3 Ораторіанська конгрегація (релігійна організація) виникла 1564 року в Римі, а у Франції заснувалася 1611 року. Ораторіянців відзначав інтерес до наукових занять, особливо в галузі філософії.
4 Паскаль Блез (1623—1662), французький письменник, математик, фізик і філософ, автор "Листів до провінціала" (1656—1657) і "Думок", посмертно виданих начерків задуманого ним твору "Апологія християнської релігії".
5Бренсвіг Леон (1869—1944), французький філософ, що здійснив 1897 року критичне видання повної збірки творів Паскаля.
6 Пор-Рояль, знаменитий жіночий монастир у Парижі, заснований 1204 року. В XVII віці Пор-Рояль перетворився в оплот янсенізму — релігійної і моральної доктрини, висунутої голландським теологом Янсе-нієм (1585 — 1638). Янсенізм багато у чому суперечить ортодоксальному католицизму, що стягло на послідовників цього вчення люті нападки з боку королівської влади та офіційної церкви. Значну роль у боротьбі між янсеністами та єзуїтами зіграли "Листи до провінціала" Паскаля, котрий хоча і не належав до пустельників Пор-Рояля, але поділяв їхні погляди і з багатьма з них був пов'язаний особистою дружбою. Переслідування
А от Сімон Дюбер хоча й бакалавр, чи він читав Паскаля? Маю підозру, що з жодним автором, програмою передбаченим, він не ознайомився безпосередньо, а обмежився підручником... Він простує обік мене. Від нього тхне потом, яким просякла його сутана. Не те щоб він брудний, він охайніший за свою селянську родину,— там не знають, що таке митися,— і, може, охайніший за нас, бо ловить рибу коло млина й майже щодня полощеться в воді. Він стукає по корінню вільхи, заганяючи щук і линів у верші. Та я не збираюся розповідати тут про риболовлю.
По правді, мені млосно не так від запаху Сімона, як від його шостих пальців, цих тремтячих наростів на кожній руці й на кожній нозі: йому доводиться навіть шити черевики на мірку, і ноги здаються однакові що завдовжки, що завширшки, зовсім як у слона! Але шостий палець на нозі мені трапляється бачити не так уже часто, зате від цих хрящів без фаланг на руках мене морозить. Та він із ними ніколи й не криється і навіть щиро радіє, що ці зайві мізинці звільнять його від війська. Але його старший брат Прюдан іншої думки: "Ти міг би вступити до Сен-Сіру..." 1 Ці єдині, промовлені при мені слова, коли Прюдан виступив у ролі спокусника, що її, якщо послухати маму й пана настоятеля, він грає в житті молодшого брата.
Я подумав, який роман я міг би написати на цю тему: Прюдан, слабосилий, худорлявий, темнолиций, з гнилими зубами, та ще й закоханий, я знаю напевне, в їхню сусідку Марі Дюрос, тесляреву дочку, сестру Адольфа Дюроса, двадцятилітнього велетня, схожого на Геракла з підручника грецької історії,— Прюдан в особі свого брата поквитається з цим світом, де сам він усього лише цвіль... Не рахуючи того, що він, як усі Дюбери, розумний. Його бунт доводить це. За моїм задумом у цій вигаданій історії Прюдан повинен відступитися від Марі Дюрос і штовхнути її в обійми Сімонові. А втім, Марі Дюрос, певне, дивиться на молодшого брата з такою самою огидою, як і на старшого, навіть з більшою, через ті мізинці та сутану, ніби прилиплу до тіла... Але що я про це знаю? Все це я вигадую, хоча певний, що тут усе правда, бо знаю хлопця, котрого кохає
янсеністів, що майже повністю припинилося наприкінці XVII віку, поновилося на початку XVIII віку і завершилося відлученням Пор-Рояля від церкви, а потім і його знищенням (1708 р.).
1 С е н — С і р — спеціальна привілейована військова школа, заснована Наполеоном 1803 року.
Марі Дюрос, до котрого вона вчащає, зрештою, він Адоль-фів приятель, її брата-велетня.
А втім, пан настоятель, мабуть, не помиляється, твердячи, що Сімона спокушає не диявол хтивості, а диявол честолюбства. На дівчат він майже не дивиться. Я добре розумію: його так вишколено, щоб він на них не дивився. І все одно йому ще не доводилося насправжки боротися зі спокусою... Але що я про це знаю? Я нічого не знаю ні про Сімона, ні про будь-кого. Навіть мама і пан настоятель іноді збивають мене з пантелику.
Коли ми вернулися з полювання, Лоран відніс зайця на кухню. Я втомився і приліг на канапі в сінях. Мама примостилася поруч. Вона поклала долоню мені на чоло і запитала, чи не хочу я пити. їй кортіло побалакати. Мабуть, вона заздалегідь домовилася з настоятелем, про що треба зі мною балакати: бо на думку всіх Сімон звіряється мені зі своїми таємницями. Насправді такого і в заводі нема. Його прихильність до мене не проявляється в словах. А прірва, що ділить нас, його не турбує. В кожному разі, він ніколи не намагався перескочити її.
А втім, так само й мама. Вона любить мене, але я її не цікавлю. її не цікавить ніщо, крім наших земель та ще дечого, що вона тримає в таємниці від усіх, я маю підозру, що її мучать докори сумління,— про це я можу судити: мене самого гризли докори сумління в дитинстві, я від них звільнився чи майже звільнився, відтоді, як відкрив, завдяки Донзакові, що нам утовкмачили в голову, ніби вічне спасіння залежить від усяких безглуздих заборон, від таблиці гріхів простимих і так званих смертних гріхів.
Мама, певно, дістала від пана духівника доручення випитати мене, і я навмисне приплющував очі, нібито мені хотілося спати. Вона не стала вдаватися до натяків, а просто запитала мене, як був настроєний Сімон на полюванні.
— Він усе думав тільки про зайця та ще про те, з якою міною зустріне його завтра вранці пан духівник, коли він прийде на службу.
Мама тільки цього й чекала і зразу ж виклала свої карти:
— У пана настоятеля не такі вже вузькі погляди. Він зовсім не зважає на те, що Сімон у дев'ятнадцять років воліє за краще полювати, ніж ходити на вечірню службу. Недільна вечерня не обов'язкова. Пан настоятель признався, що вона навіть для нього випробування. А щодо Сімона, то це важливе.
— Авжеж,— сказав я.— Важливе те, що його приречено, можливо, проти волі, на таке життя, для якого він не створений.
З мамою трапилося те, що вона називає "ударом". Вона збагровіла так, що мені стало за неї лячно: в що я втручаюся?
— Але, мамо, ти ж перша про це заговорила. А я, мабуть, єдиний, хто не втручається в Сімонові справи.