(До речі буде тут сказати, що спинки оправи тієї книжки не було видко; а через те дуже важко пояснити, як міг мінгеер ван Глек догадатися, яку саме книгу подарував його дочці святий Ніколас. Дивно також, що святий якимсь робом роздобув речі, що їх зробили старші діти, і поклав їх на стіл, прикріпивши до них етикетки з іменнями батьків, бабуні й дідуні. Але всі були такі захоплені своїм щастям, що не помічали тих маленьких недоладностей. Гільда побачила, що очі в її батька засяли від захвату, як це бувало завжди коли він говорив про Якоба Катса; тож вона поклала свою купку книжок на стіл і приготувалася уважно слухати).
Мінгеер ван Глек розповідав про старого Катса дуже детально. Отже, розповідь його тривала досить довго і говорив він увесь час у супроводі своєрідного хору: гавкали маленькі собаки, нявкали кицьки й мекали ягнятка, не кажучи вже про вельми галасливе брязкальце, — цвіркуна з слонової кістки, — що його малюк крутив у невимовному захваті. А назверх усього маленький Гюйгенс насмілився засурмити в свою сурму, намагаючись повершити батьків голос, а Вольферт заходивсь акомпанувати братові на барабані.
Добрий святий Ніколас! Щодо мене, то я, заради юних голландців, мабуть-таки, визнаю його й захищатиму від усіх невір, доводячи, що він існує.
Карл Сгуммель мав того дня дуже багато діла: він під великим секретом запевняв молодших дітей, що ніякий святий Ніколас до них не приходив, — нічого подібного! Просто їхні ж рідні батьки й матері запросили до господи якусь людину, передягнену святим, і самі понаставляли на столах подарунків. Проте ми з вами ліпше знаємо, як воно все було насправді.
А втім, якщо то дійсно приходив святий, то чому ж він того вечора не завітав до Брінкерової господи? Чому ж єдину ту домівку, таку темну й сумовиту, обминув він?
РОЗДІЛ X
Що бачили хлопчики в Амстердамі
— Усі тут? "— гукнув весело Пітер, коли другого дня рано-вранці все товариство зібралося на каналі, екіпіроване як слід для подорожі на ковзанах. — Подивимось! Якоб настановив мене капітаном, отже я мушу перевірити, чи всі зібралися. Карл Сгуммель! Ти тут?
— Тут!
— Якоб Поог!
— Тут!
— Бенджамін Доббс!
— Ту-у-ут!
— Ламберт ван Моунен!
— Тут!
— Це чудово! Без тебе я б не обійшовся, — адже ж тільки ти говориш по-англійському. Лудвіг ван Гольп!
— Тут!
— Воостенвальберт Сгіммельпеннінк?
Немає відповіді.
— Ага! Мабуть, маленького шибеника не пустили батьки. Ну, хлопці, зараз рівно вісім годин, — чудова погода, і замерзлий Ай твердий, мов скеля, — за тридцять хвилин ми будемо в Амстердамі. Раз, два, три, — рушаймо!
І таки й справді, не минуло й півгодини, як вони перейшли через міцну кам'яну дамбу і опинилися в самісінькому серці величезної столиці Нідерландів — у обведеному муром місті, що розляглося на дев'яносто п'ятьох островах, з'єднаних між собою майже двома сотнями мостів. Хоч Бен уже був тут аж двічі, відколи приїхав до Голландії, але він і зараз бачив тут багато чого вартого подиву, його товариші-голланді, які жили в цій околиці все своє життя, вважали, що Амстердам — найзвичайнісіньке місто і нічим особливим не вирізняється. Бена ж, навпаки, цікавило тут усе: високі будинки з чудними роздвоєними димарями та гостроверхими фронтонами; приміщення для складу товарів, що містяться високо під дахами купецьких будинків, з довгими, простягненими, наче руки, стрілами підйомних кранів, які підіймають товари до складів або спускають їх повз вікна помешкань на вулицю; величні громадські будівлі, що стоять на товстелезних дерев'яних палях, глибоко вбитих у багнистий грунт; вузькі вулиці; канали, що перетинають місто по всіх напрямах; мости; шлюзи; розмаїті вбрання городян і, найдивніше за все, — поприліплювані до церков крамниці та житлові будинки з надзвичайно довгими димарями, що високо здіймаються над тими священними мурами.
Коли Бен дивився вгору, він бачив високі й немов нахилені вперед будинки, що, здавалося, прошивали небо своїми блискучими дахами; коли він дивився вниз, то перед ним простягалася дивовижна вулиця без брукованих переходів на перехрестках та без підійнятих над її рівнем тротуарів, — бруківка безпосередньо переходила в цегляні доріжки для пішоходів; а коли очі його зупинялися на півдорозі, він бачив складної конструкції маленькі дзеркальця (так звані "шпигуни"), що їх прикріплено знадвору майже до кожного вікна в такий спосіб, щоб мешканці тих будинків могли стежити за всім, що відбувається на вулиці, чи то роздивитися кожного, хто постукає до них у двері, а щоб їх самих, проте, нікому не було видно.
Часом повз нього проїздив, запряжений собаками, невеличкий візок, що його було навантажено різними дерев'яними виробами; обережно проходив осел, нав'ючений двома кошиками з фаянсовим та скляним посудом; голою бруківкою мчали сани (полозки їхні безперервно мастилися олією, що капала з поолієної ганчірки, і тому вони легко шугали по брукові; а часом проїздив і дуже пишний, але незграбний сімейний екіпаж, запряжений темно-гнідими фламандськими кіньми з білими, мов сніг, хвостами.
Місто було прибране по-святковому. Всі крамниці прикрашено на честь святого Ніколаса. Частенько доводилося капітанові Пітерові відтягати свою команду від спокусливих вітрин, де було виставлено безліч найрізноманітніших цяцьок. Голландія вславилася цією галуззю промисловості. Чого-чого тільки тут не було! І сила-силенна мініатюрних, хоч і дуже складних, механічних забавок, і рибальські човни, і манісінькі навантажені трексгюйти, і багато-багато всякої всячини. Бенові дуже хотілося купити щось для свого молодшого брата Роббі, що зостався в Англії. Але він не мав зайвих грошей, — голландці-бо народ дуже обачний, і через те мандрівники вирішили взяти з собою якраз стільки грошей, скільки треба було кожному хлопчикові на його подорожні витрати. А потім, коли всі зібралися на каналі, спільний гаманець передали Пітерові. Отже, Бен вирішив перенести всю свою енергію на огляд славних пам'яток амстердамських і намагався відігнати від себе думку про маленького Роббі.
Він на короткий час зайшов до Морського училища й позаздрив хлопцям, що в ньому вчилися. Адже вони мали добре опоряджений бриг (вони на ньому плавали) і спали на койках-гамаках, що погойдувалися над їхніми чемоданами й скриньками. Він зазирнув до Єврейського кварталу, де живуть багаті гранувальники діамантів та убогі лахмітники, що торгують старою одежиною; він нашвидку оглянув усі чотири головні вулиці Амстердама — Принсен-грахт, Кайзерс-грахт, Геерен-грахт та Сінгель. Ці вулиці вигинаються півколом, і перші три тягнуться аж дві милі з гаком. Посеред кожної з них тече канал, а по обох боках його простилається чудова бруківка, облямована величними будівлями. Ряди голих в'язів по берегах каналу кидали від себе сітку тіней на кригу; і скрізь тут було так сліпуче чисто, що Бен не витерпів і сказав Ламбертові, — в нього, мовляв, складається таке враження, що все це не місто, а якась закам'яніла охайність.