Діагностика молодцювато зійшов на другий поверх, роздягнувся в сінцях і ввійшов до кімнати Палі Степанівни. Проте йому не судилося цього разу перенести через поріг радість та певність своїх сил і віру в прекрасне майбутнє, що сповнювало його завжди через вінця, коли він ішов до Палі Степанівни. Несподівано виявилося, що Паля Степанівна не одна і гірше те, що — не втрьох чи вп'ятьох, а вдвох. У кімнаті Палі Степанівни сидів коло столу якийсь шелихвіст, студент у кепці й апетитно уминав за обидві щоки той самий торт, що його так любовно й педантично вибирав учора Діагностика в найкращій цукерні. Глянути тільки, як по-індичому студент ковтав великі шматки, не виявляючи жодного захоплення перед мистецьким витвором кондитера-штукаря, і можна подумати, що то не торт стоїть перед ним на столі, а якийсь поганенький кавун, і що студентові зараз — хоч клоччя, хоч вовна, аби кишка була повна. Студент не подобався Діагностиці. Не подобався він іще більше тоді, коли Діагностика за п'ять хвилин пізніше дізнався, що студент учиться не у ветеринарному, а в ІНО. Коли б •це був свій студент, він, безперечно, шанувався б перед своїм професором і йому можна було б показати його місце самим тільки науковим авторитетом Діагностики, а той факт, що студент учиться в іншому ВИШІ, десь в ІНО, нейтралізувало будь-які впливи Діагностики на студента. 1 це одразу ж виявилося. Студент недбало привітався, не скинувши і на цей раз кепки ("Ну й тип!" — злісно подумав Діагностика), і навіть коли Паля Степанівна, розливаючи струмки чарівної усмішки, одреко-мендувала студентові Діагностику: "А це, товаришу Карасик, познайомтесь — наш професор, Кость Євлантійо-вич", — навіть і тоді студент оком не повів, а мугикнувши щось нечленоподільне, знову заходився старанно знищувати торт, ніби це до кімнати прителіпала якась рівня йому. Діагностику це обурило вкрай. Йому хотілося крикнути студентові: "Це вам не кубучівська їдальня, ви мій торт їсте!" Але Діагностика вважав себе за європейця і мав досить такту, щоб нічим не виявити свого гніву й мерщій удати, ніби він нічого не помічає. Проте спокуса була надто велика і Діагностика все ж не втримався і печально глянув ще раз на нужденні покраяні недоїдки торту, що і їх ось-ось, мабуть, пожере той варвар. "Якщо вона таких підсвинків буде одгодовувати моїми торгами, то хай мені вибачає: я не стою членом "Общества покровительства животных", — подумав він і вже був твердо поклав собі бути надалі поміркованішим, коли це до нього заговорила Паля Степанівна. І цей голос, як ловкий шулер, перемішав Діагностиці всі його карти, повиймавши з них усе вино та жир, а полишивши саму чирву та дзвінку. Хоч би там якась розгубленість, ніяковість абощо промайнули їй на обличчі чи в голосі — нічогісінько! Голос, як і завжди, трохи хрипкий, але ніжний, інтимний і веселий, а обличчя — рожеві, повні щоки, жовто-золотаві крила волосся і перли зубів крізь пелюстки усмішки. Ну, хіба їй можна щось закинути, та навіть щось недобре подумати! Отой студент — то просто мале тигреня, що розважає її своєю дикістю і апетитом. До опери? Будь ласка, прошу! З великою охотою. Я дуже вдячна вам, Костю Євлантійовичу... Товариш Карасик? Він земляк — з одного повіту і зовсім на неї не гніватиметься.
Проте з цього вечора студент Карасик занадто часто почав відвідувати землячку. Та з чим тільки людина не зживеться. Зжився з цим не таким уже й приємним, але не таким, як виявилось, і загрозливим фактом Діагностика. Паля Степанівна, як і раніш, радо їздила з Діагностикою до опери й драми, ходила з ним гуляти замріяними вечірніми вулицями і навіть те, що студент і далі не одмовлявся пожирати цукерки, яблука та помаранчі, більше вже не дратувало Діагностику. Навпаки: це давало йому змогу відчувати якусь свою перевагу над студентом і, коли б не сорок один рік, студента для Діагностики не існувало б зовсім. А втім на обрії затишних пенатів Палі Степанівни невдовзі з'явилася ще одна постать. Це був місцевий лідер укапістів. Чого йому занесло сюди — важко було добрати. Паля Степанівна сказала між іншим Діагностиці, що це теж її земляк. Ця рекомендація, не можна сказати, щоб потішила Діагностику (що за земляцтво таке завелося — скажіть, будь ласка!). Але укапістський лідер не запобіг ласки в Палі Степанівни.
Це виразно почувалось одразу ж, із першого погляду. Лідер видався чоловіком похмурим і, як Діагностика зауважив Палі Степанівні — невихованим. Говорив він мало, а коли говорив, то нещадно лаяв українську інтелігенцію, КП(б)У і автокефалію. З Карасика, Діагностики і навіть самої господині, Палі Степанівни, він, не криючись, глузував і при нагоді допікав уїдливими кпинами. Ні, укаїгістський лідер не міг бути героєм роману Палі Степанівни. Єдине, що було йому на користь, — це те, що він хоч і комуніст, а все ж таки — український комуніст, а по-друге — лідерове лице ставало просто-таки ди-тяче-хорошим, скоро він починав безпосередньо сміятись. Але, на щастя Діагностиці, лідер сміявся мало. Певно, в нього були якісь свої плани на Палю Степанівну, дарма що з свого партійного погляду він мусив би дивитись на неї, як на викінченого типа української дрібної буржуазії, і, розуміється, нещадно громити її в своїх промовах. Та партія партією, а жінка жінкою. Можливо, що й лідер поскоромився б, кінець кінцем, та одного разу він дістав від Палі Степанівни одкоша, і його незграбна, мов сокирою вирублена постать у смугастому, селянського сукна френчі більше вже не запливала до тихої дрібнобуржуазної саги, де викохувалася така золота рибка, як Паля Степанівна. Перед Діагностикою були тепер відкриті всі шляхи, що йшли до укоханої мети. І Діагностика рушив. Він вирішив, що підготовчий період перед тим, як він мав запропонувати Палі Степанівні спільні радощі й спільні муки, вже кінчився й уже, власне кажучи, час сказати останнє слово. У характері відповіді, що її, спалахнувши пожежею на щоках, дасть Паля Степанівна, він не сумнівався. Тут Діагностика справді міг би поставити, б'ючись об заклад на що завгодно, свій діагноз, і дарма, що це знову ж таки не збігалося з його фахом (жеребці, кобили, свині, пси), Діагностика ні на мить не сумнівався в його правильності. Через це все Діагностика розпланував собі так: уже заходить літо, кінчається третій триместр, а завтра іменини Палі Степанівни. Заліки він почне приймати оце тепер же, щоб потім, після триместру не гаяти часу, а хто із студентів не встигне — прийде восени. А потім одразу ж після триместру Діагностика скаже оте останнє слово й піде з Палею Степанівною до загсу оформити шлюб. Тим часом треба найняти десь у Боярці дачу, щоб одразу ж, на другий день після загсу — з Києва; а завтра він прийде на іменини раніш від усіх і принесе Палі Степанівні на подарунок перлове намисто. Він уже бачив його у вітрині Грінберга і вподобав. Ті перли нагадують Па-лині зуби, й намисто їй буде дуже до лиця. Тоді ж разом із перлами Діагностика скаже дещо Палі Степанівні і це буде ніби вступ, ніби прелюдія до того "останнього", що після триместру.