— А це буде наша зброя, —— сказав він.
За якісь десять хвилин ми вже наближалися до річки, що ховалася за високою густою травою, очеретом і деревами.
II. Несподіваний напад
Коли ми звернули з греблі, ліворуч, Василько гукнув свого песика Найду й наказав йому йти позаду й не метушитися.
Ми пішли, обережно ступаючи у високій траві, що сягала до пояса, обминаючи ями з водою, переступали через дерева, що лежали на дорозі. Крізь чагарник та очерет я бачив, як була захаращена річка гілками та цілими деревами, що стирчали з води, а з високої трави визирали то тут,то там.мов чорти, чорні обгорілі пеньки, що свідчили про колишні пожежі на цих просторах.
Василько йшов попереду, за ним я, а за мною тримаючи хвіст бубликом, біг Найда.
— Добре, що сьогодні соняшний день, — почав я говорити, але в цей момент Василько підняв догори вказівний палець лівої руки й зупинився:
— Дивіться, — сказав він якось таємничо й, показавши вбік на траву, додав:
— Тут уранці пролізла гадюка, бачите?
Дійсно, трава була ніби розділена надвоє, а на самім низу в'юнчастою стрічкою прослався слід.
— В Австралії, — сказав Василько, коли ми рушили далі, —— є до 120 порід гадюк. Найнебезпечніша тут — це тайґерснайк, але у Квінслянді та на півночі Австралії є ще страшніша, що зветься тайпан. Вона сама нападає на людину й навіть давунів перемагає.
— А ти звідки знаєш, Васильку? — запитав я.
— Я читав про це в австралійських книгах.
— А ти хіба по-англійському вже тямиш добре?
— О-о-о — протяг він багатозначно, — перфект. Я ж ходжу до гайскул і маю найкращі оцінки в клясі.
— То добре. — А як у тебе з українською?
— Української мене вчить брат. Він же вчився в інституті, а тут працює в їдальні. Я маю всі підручники й дістаю "Євшан-Зілля" з Канади, а, крім того, пишу щоденник про всі мої пригоди й випадки.
Відокремившись трохи від Василька, я наблизився до річки і в ту ж мить побачив гадюку піскуватого кольору; вона лежала на купці хмизу, що під деревом нанесла вода. Я замахнувся своєю залізною дротиною, але гадюка так швидко шмигнула у воду під берег, що мій удар опізнився.
— Вони дуже меткі, — гукнув до мене Василько й підійшов ближче. Ми пішли знову разом, а він розповідав притишеним голосом далі:
— Мені трапився був один випадок, коли ми ще робили на фармі у Мільдурі. Там гадюк було ще більше. Та ще коло нас був ліс. Іду я раз увечорі. Місяць уже зійшов, і добре видно. Дорога йшла попід лісом. Зліва ліс, справа зруб і дрова, поскладані в штабелі. І раптом, вийшовши на закрут дороги, я побачив, що на дорозі щось ворушиться й гойдається. Я зупинився і, приглянувшись, побачив виразніше, що то позлазились гадюки і, поскручувавшись по дві-три докупи, попіднімалися на фут або й вище й хилитаються, ніби танцюють. Я спершу злякався, а потім узяв грудку й кинув. Вона упала, розбившися, але гадюки гойдалися далі. Тоді я взяв більше грудок та почав кидати одну за другою. Гадюки враз опустилися, і я помітив, як кілька з них, піднісши голови, кинулися до мене. Я швидше тікати й за кілька хвилин був уже в хаті. Тоді господар посадив мене на авто, і за пів години ми рушили вдвох. Наблизившись, ми побачили, що гадюки знову гойдаються на дорозі, ніби якесь бадилля від вітру. Тоді господар пустив швидко авто просто на них. Під колесами якось аж залопотіло, коли ми переїздили, а потім, повернувшися, ми знайшли десятків півтора забитих та придавлених гадюк, що не могли рушити з місця, тільки мотали хвостами та головами.
— То влітку, в місячні ночі, вони влаштовують такі тут забави, — сказав господар. — Я уже не один раз давив їх тут автом. Особливо їх багато під штабелями дров. Теж гадюки часто живуть у кролячих норах, особливо там під горою.
Раптом Василько зупинився та, піднявши знову палець догори на знак небезпеки, зняв бінокль і сказав:
— Подивіться, он там гріються дві гадюки.
Я взяв бінокль і скоро побачив їх, що, скрутившися, лежали під деревом на пеньку. Висока трава заслоняла їх трохи, а невелика долина, в якій стояла вода, перетинала нам шлях. Ми попростували до того дерева, обходячи боком. Та коли ми наблизилися з піднятими дротами, від гадюк уже не було й сліду. Почувши, певно, розмови або тріск під ногами, вони своєчасно втекли в нору під деревом.
— Я вже їх двічі тут бачив здалеку й ніяк не можу підійти ближче. Отакі чуткі, — казав розчаровано хлочи-на.
В цю ж хвилину позаду нас, але трохи збоку, раптом загавкав Найда. Ми обернулися і швидко поспішили до песика, що ледве визирав із-за трави. А за хвильку ми вже були свідками сутички пса з гадюкою. Найда завзято гавкав, а за два метри перед ним, поблизу обгорілого пенька, піднісши на цілий фут голову догори між травою, мов патик, стояла чорна гадюка. Вона так само повернулась до пса головою і зловісно сичала, ^навіть і тоді, коли ми наблизились і стали позаду Найди. Найда теж боявся піти в наступ, ніби чекав наказу свого господаря.
— Постійте тут!— сказав мені рішуче Василько, мов командир до рядового солдата, а сам, як досвідчений вояк, метнувся геть. Він обійшов і наближався з того боку, де стояв пеньок. Пригинаючись і ховаючись, щоб не помітила гадюка, він підкрався досить близько і спритно, в одну мить вдарив її своєю залізною дротиною. Гадюка, мов перерубана, звиваючись кільцями, закрутилась на місці. Наступні удари цілком добили її. Розправивши забиту гадюку, Василько поміряв ЇЇ своєю палицею і упевнено, ніби вирок, сказав:
■— Блекснайк, шість з половиною футів. А за тим зачепив ЇЇ кінцем своєї зброї і поклав на пеньку.
— Вона, видно, грілася тут, а Найда її й застукав, — сказав хлопчина, коли ми верталися на попереднє місце.
Далі ми звернули вбік і пішли до стовбура гігантського дерева, що лежало на землі. Товщина його удвічі перевищувала мій ріст, а в дуплявину середини можна було скраю зайти і стати.
— Не заходьте туди, — казав мені Василько, коли я наблизився, — бо там повно буває всякої нечистії: і павуків, і ящірок, і гадюк.
Але Василькові хотілося вилізти на це товстелезне дерево, і ми вирішили зайти з тоншого кінця. Вздовж дерева ішла невеличка стежка, на яку схилилася, ніби покосом, висока трава. Василько, що йшов попереду, раптом став і знову підняв палець. Я глянув униз, куди він показував поглядом, і ми разом підняли дротини. З-під густої трави, що, схилилася на стежку, видно було міцний гадючий хвіст. І в той же момент, як ми підняли догори свої озброєні руки, той хвіст ворухнувся і зник під травою. Вслід за тим ми разом ударили по траві, де сподівалися влучити гадюку. Але, що це? В одну мить грива поляглої густої трави, здригнувшись, підлітає догори, і назустріч нам, з роззявленою пащею, в якій блиснули рідкі зуби, рвонулась до нас здоровенна ґуана —