка виповз старий, немічний собака і, похнюпившись, зупинився над трупом. Очі його сльозилися. Чи то він передчував свою скору смерть, чи, може, плакав за останньою людиною з тих, що покидали Землю разом з ним…
Епілог
В ефірі над Землею і Наа бушувала буря.
— До Землі наближається космічний корабель!
— На його борту напис древніми мовами: "Стріла Часу!"
— Це експедиція, що сотні тисяч років тому покинула систему Сонця. Вони повертаються!
— Чи є хтось живий в кораблі? Чи, може, він керується тільки автоматами…
— Готуйтеся до дивовижних відкриттів, люди Землі і Наа!
— Слава невтомному Розуму!
І, покриваючи радісний клекіт, в просторі прозвучала команда Вищої Ради двох планет:
— Корабель опускається в долині Дніпра, недалеко від історичного заповідника — старовинного міста Києва. Найближчі диспетчерські космічні пункти! Готуйтеся зустріти гостей!..
Сотні людей бачили, як голуба стріла, гримлячи вогняними вихорами розпеченої матерії, повільно опустилася на зелений килим придніпровського лугу. На десятки кілометрів навколо прокотилася гаряча хвиля. Чергові диспетчерських пунктів на портативних літальних апаратах помчали до місця приземлення, оточили велетенський корабель широким кільцем. Всі, хвилюючись, ждали. Хто вийде із "Стріли Часу"? Чи, може, там нікого нема? Може, навіть трупи зотліли в металевій домовині?
Люк в основі корабля відчинився. Сотні людей здригнулися. З отвору вийшов невисокий хлопчик. Він оглянувся, глибоко вдихнув тепле повітря, зігріте зеленим сонцем. Побачив людей.
Люди наближалися в урочистій тиші, в такій тиші, що навіть було чути удари сердець, схвильовано розглядали юного космонавта. Його біляве волосся пестив вітер Землі, сірі великі очі дивилися в очі нащадкам сміливо і впевнено. Хлопчик привітно підняв руку вгору і рушив назустріч людям…
Поряд з ним ішов старий білий собака з чорною латкою на грудях.
1960 р.