— Я знаю, чим він заклопотаний,— відповідала мати із задоволеним виглядом, даючи зрозуміти, що він міркує над великим трудом.
Атаназ уже не втручався в політику, він більше не висловлював власної думки, вряди-годи він здавався веселим, іронічно веселим, як людина, що подумки ганьбить увесь світ. Цей юнак, який не поділяв провінційних поглядів і провінційних задоволень, мало кого обходив, ба навіть не викликав ні в кого зацікавлення. Коли ж хтось починав про нього розмову з його матір'ю, то хіба що з поваги до неї. Не було жодної душі, котра виявляла б якусь прихильність до душі Атаназа; жодна жінка, жоден друг не приходили осушити йому сльози, він ронив їх у води Сарти. Якби на ту пору з'явилася тут чарівна Сюзанна, скільки бід відвернула б зустріч цих двох істот, бо вони кохали б одне одного. А вона таки приїхала сюди. Розповідь про одну досить незвичайну пригоду, яка почалася близько 1799 року в "Корчмі Мавра", збудила Сюзаннине честолюбство і зворушила її по-дитячому примхливу уяву. Одну паризьку дівчину, прегарну, мов янгол, поліція підіслала, щоб звабити маркіза де Монторана, одного з ватажків, що їх призначали Бурбони для командування шуанами; вона зустрілася з ним у "Корчмі Мавра" саме тоді, коли він повертався з походу на Мортань; вона його звабила і зрадила. Ця легендарна особа, ця влада краси над чоловіком, усі взаємини між Марі де Верней та маркізом де Монтораном70 засліпили Сюзанну; вже з молодого віку вона прагнула верховодити над чоловіками. За кілька місяців після своєї втечі, вирядившись із якимось художником до Бретані, вона не втрималася від утіхи заглянути по дорозі в рідне місто, їй кортіло побачити Фужер, де сталася розв'язка маркізової пригоди, і відвідати театр тих яскравих дій, про трагічні епізоди яких, недостатньо вивчені, вона чула ще з дитинства. Крім того, вона хотіла показатися в Алансоні, тим паче в такому блискучому супроводі й до того перемінившись, що й не впізнати. Вона мала намір воднораз допомогти своїй матері і в якийсь делікатний спосіб передати бідолашному Атаназові певну суму грошей: адже в наш час гроші для генія те саме, що в середні віки бойовий кінь та обладунок, що його Ревекка здобула для Айвенго71.
Цілий місяць у місті робили найхимерніші припущення щодо одруження панни Кормон. Складалися дві партії — недовірків, що заперечували можливість цього шлюбу, та віруючих, котрі стверджували його. Наприкінці другого тижня партія недовірків зазнала разючого удару: будинок дю Бук'є був проданий за сорок тисяч франків панові де Труавілю, який хотів купити в Алансоні зовсім скромний будинок, бо згодом, по смерті княгині Шербелової, мав переселитися до Парижа: він мав намір спокійно очікувати на спадщину, впорядковуючи тим часом свій маєток. Сам продаж будинку здавався переконливим фактом. Недовірки однак не поступалися. Вони стояли на своєму, мовляв, жениться чи не жениться пан дю Бук'є, а на самій оборудці він таки добре погрів руки: адже будинок обійшовся йому всього в двадцять сім тисяч франків. Віруючих обеззброїла така рішуча заява недовірків. Шуанелеві, нотарю панни Кормон, запевняли ті ж таки недовірки, досі ніхто й словом не обмовився про шлюбну угоду. На двадцятий день недовірки, непохитні в своєму переконанні, здобули перемогу над віруючими. Пан Лепрессуар, нотар лібералів, прийшов у дім панни Кормон, і там було підписано шлюбну угоду. Це була перша з численних жертв, що їх панна Кормон надалі мусила підносити своєму чоловікові. Дю Бук'є палав лютою ненавистю до Шуанеля; він приписував його впливові відмову, яку дістав колись від мадмуазель Арманди, а через те, мовляв, і панна Кормон йому відмовила. Старий дебелень Директорії умудрився піднестися до поважної панни, яка вважала, що не зуміла збагнути прекрасної душі постачальника, і тому їй хотілося загладити свою провину перед ним: задля любові вона пожертвувала своїм нотарем. Усе-таки вона ознайомила його з угодою, і Шуанель, людина, гідна бути Плутарховим72 героєм, письмово запевнив інтереси панни Кормон. Саме ця обставина й стала єдиною причиною, через яку зволікали з весіллям. Панна Кормон одержала кілька анонімних листів. На великий подив, вона дізналася, що Сюзанна своєю непорочністю могла б перевершити її саму і що спокусник у парику вже нездатний на такі подвиги в любовних походеньках. Панна Кормон до анонімних листів поставилася зневажливо; проте вона написала Сюзанні, щоб з'ясувати справи, що стосувалися Товариства допомоги матерям. Сюзанна, яка, зрозуміло, довідалася про майбутнє одруження дю Бук'є, призналась у своїх хитрощах і повернула Товариству тисячу франків, зробивши вельми кепську послугу колишньому постачальникові. Панна Кормон скликала нараду Товариства, де постановили надалі подавати допомогу не з огляду на майбутнє лихо, а тільки по тому, як воно станеться. Незважаючи на каверзні підступи, що на втіху всього міста стали приводом до пліток, поширюваних із неабияким смакуванням, шлюбну угоду оголосили в церкві і в мерії. Атаназові довелося підготувати свідоцтво про шлюб. Задля суспільної цнотливості й загального спокою наречена виїхала до Пребоде, куди, навідуючи її, двічі на день приїздив дю Бук'є: вранці з пишним неоковирним букетом і надвечір, десь під обідню пору. Кінець кінцем одного сльотавого червневого дня, в передобідню пору, в алансонській парафіяльній церкві, на очах усього міста відбулося вінчання панни Кормон і сумнівного, як подейкували недовірки, пана дю Бук'є. З дому до мерії і з мерії до церкви їхали в розкішній, як на Алансон, колясці, що її дю Бук'є тайкома виписав із Парижа. Все місто розцінювало втрату старої бідки як своєрідне громадське лихо. Римар із вулиці Порт де Сеез галасливо бідкався з того приводу, бо втратив п'ятдесят франків річного прибутку, що діставав за лагодження того тарантаса. Алансонцям нагнала страху розкіш, яка заводилась у місті завдяки домові Кормонів. Кожен побоювався, що подорожчають харчі, підскочить плата за комірне і плавом попливуть до міста предмети паризького вмеблювання. Декотрих розбирала така цікавість, що вони давали Жакленові по кілька су, аби зблизька роздивитися коляску, яка зазіхала на економіку краю. Пара коней, куплених в Нормандії, також неабияк налякала городян.