Він кілька годин напружено і вперто повторював той шлях, який пройшов за попередні роки,— але тепер він насамперед зосереджувався на запереченнях колишніх опонентів, які раніше так переможно відкинув, на всіх тих збуреннях і вузьких місцях, які свого часу сотали з нього і його однодумців .життя (бо ж наші нерви — то і є шагренева шкіра, міра нашої довговічності); не менш зосереджено переглядав він і те, що колись легко далось йому, бо легкі рішення завжди викликали в нього підозру.
І поступово групувалися у його свідомості різні припущення, і вони були невтішні. Одне з них було таке: наші лабораторії не здатні забезпечити контроль за якістю металу на тому рівні, який потрібен для режимів машини Н-800 (але що ж тоді казати про вимріяну— майбутню!..)..
Друга група припущень збиралася навкруг моторошного міркування: чи ж дозволяє рівень нашої технології у принципі втілювати такі проекти, як Н-800? Яки*° ні — то виробництво цієї машини було грандіозною авантюрою.
..Заступник Нечаєнка Рюрик Корнійович Із свого кабінету не виходив. Тут стояла справжні спека, бо всі вікна були звернені на південь. Білі завіси, що затримуй вали сонце, і розчинені фрамуги, які мусили впускати прохолоду, не допомагали: повітря було нерухоме й гаряче. КБ наче паралізувало. Ніхто не працював. Конст*
руКТОрИ І ТеХНІКИ ЮРМИЛИСЯ у КОрИДОраХ, КуриЛИ І ТОВ4
кли воду у ступі — все про Нечаєнка, про Н-800 і прё те, що ж буде далі.
Рюрик перекладав на столі синьки, але й він думав проте саме. Що там робить Нечаєнко? Розгубився хазяїн, і тепер сам не знає, що казати людям і що робити... Через це і замкнувся. І ловив себе Рюрик на тому, що він хоче, щоб саме так і було, тільки не дуже в цё вірить.
І знову колупався у своїй глибокій душі. Звідкіль у ньому ця недоброзичливість? Та, власне, недоброзичливості й не було. Нехай старому усіляко щастить, нехай. Тільки щоб оця катастрофа виявилася... справжньою, нищівною! Уявляти собі це, думати про це було солодко, ой, солодко, як кохати палку молодицю, як умовляти принадну дівчину.
— Це потрібно для мого самоствердження,— сказав собі Рюрик нарешті.— Всі творчі люди такі, і це їм не заважає бути творчими і навіть геніями. Академік Нечаєнко зневажає академіка Шальварського, Тургенев не любив Добролюбова, а Толстой — Тургенева, о! А я сам собі влаштовую моральні аутодафе... Будь сам собою ти, Рюрику, і нехай собі гине Нечаєнко, якщо так розсудить доля!
Задзвонив телефон, Рюрик ухопив трубку: "Альоу?!" Дзвонили з обкому партії. Сердилися, що Нечаєнка немає на місці, і сповіщали, що комісія міністерства для розслідування причин аварії на Чайці прибуде сьогодні, її очолює відомий вчений академік Шальварський. До складу комісії увійдуть також і харків'яни, у тому числі доктор наук Дем'янко. Просить негайно довести це до Нечаєнка. Партком уже знає, тільки ніяк не може знайти головного конструктора.-
Вже й трубка охолола, а Рюрик, збуджений, бігав по кабінету. Он як: за якихось п'ять чи десять хвилин дб дзвінка він згадав ворожнечу між Шальварським і Не-чаєнком — і на тобі! За три-чотири години Шальвар-. ський власною персоною вступить на територію заводу.,
Може, справді доля нагородила його славним даром провидіння?! А чом би й ні? Є таки в ньому щось! Щось невловиме й неповторне!
Знову телефон. Цього разу буденний голос Погорільця:
— Куди це Нечай щез?
— Мислить. Не знаєш? Йому як приспічить мислити — він зривається з місця і кудись біжить.
— Ти, я бачу, дуже веселий. Ми тут вирізали лопатку. Як і говорили, з готового диску. Треба порадитися...
— Приходь.
Третій дзвінок утвердив Рюрика в його піднесеності. Бо ж дзвонив сам Шальварський. Рюрик розмовляв із ним підвівшись.
— Добрий день, Борисе Антоновичу! — сказав Рюрик.— Вже знаємо і дуже задоволені. Це не лестощі, я вас запевняю. А ще я вас запевняю, що тут ніхто, ні одна жива душа не думає, що академік Шальварський — мед!.. Сьогодні? — перепитав Рюрик із задоволенням.— Що ж; це ваш стиль. Без помпи. Так. Так! — вигукнув він.— Цей робітник виживе, йому перелили кров і все таке.
Рюрик любив комфорт, через це він доточив до свого телефону довжелезний шнур. І тепер він узяв апарат, переніс його на вікно і відсунув завісу. Із фрамуги в кабінет текло настояне осіннє повітря. Рюрик говорив твердо і затято — щоправда, при цьому він усміхався, але ж його співрозмовник ніяк не міг бачити тої посмішки, хіба що відчути її віддалений присмак:
— А настрій на заводі такий, Борисе Антоновичу, що ні турбіну свою, ні батька Нечая ми скривдити не дамо. Треба шукати браку в металі або ж похибок технології. Що ж до машини...— Рюрик виявив коректну невблаганність, приправлену, щоправда, тою самою легкою посмішкою.— Турбіна Н-800 — гордість нашого заводу і цілої галузі. Так само, як Нечаєнко — гордість вітчизняної науки і техніки. На тому стоїмо, Борисе Антоновичу.
Після цієї тиради Рюрик трохи притих. Він слухав і світлішав обличчям і наче розм'як, потім його огорнула меланхолійна задума, і знову він пожвавився, і весь час неголосно відлунював московському співрозмовникові:
— Хіба?.. Якого ж це реалізму?.. Дякую за оцінку...
Зворушений. Кажу: зворушений!.: Призначайте час, а ми — як солдати. Все перекажу. Завтра зранку я — у вас. О так... О так... хто ж вас не знає!..
Потім він поклав трубку, переніс телефон на стіл і подумав: "Це — означеність і перспектива. Переді мною — Рубікон. Переходити чи не переходити — that's question!* і пошепки сказав:
— Ten-пер ми ппо!.. Ten-пер ми, кажу я вам, ппо-ба-ччи-мо!..
Прийшов Погорілець, Рюрик вислухав його міркування і сказав:
— Тут є маленька новина. Міністерську комісію очолює академік Борис Антонович Шальварський.
— Не маю честі знати,— відповів Погорілець.
— Комісія відразу ж розділиться. Шальварський працюватиме на заводі, а його заступник — на ДРЕС. Заступником буде харків'янин Дем'янко. Знаєш такого?
— Чесний і справедливий чоловік,— відказав Погорілець.— Знаю ще за Чайкою.
— Потім вони з'єднаються тут, у Харкові. На заключному рівні приєднаються особи вельми значні. Зрозумів?
— Зрозумів. Щось у тебе все це схоже на якусь шаманську молитву.