Часом наші хлопчики зовсім забували за свою гідність і шастали між скованими кригою баркасами, що стояли десь у заводі; але пильні сторожі відразу ж помічали їхні штуки і з бурчанням наказували їм забиратися геть.
Важко собі уявити щось пряміше за той канал, що по ньому мчали наші юнаки, і такий же прямий був довгий ряд голих, схожих на мітли верб, що росли по обох його берегах. На тому боці, високо над навколишніми ланами стелився колісний шлях, промощений на величезній дамбі, що її споруджено було для того, щоб загатити Гаарлемське озеро. Рівний, мов скло, канал тягнувся в далечінь, поволі звужуючись, і лінії його берегів сходилися на обрії в одній точці; по блискучій поверхні криги мчало багато ковзанярів, буєрів з коричневими вітрилами, крісел на полоззях та химерних, маленьких, легких, мов корки, санчат, що ними правилося за допомогою палки з металевим зубцем на кінці. Бен був у захваті від усього, що бачив.
Лудвіг ван Гольп думав про те, як дивно, що Бен — англійський хлопчик — знає так багато про Голландію. Беручи до уваги Ламбертові слова, Бен знав про неї більше, ніж вони самі, що тут народилися. Все це не дуже подобалося молодому голландцеві. Аж раптом йому спала на пам'ять одна річ, яка могла, на його думку, приголомшити того "Шона Пуля"; він підбіг до Ламберта й скрикнув, тріумфуючи:
— А розкажи-но йому про тюльпани!
Бен розібрав слово "тульпен" (тобто тюльпани).
— О! Так-так, — підхопив він гаряче англійською мовою, — тюльпаноманія… Ти говориш про неї? Я часто про ту манію чув, але знаю про все те дуже мало. Найбільше кохалися в тюльпанах у Амстердамі, чи не так?
Лудвіг з серцем крекнув; він майже не зрозумів англійських слів, але з обличчя Бенового було видно, що той знає і про тюльпани; на щастя, Ламберт і гадки не мав про те, що його юному спізвітчизникові наче камінь на серце впав; він відповів:
— Так, найбільше тут і в Гаарлемі; але ця пошесть поширилася в усій Голландії, та й у Англії також, як направду сказати.
— Не думаю, щоб і в Англії[16], — мовив Бен, — проте не знаю напевне; мене ж бо за тих часів там ще не було.
— Ха-ха-ха! Це вірно, якщо тільки тобі не минуло двісті років. Отже, хлопче, ні до того, ні опісля не було такого безумства. Люди в той час просто божеволіли за тюльпановими цибулинками й платили за них, відважуючи, щире золото.
— Як? За тюльпанові цибулинки давали стільки золота, скільки важить людина? — скрикнув Бен, так широко розплющивши очі від безмежного здивування, що Лудвіг мало не підскочив.
— Ні-ні! Давали стільки золота, скільки важила цибулинка. Першого тюльпана привезено сюди з Константинополя близько 1560 року. Всі так умлівали над ним, були в такому захваті, що багатії послали в Туреччину по інші тюльпани. З того часу й почалося те шалене захоплення й тривало багато років. Одна квітка коштувала від тисячі до чотирьох тисяч флоринів; а одну цибулинку, "Семпер Аугустус", було продано за п'ять з половиною тисяч.
— Це понад чотириста гіней нашими грішми, — докинув слово Бен.
— Так, і я це певне знаю, бо прочитав про це позавчора в книжці Бекмана, перекладеній на голландську мову. Оце, брат, здорово! Всі чисто спекулювали на тюльпанах, — навіть матроси з барж, і ганчірниці, і сажотруси. Найбагатші купці не соромилися тієї пристрасті, — віддавалися їй наосліп. Люди купували тюльпанові цибулинки й відпродавали їх, навіть не бачачи, і мали з того величезний прибуток. Це перетворилося на своєрідну азартну гру. Одні багатшали протягом кількох день, інші втрачали все, що мали. Землю, будинки, худобу, ба навіть одежу віддавали за тюльпани, коли люди не мали готівки. Дами продавали свої коштовні речі й покраси, щоб брати участь у тій грі. Всі думали тільки про неї. Нарешті втрутилися Генеральні штати. Люди почали розуміти, які дурниці вони роблять, і ціни на тюльпани почали падати. Старих боргів, що залишилися від продажу й купівлі тюльпанів, уже не можна було виправити. Кредитори зверталися до суду, а суд відмовляв їм; борги, що їх зроблено під час азартної гри, можна не сплачувати, поясняв він громадянам. Ох, і страшні ж часи тоді настали! Тисячі багатих спекулянтів перетворилися на жебраків протягом однієї години! Як висловився старий Бекман: "Цибулинка, наче та мйляна бульбашка, лопнула нарешті".
— Так, либонь, та бульбашка була ще й чималенька, — мовив Бен, що слухав із великим інтересом. — До речі, ти знаєш, що слово "тюльпан" походить від турецького слова "тюрбан"?
— Я щось не пригадую, — відказав Ламберт. — Але це дуже цікаво. Уяви собі компанію турків у пишних тюрбанах, що сидять навпочіпки десь на лужечку… Справжня тюльпанова клумба! Ха-ха-ха! Дуже цікаве видовище!
— Маєш, — пробурчав стиха Лудвіг собі під ніс, — він розповів Ламбертові щось цікаве про тюльпани… Я так і знав!
— Між іншим, — провадив далі Ламберт, — тюльпанова клумба дуже нагадує юрбу людей, а надто, коли квіти кивають та похитують голівками під вітер. Ти коли помічав це?
— Ні, не доводилось. Мене дивує, ван Моунене, що ви, голландці, так пристрасно кохаєтесь у цих квітках ще й досі.
— Аякже. Жодний садок не обходиться в нас без тюльпанів; вони-бо найкращі над усі квіти, — така моя думка. Мій дядечко має чудову клумбу з тюльпанами найліпших гатунків коло свого літнього домочка на тому боці Амстердама.
— Я думав, що твій дядечко живе у місті.
— Атож, звичайно; але ж його літній домочок, тобто — павільйон, стоїть за кілька миль від міста. А другий домок він побудував собі на березі річки. Ми проминули його, коли входили до міста. В Амстердамі кожен має де-небудь такий павільйон, якщо на те дозволяють йому кошти.
— І в отих павільйонах живуть? — запитав Бен.
— Боже борони! Звичайно, ні! Це маленькі будиночки, і придатні вони тільки на те, щоб улітку пробавити в них кілька годин по обіді. Є дуже красиві літні домочки на південному березі Гаарлемського озера. Тепер, коли озеро почали висушувати, щоб перетворити його дно на орну землю, ці літні павільйони втрачають усю свою привабність. До речі, ми сьогодні пройшли повз кілька таких будиночків з червоними дахами. Ти, напевне, помітив їх: там такі ловкенькі містки, ставки, садочки й написи над вхідними дверима.