Звичайно, я не маю ніяких підстав вірити Балежовим пліткам, переказаним і, можливо, не зовсім точно, Сімоном. Мені досить було відчути — трагічний відплив віри, що за мить спустошує переповнену по вінця душу, для Марі був пов'язаний з відкриттям (скільки юних християн його зробили!), що святий, гідний довіри її, був і сам тільки вбогим створінням із плоті, таким самим, як і решта, ще гірший, ніж решта, через машкару, яку йому судилося носити вічно. Спокушені тим, хто навернув їх... так, немало я знав таких. Але я захопився. Все це я вже вигадую. В чому ж у цілій цій історії я можу бути певний? У тому, що після скандалу, викликаного самогубством батька, Марі довелося відмовитися від свого становища серед керованої прелатом молоді, для неї було сущою мукою, що приятель, котрий влаштував її до Барда, також учень і фанатичний послідовник пастиря, порвав з ним через неї. Що там насправді сталося, Балеж достоту не знав. Десь найпевніш, між двома п'ятдесятилітніми стариками, з котрих один довго був під впливом другого, сталася така сама сварка, що спалахує через дівчину у двох хлопців у барі чи на вулиці. Думаю, не треба вигадувати іншого пояснення теперішнього цілковитого безвір'я Марі і її підсилене власним досвідом розуміння моєї особистої драми...
— І ви, Сімоне,— сказав я йому,— і я сам, обидва ми, так як і вона, жертви того, що слово Сина Людського, Сина Божого доходить до нас лише через грішників. І не тільки його слово. Ми ототожнюємо його з ними. Ось причина лиха, що триває дві тисячі років.
— Але ж ви, пане Алене, зберегли віру.
— А ви, Сімоне? Ви, отже, думаєте, що втратили її? Він не відповів, затулив на мить обличчя своїми потворними руками і зітхнув.
— Що значить зберегти віру? Що значить втратити її? Я думав, я втратив її. Пан Дюпор доручив одному зі своїх приятелів, професорові Сорбонни скласти для мене наочну таблицю всіх доказів неможливості існування Бога. Не смійтеся, ви уявлення не маєте про сучасну науку, пане Алене, а я й поготів...
— Але для нас обох існує ще й інша неможливість: неможливо думати, ніби в призначений момент історії не явився той, хто вимовив би певні слова...
— Той, кому приписують певні слова.
— Так, і певні діяння.
— Ми з вами — останні, хто надає цьому значення. Ви ніколи не виходили зі своєї нори, пане Алене. Якби ви знали, наскільки все це неістотне в Парижі, до якої міри з цією справою покінчено...
— Але ми з вами знаємо, що це існує.
— Що ви називаєте "це"? Те, що вам утокмачували з дитинства і чого я наковтався ще в семінарії?
— Ні, Сімоне, навпаки: те, що чинить опір цим формулам, цьому бездумному повторенню, цій виучці, те, що не залежить від закладеного в нас автоматизму... Але ви мене розумієте. Тільки ви один і можете мене зрозуміти!
Він запитав півголосом, зі стримуваним запалом:
— Чому ви так думаєте?
Але нащо частувати Донзака нашою бесідою у впорядкованому і прикрашеному вигляді, тим паче, що все істотне в ній я позичив у нього ж таки? Я хотів би підкреслити, виділити з контексту найважливіше в цій вечірній зустрічі, те, що, можливо, геть-то змінило моє життя, віднині зробило його зовсім не таким, яким воно було б, якби не явився мені цей привид — Сімон... Або, точніше, ні! Годилося б написати так: те, що перешкодило мені змінити своє життя тієї самої миті, коли Марі ладна була круто повернути його течію, те, що вернуло простелену через ланди річечку до її старого корита між вільшані дерева, подібні до непідкупної сторожі... Я певен, що саме того вечора, а не пізніше, я відчув, що здатний ставитися до матері, як до ворога, бо тоді в цій віталеньці на вулиці Шеврюс Сімон відкрив мені очі; більше він не переступав нашого порога, адже мати вернулася з Мальтаверна на третій день після того, як придбала Толозу.
Віднині я щочетверга близько четвертої години вирушав до Барда, де мене чекав Сімон. Марі, оточена покупцями, усміхалася мені віддалеки. Ми виходили разом, Сімон і я. Я вів його до Прево. Там я намагався не сідати навпроти нього, щоб не бачити, як він умочує в шоколад намащений маслом рогалик. Ми сходилися з Марі після закінчення робочого дня, але тепер уже не в кав'ярні на розі вулиці Еспрі-де-Луа (коли повернулася моя матір, ми стали обачніші), а в крижаній вітальні на вулиці Егліз-Сен-Серен.
Але передусім Донзак повинен узнати, що розповів мені Сімон того вечора на вулиці Шеврюс. Цю таємницю відкрив йому Прюдан, його брат, у день свого першого й останнього приїзду до Таланса. Виявляється, моя мати не так уже була певна моєї покірності і своєї кінцевої перемоги. Мені вже двадцять один рік, і я можу стати здобиччю першого-ліпшого, першої-ліпшої. Вона боялася, як би хто-небудь, поласившись на моє багатство, не підчепив мене на гачок. Моя відраза до шлюбу не надто її заспокоювала, вона розуміла, що одруження було б для мене єдиною надійною обороною від Вошки. Найбільша небезпека, на її думку, таїлася в моєму студентському житті в Бордо. Вона розуміла, що я не легка здобич. Вона добре знала ту силу інертності, яку я протиставив усякій спробі спокусити мене. Але досить буде однієї зустрічі, щоб збудити в мені чоловіка, такого самого, як усі, чи навіть гіршого, ніж усі. Поки я не вернуся до Мальтаверна і не вернуся назавжди, їй свого не домогтися. Коли ж вона нарешті верне мене і я об'якорюся там навік, усе станеться так, як вона задумала.
Головне, як пояснила вона старому Дюберові (від нього узнав Прюдан усе, про що переповів братові),— не дати заскочити себе зненацька. "Я випустила його з рук,— казала вона,— я відчуваю, як він вислизне від мене". Якщо я вирішу одружитися, найгірше буде, за маминими словами, коли я зроблю підхожий вибір, що не викличе ніяких заперечень. Але навіть і тоді вона зуміє знайти непереборні перешкоди: перешкоди завжди знайдуться. Я повинен скоритися її забороні, безоглядній забороні. Вся її сила спочиває на моїй нездатності вести господарство, навіть думати
про нього. Незважаючи на те, що вона завжди пишалася моїми шкільними успіхами в дні розподілу нагород, вона судила про мене за звичною в її середовищі шкалою вартостей, уживаною ще дядьком Гранде К Нічого не змінилося у Франції з часів Бальзака. "Нікчемна істота" — ось ким я був у маминих очах, попри всі прочитані мною книжки.