Дідуня з люлькою в роті, в окулярах, у. хутряній шапці ще й з онучком на колінах просто чудовий, — жива картина та й годі!
Сидячи під наметом, на високім помості, ця компанія має змогу добре бачити все, що відбувається навколо. Нема нічого дивного, що дами поглядають прихильним оком на рівненьку, як скло, кригу, — з грілкою під ногами замість ослінчика можна вигідно сидіти хоч і на Північному полюсі.
Поруч них примостився якийсь добродій, що трохи нагадує святого Ніколаса, який приходив до юних ван Глеків п'ятого грудня. Але ж святий мав довгу білу бороду, а в цього добродія обличчя гладеньке, мов яблуко. Крім того, його святість був багато огрядніший і (між нами кажучи) тримав два наперстки в роті, а в цього добродія ніяких наперстків у роті немає. Ні, не може того бути, щоб це був святий Ніколас!
Поблизу, в сусідньому павільйоні, сидять ван Гольпи зі своїм зятем та дочкою, що приїхали з Гааги. Пітерова сестра не з тих, що забувають свої обіцянки. Вона привезла з собою букети розкішних тепличних квітів, щоб презентувати їх майбутнім переможцям.
Ці павільйони (та ще кілька інших) будувалися сьогодні від самого світанку. Один з них, півкруглої форми, в якому розмістилася родина мінгеера Корбеса, дуже красивий і свідчить, що голландці мають добрий смак та вміють споруджувати намети; але мені більше до вподоби павільйон ван Глеків, — центральний, його розмальовано червоними й білими смугами та декоровано вічнозеленими рослинами.
У павільйоні з блакитними прапорами містяться музиканти. Оті споруди, схожі на пагоди, що їх оздоблено морськими мушлями та вузенькими різнокольоровими прапорцями, — то трибуни для суддів, а оті колони та флагштоки на кризі відмічають межі бігової доріжки. Дві білі, оповиті зеленню, колони, що їх з'єднано нагорі довгою стягою краму, позначають місце, звідки буде дано старт. За півмилі від них стоять флагштоки по обидва боки кінцевої лінії; її прорізано в кризі досить глибоко, щоб помітили ковзанярі, але не так сильно, щоб вони могли на неї спіткнутися, повертаючи назад, до старту.
Повітря надзвичайно прозоре, — аж не віриться, що між колонами й флагштоками віддалення таке велике. Звичайно, трибуни для суддів містяться одна до одної трохи ближче.
А втім, півмилі на кризі, — коли стоїть така погожа година, — це, властиво кажучи, досить коротка відстань, а надто, якщо її обгороджено живим ланцюгом глядачів.
Заграла музика. Здається, що мелодія сама гучно радіє, розлягаючись у чистому повітрі! Скрипки забули за свої муки, і струни їхні бринять на різні гармонійні тони. Доки не дивишся на блакитний намет, здається, що музику випромінює сонце — така-бо вона безмежно вільна, така радісна… Лишень роздивившися на статечні обличчя музикантів, ти пізнаєш істину.
А де ж ковзанярі, що братимуть участь у перегонах? Он вони — всі зібралися коло білих колон. Яке чудове видовище! Сорок хлопчиків та дівчаток у мальовничих убраннях шугають із швидкістю електричного струму туди й сюди по кризі або бігають парами чи то по троє, перегукуючись одне із одним, жваво балакаючи, а часом і пошепки перекидаючися словами, — вони повні веселості й радісного молодого захвату.
Кілька ретельних дітлахів статечно затягають ремінці на своїх ковзанах; інші раптом зупиняються і, с,тоячи на одній нозі, червоні й збуджені, піднімають другу ногу, прикладають до коліна непевного ковзана, обдивляються його, сіпають і знову мчать далі. Всіх і кожного опанував непосидющий дух рухливості. Вони не можуть стояти спокійно. їм здається, що ковзани — то частина їх самих, а кожне лезо немов зачароване.
Голландія — країна для ковзанярів, ніде правду діти! Де ще хлопчики й дівчата вміють витівати на кризі такі майстерні штуки, що, коли б це відбувалося в Центральному паркові[31] збіглася б ціла юрба дивитися на їхні вправи?
Гляньте на Бена! Я його ще сьогодні не бачила. Він просто вражає місцевий люд; а це не так легко зробити в Нідерландах. Бережи свої сили Бене, скоро вони будуть тобі потрібні!
А ось ще й інші хлопчики випробовують свої сили! Бена вже перемогли. Як вони стрибають, як балансують, як крутяться, які карколомні трюки витворяють, немов усі вони й справді гумові!
Отой хлопчик у червоній шапці в'юнкіший за всіх: спина в нього, мов годинникова пружуна, а всеньке тіло, наче з корка… Ні, воно залізне, а то, безперечно, зламалося б від таких викрутасів та вихилясів! Він — птах, дзига, трусик, коркотяг, ельф, живий м'ячик, і все те одночасно. Тільки-но ви подумали — ось він випростався, а він уже пригнувся; ви подумали — ось він пригнувся, а він уже випростався. Він упускає на кригу свою рукавичку і — раз-два — вже пішов млинком, миттю її підхопивши. Не зупиняючись, зриває він шапку з голови здивованого Якоба Поота й насуває її знову задом наперед. Глядачі кричать "ура" й сміються. Пустотливий хлопчиську! Під ногами в тебе арктичний холод, а над головою гарячіше, ніж у помірній смузі. Піт буйною росою вже вкриває тобі чоло. Хоч ти й чудовий ковзальник — на змаганнях ти можеш програти.
Француз-мандрівник, стоячи із записною книжкою в руках, бачить, як наш приятел, англієць Бен, купує пундика в карликового брата й відразу ж того пундика з'їдає. Тож француз записує до своєї книжки, що голландці ковтають їжу величезними шматками й усі, як один, полюбляють картоплю, зварену в мелясі.
Ось кілька знайомих облич коло білих колон. Ламберт, Лудвіг, Пітер та Карл — усі тут, спокійні й у хорошій спортивній формі. Ганс недалечко від них. Очевидячки, він збирається взяти участь у змаганнях, бо ж на ногах має ковзани — оті самі ковзани, що він їх був продав за сім гульденів! Він швидко збагнув, що той таємничий "друг", який купив у нього ковзани, була сама "хрещена мати-фея".
Переконавшись у цьому, він сміливо обвинуватив "фею" за те, що вона його обдурила, а вона, знаючи добре, що всі її маленькі заощадження витрачено на цю купівлю, не зважилася йому заперечувати. Нічого не вдієш, — довелося "хрещеній матері-феї" прийняти назад гроші, давши Гансові можливість викупити свої ковзани.
Отже, Ганс братиме участь у змаганнях. Карл гірш, як перше, обурений проти цього, але… зголосилися ще три селянські хлопчики, і їх прийняли до гурту, — таким чином, Ганс не самотній.